Сторінка:20-40-ві роки в українській літературі (1922).djvu/111

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


посередні його наслідувачі зрозуміли тільки жанр пародії без жадного громадського змісту. Ось, напр., початок „Писульки" з приводу надрукованої байки — „Солопій та Хивря“.

 Йовграпе!
 Бажав єси казки: от-тобі „Солопій та Хивря“! Не здивуй сам, та нехай вибачить і громада, коли казка не до шмиги. Сам бачив єси, та деяким і не повилазило, що я захирів так, що й голови не підведу; та ще може й доведеться вистоять добрий калантир у домовині! А вже сам здоров знаєш, що лежачи не далеко зайдеш; я-ж кажу: лежачи яка робота? Воно, Йовграпе, лежачи добре тільки панам: їм скрізь спірно йде робота; бо хоч і лежні нападуть, то вони все таки дармо часу не згають; крикнуть: давай, — дають; а коли нема, — то б'ють…

Цього навмисне простакуватого стилю пародії в прозі перший почав уживати Гулак-Артемовський, і приклад цей надзвичайно добре прищепився у творах українських письменників 30—40 років (напр., листи Квітки, Бодянського, Максимовича; проза Гребінки); тільки Шевченко своєю „строгою“ музою позбавив українську літературу цього стилю.

Нарешті, наш автор перший дав зразки нових художніх форм, цим самим надзвичайно поширюючи українські літературні обрії. Він перший дав класичні приклади романтичної балади, байки, сатири, реалістичної оди, влучної епіграми; він перший дав зразки оригінальної української прози з своїм особливим стилем. Цим самим Гулак-Артемовський робив дальший ступінь в піднесенні української літератури до рівня європейського.

— 56 —