надовго для мене сильний вплив. Ізмаїл Іванович, у той час хоч і дуже молодий чоловік, був глибоко начитаним, надзвичайно розумним, з великим запалом і охотою до наукової роботи. Я став часто бувати в нього і хата його зробилась для мене улюбленим місцем відпочинку й обміну думок. Ізмаїл Іванович Срезневський жив тоді за Лопанню, в будинку Юнкфера, разом з матір'ю, жінкою дуже розвиненою, доброю, гостинною і гарною музикою. Хоч фахом його була статистика, але-ж він не цурався красного письменства й поезії, мав особливу любов до слов'янських мов і літератур, любив також українську народність, з якою мав нагоду близько ознайомитись, коли учителював у одного поміщика на Катеринославщині, Подільського, недалеко від дніпровських порогів. Взагалі наближення моє до цього чоловіка сильно сприяло моєму нахилу до вивчення української народности. В цей час од народніх українських пісень я перейшов до читання українських творів, яких, як відомо, тоді було дуже мало. До того часу я не читав ні одної української книжки, крім Енеїди Котляревського, яку ще в дитинстві, за батька, задумав було читати та, мало розуміючи, кинув її. Тепер озброївшись новими поглядами, я здобув Квітчині оповідання, які він видав у той час під псевдонимом Грицька Основ'яненка. Моє знання української мови було до того не велике, що я не міг зрозуміти „Салдатського Патрета“, і дуже шкодував, що не було словника; відсутність словника заміняв мені мій слуга, родом з нашої слободи, на прізвище Хома Голубченко, молодий хлопець років шіснадцяти.
Крім того, де тільки я зустрівався з близько-знайомими українцями, то без церемонії закидав їх запитаннями: як зрозуміти таке-то слово, чи такий-то зворот мови. В невеликий час я перечитав усе, що тільки було надруковане по-українському, але-ж цього було для мене мало: я хотів ближче ознайомитися з самим народом не по книжках, а з
