Перейти до вмісту

Сторінка:20-40-ві роки в українській літературі (1922).djvu/109

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Дурне моталося, поки овчар прибіг.
 І, гарненько йому обскубши крила,
 На іграшку дитині дав.

 

 
 Мабуть, Господь так світ создав,

Що менший там не втне, де більший геть то зможе;
Що дядькові пройшло, ти не роби, небоже.
 Щоб кри́лець хто не обчухрав!

 
 

 На річечці якійсь маленькій
Стояв собі млинок, і в нім Мірошник жив.
Хоч невеличкий млин, да, знаєш, чепурненький.
Раз-по-раз, день-у-день крутивсь і гуркотів,
І хліба вистачав хазяїну чимало.
Коли ні забредеш к Мірошнику, бувало,
 У його є і хліб, і сіль, і сало,
Чи то в скоромний день — із маслом буханці,
Книші, вареники, і всякі лагоминки;
У п'ятницю — просіл, з олією блинці,
Пампушки з часником, гречаники, стовбці.
Обідать він було не сяде без горілки,
А в празник піднесе і чарку калганівки.
 Мірошник паном діло жив!
І треба-ж, на біду, позаторішню весну
 Його лихий поніс чогось за Десну.
 Хоч не багацько проходив,
 Зате багато бачив світа:
Побачив він, як Сейм мов бішений шумів,
 І як Десна ревла несамовита,
Мабуть ворочавши не п'ятдесят млинів.
 Вернувсь Мірошник наш додому,
 До церкви прямо почухрав,
 Да Богу молиться святому,

— 113 —