20-40-ві роки в українській літературі (1922)/Євген Гребінка/Мірошник

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

 На річечці якійсь маленькій
Стояв собі млинок, і в нім Мірошник жив.
Хоч невеличкий млин, да, знаєш, чепурненький.
Раз-по-раз, день-у-день крутивсь і гуркотів,
І хліба вистачав хазяїну чимало.
Коли ні забредеш к Мірошнику, бувало,
 У його є і хліб, і сіль, і сало,
Чи то в скоромний день — із маслом буханці,
Книші, вареники, і всякі лагоминки;
У п'ятницю — просіл, з олією блинці,
Пампушки з часником, гречаники, стовбці.
Обідать він було не сяде без горілки,
А в празник піднесе і чарку калганівки.
 Мірошник паном діло жив!
І треба-ж, на біду, позаторішню весну
 Його лихий поніс чогось за Десну.
 Хоч не багацько проходив,
 Зате багато бачив світа:
Побачив він, як Сейм мов бішений шумів,
 І як Десна ревла несамовита,
Мабуть ворочавши не п'ятдесят млинів.
 Вернувсь Мірошник наш додому,
 До церкви прямо почухрав,
 Да Богу молиться святому,

Щоб він акафисти його прийняв
 І річечку його зробив Десною.
 Або хоча як Сейм, такою —
 „Тогді-б то вже я пановав!“
Молебні день-у-день Спасителеві править,
У ставники свічки по десять хунтів ставить,
 Все молиться — ні їсть, ні п'є, ні спить…
 „Земляче! Бог з тобою!
На тебе десь туман у Литві навели.
Хіба забув ти, що великою водою
 Ворочають великії млини?
 Їх німці будовать уміють,
 А вже не зляпає наш брат;
 Вони самі товчуть і віють,
 І мелють борошно і сіють,
 Здається, що самі й їдять.
 А млин хоч чепурний у тебе,
Та не для бистрини“… — „Балакайте про себе!“…
Мірошник заворчав і рукавом махнув.
 Його молитви Бог почув:
 По небу вітерок дмухнув,
 Як ворон небо почорніло,
Шварнула блискавка — грім грюкнув і загув.
Із хмар, як з лотоків, водою зашуміло,
Маленька річечка, що так тихенько йшла,
 Заклекотіла, заревла
 І через греблю покотила.
Як на осиці лист, трямтить млинок од хвилі,—
Вода напре, дивись, то вискочить гвіздок,
То паля тріснула, то заставку розбило,
 А далі і знесло млинок.
 Схопивсь Мірошник, да пізненько:
 Що поки йшла вода маленька,
 Що-дня він хліба мав шматок.

Літ з десять був у нас суддею Глива.
Да, знаєш, захотів на лакомий кусок,—
В Полтаву перейшов: там, кажуть, є пожива.
Велика там вода, хоч є й багато млива…
Глядіть, добродію, чи ваш міцний млинок?