Сторінка:20-40-ві роки в українській літературі (1922).djvu/109

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


чайно вдалі зразки. Образи Рябка, Явтуха, маленької рибки, Солопія — то постаті з цілком індивідуалізованими рисами. Вдачу їх розроблено дуже детально, і всі вчинки вияснено з психологичного боку.

Цьому цільному художньому вражінню надзвичайно сприяє стиль автора з його соковитою, образною мовою. Мова Гулака цілком позбавлена тих москалізмів, вульгаризмів і провінціялізмів, що в такій кількості ми подибуємо в „Енеїді“ Котляревського. Гулак, користуючись українською мовою не тільки для поезії, а й для прози, цілком обходився лексичним запасом рідної мови. Він збагатив літературну мову силою нових художніх синонімів, вдалих термінів: досить перечитати баладу „Рибалка“ або байку „Пліточка“, щоб побачити це художнє багацтво мови Гулака. І всі ці терміни він брав виключно з народньої мови, з народньої фразеології; твори його пересипано різними приказками, прислів'ями, гострими словечками, що або існували в живій народній мові до Гулака, або перейшли туди вже з творів нашого автора. Гулак уже ступив далі Котляревського в розвиткові української мови ще й тим, що він уже вільно використовував мову для нових мотивів, напр., для малювання картин природи: початок байки „Пан та Собака“ являє собою класичний взірець такого пластичного малюнку тільки з засобами народньої фразеології.

Поруч з цим треба згадати, що Гулак-Артемовський узаконив той особливий стиль, що запанував в українській літературі 30—40 рр. Це стиль легкої пародії, що найбільшу популярність здобув через Котляревського, у творах якого без-

— 55 —