20-40-ві роки в українській літературі (1922)/Євген Гребінка/Мірошник
| ◀ Ворона да ягня | 20-40-ві роки в українській літературі під ред. Олександра Дорошкевича Євген Гребінка Мірошник (Євген Гребінка) |
Рибалка ▶ |
|
На річечці якійсь маленькій
Стояв собі млинок, і в нім Мірошник жив.
Хоч невеличкий млин, да, знаєш, чепурненький.
Раз-по-раз, день-у-день крутивсь і гуркотів,
І хліба вистачав хазяїну чимало.
Коли ні забредеш к Мірошнику, бувало,
У його є і хліб, і сіль, і сало,
Чи то в скоромний день — із маслом буханці,
Книші, вареники, і всякі лагоминки;
У п'ятницю — просіл, з олією блинці,
Пампушки з часником, гречаники, стовбці.
Обідать він було не сяде без горілки,
А в празник піднесе і чарку калганівки.
Мірошник паном діло жив!
І треба-ж, на біду, позаторішню весну
Його лихий поніс чогось за Десну.
Хоч не багацько проходив,
Зате багато бачив світа:
Побачив він, як Сейм мов бішений шумів,
І як Десна ревла несамовита,
Мабуть ворочавши не п'ятдесят млинів.
Вернувсь Мірошник наш додому,
До церкви прямо почухрав,
Да Богу молиться святому,
Щоб він акафисти його прийняв
І річечку його зробив Десною.
Або хоча як Сейм, такою —
„Тогді-б то вже я пановав!“
Молебні день-у-день Спасителеві править,
У ставники свічки по десять хунтів ставить,
Все молиться — ні їсть, ні п'є, ні спить…
„Земляче! Бог з тобою!
На тебе десь туман у Литві навели.
Хіба забув ти, що великою водою
Ворочають великії млини?
Їх німці будовать уміють,
А вже не зляпає наш брат;
Вони самі товчуть і віють,
І мелють борошно і сіють,
Здається, що самі й їдять.
А млин хоч чепурний у тебе,
Та не для бистрини“… — „Балакайте про себе!“…
Мірошник заворчав і рукавом махнув.
Його молитви Бог почув:
По небу вітерок дмухнув,
Як ворон небо почорніло,
Шварнула блискавка — грім грюкнув і загув.
Із хмар, як з лотоків, водою зашуміло,
Маленька річечка, що так тихенько йшла,
Заклекотіла, заревла
І через греблю покотила.
Як на осиці лист, трямтить млинок од хвилі,—
Вода напре, дивись, то вискочить гвіздок,
То паля тріснула, то заставку розбило,
А далі і знесло млинок.
Схопивсь Мірошник, да пізненько:
Що поки йшла вода маленька,
Що-дня він хліба мав шматок.
Літ з десять був у нас суддею Глива.
Да, знаєш, захотів на лакомий кусок,—
В Полтаву перейшов: там, кажуть, є пожива.
Велика там вода, хоч є й багато млива…
Глядіть, добродію, чи ваш міцний млинок?