20-40-ві роки в українській літературі (1922)/Євген Гребінка/Рибалка

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Хто знає Оржицю? А нуте, обзивайтесь!
Усі мовчать. Гай-гай, які шолопаї!
Вона в Сулу тече у нашій стороні.
(Ви, братця, все-таки домівки не цурайтесь!)
 На річці тій жили батьки мої,
І панства чортів тиск: Василь, Іван, Микола,
 Народ письменний страх,
 Бував у всяких школах,
 Один балакає на сотні язиках;
Арабську цифіру, мовляв, закон турецький,
Все тямлють, джеркотять, як гуси, по-німецьки.
Подумаєш, чого то чоловік не зна!
Да не об тім, бач, річ. Усю торішню зіму
Рибалка ятером ловив в тій річці рибу;
Рибалка байдуже, аж ось прийшла весна,
Пригріло сонечко, і з поля сніг погнало;
У річку сніг побіг, і Оржиця заграла.
І ятір, граючи, водою занесла.
„Уже-ж вона мені оттут сидить в печінках,
Ся річка каторжна!“ — Рибалка став казать.
„Куць виграв, куць програв, ось слухай лишень, жінко,
Піду я до Сули скажену позивать“.
І розні де-які казав сердега речі,
Із злости, як москаль, усячину гукав;
А далі почепив собі сакви на плечі,
У люльку пхнув огню, ціпок у руки взяв

І річку позивать до річки почвалав.
Чи довго він ішов, чи ні, того не знаю;
Про те ніколи сам Рибалка не казав;
А тільки він дойшов, як слідує, до краю.
 Сула шумить, гуляє по степам.
Рибалка дивиться і очі протирає:
 Не вірить сам своїм очам,
 Бо по Сулі — чорти-б їх мучив матер —
Пливуть хлівці, стожки, діжки, усякий крам,
 І бідного його ниряє ятер!
Здихнув Рибалонька да і назад поплівсь.
 А що, земляче, пожививсь?


Ось слухайте, пани, бувайте ви здорові!

 Еге Охріменко дурний:
 Пішов прохать у повітовий,
Що обідрав його наш писарь волосний!