Сторінка:20-40-ві роки в українській літературі (1922).djvu/19

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


БАЙКИ.

 Із панського двора гевальськеє хлоп'я
Погнало улицей гусей на вигон пасти:
Дарма, що біднеє, мов теє-ж гусеня,
 А раде, що й воно дождало власти:
 Здоровою лозиной
Латало, як попав, отой швадрон гусиной.
 Велике діло—власть!
 Вона не то хлоп'ят—
Пишить людей. Чи мні-ж за це хлоп'я винити?
Дак гуси ті не так ізволили судити:
 Панка зустрівши на шляху,
Йому жалілися на хлопцеву пиху:
„Де можна ізнайти гусей, як ми, бездольній!
Хлоп'я, геваленко, лозиной нас стягає,
Ще й паші не дає повольній.
Да нас, як поросят, куди схотів ганяє;
Не тямить йолоп цей, що наш шляхетський род
Ведеться од гусей, що римський чтив народ.
 Що Капітолію спасли од Бренна
І пам'ять їх на-вік в історії священна:
 В честь їх був установлен ход“.
— „Я чув, а вас за що хотіте, щоб вважали?“—

— 8 —