Лисичка подала у суд таку бумагу:
Що бачила вона, як попеластий Віл
На панській винниці пив, як мошенник, брагу,
Їв сіно, і овес, і сіль.
Суддею був Ведмідь, Вовки були підсудки.
Давай вони його по-свойому судить
Трохи не цілі сутки!
—„Як можна гріх такий зробить!
Воно було-б зовсім не диво,
Коли-б він їв собі м'ясиво“, —
Ведмідь сердито став ревіть:
—„А то він сіно їв!“ — Вовки завили.
Віл щось почав був говорить,
Та судді річ його з починку перебили, —
Бо він ситенький був, — і так опреділили
І приказали записать:
„Понеже Віл признався, попеластий,
Що він їв сіно, сіль, овес і всякі сласти,
Так за такі гріхи його четвертовать
І м'ясо розідрать суддям на рівні части,
Лисичці-ж ратиці оддать“.
Глянь, глянь, летять… да їх летить чимало!
Куди отце летять з оселі горобці?
Дивлюсь, у сад побрались молодці.
На вишеньці їх геть-то насідало,
І бенкет зараз підняли:
Цвірінькають, джеркочуть, знай, на вишні
Ізранку самого до пізної пори.
Я простий чоловік, то й взяв собі на мислі,
Що вишеньці моїй предобре у саду,
