20-40-ві роки в українській літературі (1922)/Петро Гулак-Артемовський

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Струни. Гулак-Артемовський.jpg
Петро Гулак-Артемовський.
(1790—1865).

сторінка

Петро Гулак-Артемовський.
(Біографична основа).

Року 1790-го народився П. П. Гулак-Артемовський у Черкаському повіті на Київщині, в сем'ї бідного пан-отця з колишнього старшинського роду.

Р. 1814-го Гулак-Артемовський кінчив богословський клас Київської Академії, куди вступив після закінчення науки в семинарії. Після скінчення Академії Гулак-Артемовський жив у Бердичеві, де, між иншим, йому довелося вчителювати по багатих польських магнатах. Тут, мабуть, він довчив польську і французьку мови.

Р. 1817-го вступив вільним слухачем на словесний відділ Харьківського Університету.

P. 1818-го він розпочав свою педагогичну діяльність у Харьківському Університеті (будучи разом з тим вільним слухачем) курсом польської мови.

З того-ж року він учителює в Харьківському „Інституті шляхетних дівчат“.

Р. 1820-го розпочав у Харьківському Університеті лекції з російської історії, географії та статистики, наприкінці — як ординарний професор.

Р. 1841-го Гулак-Артемовський призначається ректором Університету.

Р. 1849-го в наслідок неприємної історії цілком кинув Університет, але залишив за собою посаду в Харьківському „Інституті шляхетних дівчат" і керувания педагогичною частиною в такому-ж Полтавському Інституті.

Р. 1865-го Гулак-Артемовський помер.



Матеріяли для біографії Петра Гулака-Артемовського.
I.
Гулак-Артемовський, як професор, у спогадах сучасників.

Вихованець Харьківського Університету, Геєвський (на початку тридцятих років) про Гулака-Артемовського висловлюється так: „великої вчености не виказував на своїх лекціях, але дуже гарно читав, — був справжнім оратором. У нього раз-у-раз була повна авдиторія слухачів не тільки ex officio, але й аматорів“. Далі той-же Геєвський пише: „Навіть лекції Гулака-Артемовського в 5 год. вечора, цеб-то при свічках, у величезній авдиторії, при поблискуванні брилянтових перснів, що нанизані були на всі пальці лівої й правої руки його, з урочистою його дикцією, подобались коли не внутрішнім змістим, то зовнішніми прийомами.“

У спогадах Ф. К. Неслуховського (з 1838 по 1843 р.) читаємо про Гулака-Артемовського: „Як професор, він не приносив жадної користи своїм слухачам, був фразер і ритор у повному розумінні слова“.

У спогадах студента Пашкова 1840 р. читаємо: „В науковому відношенні лекції Гулака-Артемовського не давали майже ніякої користи, але зате цікаві самі по собі через те, що він говорив дуже красно і оповідав багато історичних анекдотів, випадків, оповіданнячок та байок і так влучно й цікаво, що все це слухалось легко й з приємністю. До Карамзина[1] Гулак-Артемовський ставився з побожною пошаною, хвалив Устрялова[1], але Полевого[1] ненавидів і лаяв на лекціях“. М. Ф. де-Пуле характеризує Гулака-Артемовського так: „як професор, він не тільки не приносив ніякої користи, але рішуче був шкодливий, був великий балаклій, що виїздив на фразах, не знав свого предмета, не займався ним, а через те залишав своїх слухачів величезними неуками в рідній історії.“ Копф у спогадах про харьк. професорів (1843—1845 р. р.) каже: „лекції Гулак-Артемовський читав по Карамзину напам'ять, без зшитка, висловлюючись високомовно, маючи на меті тріскучими фразами вплинути на своїх слухачів.“

„Професор, ректор, — пише Чиріков, — педагог, адміністратор, Гулак-Артемовський був справжнім сином свого часу, при тому, так мовити, офіціяльним сином „отечества“. Він був урядово-офіціяльним всюди й на лекціях своїх по російській історії, під час яких що-разу висловлював досконало засвоєні ним Миколаєвські принціпи самодержавія, православія й народности; він гремів своїм ораторським голосом, кажучи про велич і славу Росії, що вона обов'язана своєю славою цим-же трьом непорушним стовпам нашої батьківщини“[2].



Завдання 1. Зверніть увагу на психологію Рябка чи правдиво змалював автор всі його переживання? Простежте хід його настроїв.

2. Пан, Рябко та двірня („добрі люде“) в їхніх взаємовідносинах з погляду художньої правди.

3. В основу байки Гулака-Артемовського покладено невеличку баєчку польського письменника Красицького (1735—1801) „Пан і Собака“ („Pan i Pies“)

„Собака гавкав на злодія, цілу ніч турбувався,
Побили його ранком (за те), що папа збудив.
Другої ночи спав (він) смачно, злодія не чекав,
(А) той дім обікрав: собаку побили за те, що не гавкав“.
[3]

Зробіть висновки: як автор використав сюжет Красицького з поглядів: 1) художнього, 2) побутового та 3) соціяльного.

4. Яка соціяльна ідея лежить в основі байки? В чому її цінність для 1818 р.? Чи була ця ідея новою для української літератури?

5. У другому своєму віршеві („Супліка до Грицька Квітки“) Гулак-Артемовський, звертаючись до Квітки, так каже про свою байку:

„Хто, ка́жуть, до кого́ — ми до тебе́, Грицько́.
З суплікою прийшли: я, бач, та мій Рябко!
Не дай загинуть нам, не дай з нас кепкова́ти;
А до́ки-ж бу́де нас зле па́нство зневажати!
 Пусти́ нас, Ба́течку, до ха́ти….
…Пусти́! та й склич до нас тих навісних панів,
Що во́ду iз своїх вива́рюють Рябків;
Звели́ їм струп Рябків довге́нько полизати:
Адже́-ж то і над псом пови́нно ла́ску ма́ти.“

(1818р.).

На підставі цього виясніть, яке значіння надавав у 1818 р. Гулак-Артемовський своїй байці? В чому її громадське значіння у звязку з тодішнею епохою і з тодішнім станом літератури в Росії?

6. Підкресліть особливості мови в байці і порівняйте цю мову з мовою „Енеїди“.


2. Пан.
Примітки. З підписом Гулака-Артемовського або з одним з його криптонімів ця байка невідома, отже немає певности, що належить вона авторові „Пана та Собаки“.


Завдання. 1. Порівняти текст балади „Рибалки“ з оригіналом Гете і зробити висновки про художню маніру Гулака-Apтемовського.
Der Fischer.

Das Wasser rauscht', das Wasser schwoll,
Ein Fischer sass daran,
Sah nach dem Angel ruhevoll,
Kühl bis ans Herz hinan.
Und wie er sitzt und wie er lauscht,
Theilt sich die Fluth empor;
Aus dem bewegten Wasser rauscht
Ein feuchtes Weib hervor.

Sie sang zu ihm, sie sprach zu ihm:
Was lockst du meine Brut
Mit Menschenwitz und Menschenlist
Hinauf in Todesgluth?
Ach, wüsstest du, wie's Fischlein ist
So wohlig auf dem Grund,
Du stiegst herunter wie du bist
Und würdest erst gesund.

Labt sich die liebe Sonne nicht,
Der Mond sich nicht im Meer?
Kehrt wellenathmend ihr Gesicht
Nicht doppelt schöner her?
Lockt dich der tiefe Himmel nicht,
Das feuchtverklärte Blau?
Lockt dich dein eigen Angesicht
Nicht her in ew'gen Thau?

Das Wasser rauscht', das Wasser schwoll,
Netzt' ihm den nackten Fuss;
Sein Herz wuchs ihm so sehnsuchtsvoll,
Wie bei der Liebsten Gruss.
Sie sprach zu ihm, sie sang zu ihm:
Da war's um ihn geschehn:
Halb zog sie ihn, halb sank er hin
Und ward nicht mehr gesehn.


2. Порівняти текст Гулака-Apтемовського з поетичним перекладом Н. Брандта[4] і вияснити художню вартість тексту письменника початку XIX століття.

Рыбак.
(Пер. Н. Брандта).

Волна катится за волной.
 На берегу речном
Сидит рыбак, в душе покой,
 Следит за поплавком.

И вдруг раздалась глубина,
 В короне восстает
Нагая, влажная жена,
 Царица здешних вод.

„Зачем ты хитростью манишь
 Моих безпечных чад
Из глубины, где тьма и тишь,
 Под зноя жгучий пзгляд?

О если б ты поверить мог,
 Как славно рыбке там!
Тебя бы радостный прыжок
 Доставил тотчас к нам.



Ведь солнце также свой ночлег
 Избрало в глубине,
И, восставая, пышный бег
 Вершит бодрей вдвойне.

Оттуда светят нежно так
 Лазурныя поля,
И краше образ твой, рыбак,
 Взирает на тебя“.

Поет, поет и песни клич
 Младую мутит кровь.
Все боле жаждет он постичь
 Загадочную новь.

„К чему такая жизнь, к чему?“
 На дне куда вольней!..
Царица вскинулась к нему.
 Рыбак рванулся к ней!





Завдання: 1. Зробіть художній аналіз першої і другої частини байки. Коли знайдете між ними якусь ріжницю, поясніть це. Чим логично звязано ці дві частини?

2. Яка соціяльна ідея лежить в основі байки? Виясніть ідейну цінність першої і другої частини байки

3. Порівняйте байку „Пліточка“ з байкою „Пан та Собака“ з боку їх громадського значіння. Чим поясняється зміна поглядів Гулака-Артемовського? В якій байці виявились його найбільш сталі погляди?

4. Проаналізуйте мову байки (особливо синоніми).



Завдання: 1. Порівняти вірш Гулака-Артемовського „До Пархома“ з сучасним точним перекладом відповідної оди Гарація, на яку посилається автор (переклад М. Зерова), і зробити висновки що до світогляду й художньої маніри автора:

До Деллія.

В години розпачу умій себе стримати
І в хвилі радости заховуй супокій
І знай: однаково прийдеться умірати,
 О Деллію коханий мій,—

Чи весь свій довгий вік провадитимеш в тузі,
Чи лежачи в траві прикрашений вінком,
Рої понурих дум на затишно́му лузі
 Фалерським гнатимеш вином.

Для чого там сосна й тополя білокора
Прослали по землі гостинний холодок.
По що на лузі нам виблискує прозорий
 І гомонить дзвінкий струмок?—

Вина і пахощів і ясних рож без краю—
Короткочасний цвіт!—несіть, сюди несіть,
І хай дзвенить бенкет, покіль твій вік буяє
 І невблаганна парка спить.

Бо прийде, прийде час. Покинеш поле й луки,
І віллу, і садок, де Тибр тече мутни́й—
І на усі скарби пожадливії руки
 Наложить спадкоємець твій.

І чи в достатку жив, а чи, не мавши дому,
Тяжким судилося шляхом тобі іти,—
Кінець однаковий: Плутонові грізному
 Роко́ваний на жертву ти.

І всі ми будем там. Надійде мить остання
І в човен кине нас, як діждемо черги,
І хмуро стрінуть нас довічного вигнання
 Понурі береги.


[6]

Завдання: 1. Порівняти знову й цей вірш Гулака-Артемовського з перекладом М. Зерова відповідної оди Горація:

До Левконої.

Не гоже знати нам, дівчинонько кохана,
Яку тобі й мені судила доля путь.
В ворожок не питайсь: халдейського туману
Ніколи, друже, нам з тобою не збагнуть.

Чи довго житимем, чи скоро час розстання,—
Приймаймо з дякою, що доля нам дає,
Хоч, може, ця зіма для нас — зіма остання,—
І вже не чути нам, як море в берег б'є.

Розумна завше будь. Важкий і пінний келих
До вохких уст своїх бездумно підіймай.
І безліч днів живи, безжурних та веселих.
І лиш на це життя надії покладай.

Мина летючий час, мина. Лови хвилини,
Не вір прийдешньому, що нам назустріч лине.



Завдання. Порівняти твір Артемовського з поезією Горація „До Хлоі":

„Утікаєш, Хлоє, з-перед мене, як та серночка, що на безпутних горах не без пустого страху перед вітрами і лісом шукає боязливої матери. Бо чи весна, що надходить, шумить у легких листах, чи зелені ящірки порушили корч, їй (серночці) дрожить серце і коліна. Не йду за тобою, як страшний тигр або гетульський[7] лев, щоб тебе роздерти. Покинь вже раз матір, ти, що вже зріла йти за чоловіком“.

Переклад К. Студинського.



Матеріяли до біографії П. Гулака-Артемовського.
II.
До характеристики поглядів Гулака-Артемовського.

З тих споминів про нашого автора, що їх було наведено вище, видно, який з Гулака-Артемовського був професор на протязі 30—40 р.р., тоб-то тоді, коли вже він написав кращі свої твори. Під впливом своєї службової кар'єри поет забуває колишні свої кращі ідеали і потроху починає перероблюватися на звичайного бюрократа, що тільки й мріє про службове щастя. Ось де-які витяги з його творів, що не мають жадної літературної вартости.

Чого ви, пранці,[8] розсвербілись?
Який вас гаспид розчесав?
Було-ж вже трошки й заструнились.
А тут упять вас гедзь напав?

Ой, не своїм ви глуздом, пранці,
За сю дурницю узялись!
Вас підцьковали Ягличваньці, [9]
Що вам не раз в-знаки дались!..

Оцінюючи далі англійську політику, поет так висловлюється про Пальмерстона, відомого тоді державного діяча Англії:

Не спить він вдень, не спить і ночі.
А що найгірше дошкуля
Його і шилом коле в очі,—
То слава білого царя!
Ні, каже, не зможу ніколи
Знести, хоч ти мене заріж.
Важкенької руки Миколи.
Бач! Що підсуне, те і їж!
Нащо орудіє (?) він, каже,
Всім світом і до всіх добравсь?
Тих маслечком по губках маже,
Другим в-тамки до суду вдавсь.
Нащо в угорськую пожогу [10]
Наливодів угамовав?
Цесарцеві послав підмогу?[11]
Голштинській справі раду дав? [12]

Нащо він пишним мосцянинам [13]
На карк[14] шляхецький наступив
І їх сеймове nie pozwаlam [15]
В Сибір погріться одпустив?[16]

(„Воззвание к Франции по случаю ее союза с Англиею в 1853 г. против России по восточному вопросу“)

2. З приводу поразки, що завдав в 1853 р. ген. Бебутов турецькому загонові Абди-паші Гулак-Артемовський звертається до останнього з такими словами:

…Та прийди і повинися,
Низько в ноги поклонися.
В церкві Богу помолись.
Та не дуже то й скупись
І на сповідь кинь гривняку,
Щоб Бебут не втер ще маку.
Побожись та й дай заріку,
Що до смерти, що до віку
Не зачепиш більш ніколи
Білого царя Миколи.

3. Нарешті, кілька віршів присвячено ще такій справі. Високі знайомі Гулака обіцяли поклопотатись про орден Станислава для його: поет хвилюється, що обіцянка довго но справджується, і тоді тільки радіє, коли одержує Станислава.

Світить місяць у віконце
Та в очах темніє!
Сяє в небі ясне сонце
Та серця не гріє!
Коли-б швидче вже оттая
Звіздочка засяла,
От тоді-б та болість злая
Камнем з серця спала!..

І наприкінці він звертається з подякою до свого високого приятеля:

Через плечі почепив ти
Стрічку червоненьку,
А над серцем пришпилив ти
Звіздочку ясненьку;
 І на радощах серденько
 Під звіздою б'ється,—
 Що аж стрічка та частенько
 На грудях трясеться!
Та й гарна та галка біла,
Що до Петра прилетіла
І на грудях йому сіла!


Завдання. 1. Зформулуйте погляди Гулака-Артемовського в другій половині його життя.

Загальні завдання до творів Гулака-Артемовського: 1. Зробіть оцінку творів Гулака-Артемовського з боку художнього: а) форма творів, б) сюжети, в) композиція де-яких творів, г) мова.

2. Простежте еволюцію поглядів Гулака-Артемовськсго. Зробіть правдиву оцінку ідейного значіння байки „Пан та Собака“ на тлі літературної діяльности поета.

3. Що нового вніс Гулак-Артемовський в українську літературу після Котляревського? Оскільки тут, між иншим, можна згодитись із виразом П. Куліша „Мова Артемовського-Гулака далеко чистіша і ріжноманітніша ніж мова Котляревського“?



Поетична творчість Гулака-Артемовського.

Два напрями в літературі. Гулак-Артемовський почав писати в той час, коли у всесвітній літературі змагались дві течії, два напрями: сентиментально-романтичний і реалістичний. Перевага ще безперечно була на боці сентиментально-романтичної течії (Гофман, Тік, Новаліс у Німеччині, Віктор Гюго у Франції, Байрон і Шеллі в Англії, Жуковський у Росії, Красицький, Словацький, Міцкевич у Польщі), що явилася до певної міри літературним висловом потреб нової соціяльної верстви — буржуазії. Неокласицизм з його дворянсько-феодальними тенденціями не міг уже задовольняти буржуазію, що з початком Великої Французької Революції виступила на кон політичного життя, і власне сентиментально ідилічні картини з їхньою ідеалізацією, а також романтизм з його бажанням утекти від реального життя в сферу фантастики або славного минулого — все це мусіло задовольняти естетично-ідейні змагання нової соціяльної сили на світанку її політичного життя. Але вже в XIX столітті те бажання в художньому творі бачити відбиток реального життя, що оточує (а це бажання в малій мірі було ще в сентименталізмі), розжеврілося в ту могутню літературну течію, яку ми звемо реалістичною. І ось перша половина XIX століття проходить у цьому хитанні між романтикою і реалізмом; це вагання ніколи не перетворюється на щось стале, бо й те й друге (і романтика і реалізм) мають глибокі основи в співзвучних вічних струнах людської психики: ці напрями літератури сплітаються і у Гете в Німеччині, і у Гюго у Франції, і у Міцкевича в Польщі, і у Гоголя та Тургенева в Росії.

Що до української літератури, то тут неокласичний напрям, що вилився ще в XVIII ст. в формі шкільних драм, замінився ще здавна яскравими реалістичними малюнками: уже в тому-ж XVIII ст. ми знайомимось з інтермедіями і вертепом, різними сатиричними віршами, що цілком підходять під назву реального письма. Котляревський своєю травестованою поемою „Енеїда“ лише використав цю традицію і вклав у мертву форму античної поеми реальний зміст сучасного українського життя. І лише в „Наталці-Полтавці“ Котляревський, перебуваючи під впливом народньої української поезії, переважно особистої лірики, а також пригадуючи образи тодішньої сентиментальної літератури, дав зразок ідилічного малюнку селянського життя; але сюжет „Наталки-Полтавки“ можна назвати вічним, і тому вже він наближається то реального, бо торкається основних підвалин людської психики.

Два напрями у творчості Гулака-Артемовського. Наш поет розпочав свою літературну діяльність наближенням до реальної творчости Котляревського: „Пан та Собака“ разом з „Суплікою до Грицька Квітки“. „Дві пташки в клітці“, „Пан“ (коли визнати його авторство) продовжують ті думки, що висловив Котляревський у III частині своєї „Енеїди“. Уже тим самим, що автор зачепив найболючіше соціяльне лихо — кріпацтво, він довів бажання у своїх художніх концепціях виходити з того реального життя, що оточувало людність України. Але поруч з цим уже року 1827-го він перероблює романтичну баладу Гете „Рибалка“ і перекладає фантастичну поему Міцкевича — „Твардовський“; тут він схиляється до романтичних сюжетів, повторюючи той творчий шлях, який пройшла більшість з тодішніх поетів. Проте дуже цікаво, що і в цих поемах він скористувався головне тільки сюжетом, бо останній нагадував нашому поетові твори української народньої поезії. Обробку-ж цих сюжетів переведено в реальних тонах (напр., відношення Твардовського до жінки), і це яскраво доводить дійсні літературні симпатії Гулака-Артемовського.

Характер творчости. Розцвіт діяльности Гулака-Артемовського припадає на десятиліття — з 1818 по 1827 рр., коли він був написав свої найкращі з художнього боку твори. Пізніші-ж поезії, в переважній своїй більшості, не мають літературно-громадського значіння, бо складено їх здебільшого з приводу особистих інтересів поета й навіть у свій час їх не було видруковано.

Гулак-Артемовський з охотою користувався чужими сюжетами, коли бачив, що вони підходять до його власного настрою. Але ці чужі форми він обов'язково заповняв своїм змістом, для якого він знаходив матеріял у сучасному житті України. Инколи художня обробка примушувала забути про другорядний сюжет оригінала („Пан та Собака“), бо детальне вияснення теми висунуло низку яскравих постатів, блискучу мову та инші атрибути художнього твору. Инколи він тільки своєрідно й цілком по-своєму тлумачить оригінал („До Пархома“), нарешті — инколи він наближається до оригіналу („Твардовський“, переклади псалмів). Отже Гулак часто брав ідею твору в инших письменників і переносив її в умови українського побуту, рідного оточення початку XIX століття („Пан та Собака"); часто-ж він користувався й формою твору („До Пархома“), але тоді весь зміст твору він давав цілком свій, цілком оригінальний.

Всі реалістичні твори Гулака, що мають літературне значіння, перейнято було спочатку виразною громадською тенденцією і скрашено яскравим гумором. У байці „Дві пташки в клітці“ його симпатії на боці того молодого снігура, що колись був вільний і тепер, опинившись у неволі, не може й не хоче з нею примиритися. Та вже в одночасно написаних инших байках Гулак-Артемовський значно обмежує ці світлі погляди, що він висловлював, дуже можливо, під свіжим вражінням визвольних ідей у російському суспільстві у двадцятих роках XIX століття. Так, ще в найбільш уславленій його байці „Пан та Собака“ (1818 р.) соціяльні симпатії автора обмежуються протестом проти зловживань кріпацтва, а не стільки проти самого інституту величезної соціяльної несправедливости — поневолення людини людиною. Нечувана несправедливість пана, що не вмів оцінити відданости Рябка, дала, правда, привід авторові намалювати яскраву картину гнітючого кріпацького насильства й знущання; але в остаточному присуді автор не даремно прикладає до панів епитети дурних („Той дурень, хто дурним іде панам служити…“) або злих („А доки-ж буде нас зле панство зневажати…“[17]. Рябко страждає через те власне, що він попав до таких панів. У пізнішій байці „Пліточка“ (1827) ця тенденція визнати непорушною соціяльну нерівність визначається ще яскравіше, бо „тільки на світі великим рибам жить, а нам малим в кулак трубить“; маленька пліточка врешті не бажала більшого, а все, „що Бог послав, чи то багато, чи то трошки, в кушір залізши, їла мовчки“, і це, очевидно, автор радить усім „маленьким“, усім соціяльно пригніченим.

Поруч з цією тенденцією й майже одночасно з нею виразно визначаються у творах Гулака инші ідеї: думка про марність цього світу і про неминучість смерти, що врешті зрівняє всіх, багатих і бідних, проймає оди до Пархома, до Гараська та ин. вірші. І через те поет радить у веселому житті забувати цю неминучість нещасливого кінця.

Та й доки-ж коротать, Терешку, вік в журбі!
Що з воза впало, те й пропало!
Так на роду написано тобі…
Гей, братіку, бодай тебе опановало!

Та ти не гедзкайся! виймай лиш ключ мерщій
Та дать калганної скажи твоїй Одарці,
Та люльку ке лишень!.. Ось, ось і Онопрій!
Гей, хлопці, вип'ємо калганної по чарці…
 („До Терешка“, 1832 р.)

Тим-же настроєм, напр., перейнято другу оду до Пархома (1827 р.). Бажання забути про тяжкі суперечності сучасного, бо це може позбавити можливости вести веселе безжурне життя, опановує автора уже з двадцятих років і призводить його врешті до тих останніх творів, де вже виявилося його поривання до урядової кар'єри, до тепленької посади, до різних зовнішніх прикрас. У цих останніх віршах („До химерних пранців“, „До Терешка“, „Ой час нам, Грицьку, пошануваться“, панегірики до Андронікова й Бебутова, вірші, що він писав у Петербург з метою одержання „Галки“) Гулак-Артемовський виступає перед нами, як кар'єрист-урядовець, що користується українською мовою тільки для того, щоб потішити яку-небудь вельможну особу в столиці і тим самим примусити її звернути свою ласкаву увагу на автора. Пристосовуючись до тодішнього урядового курсу, автор виступає, як російський патріот, прихильник Миколаївської теорії про „православіє, самодержавіє і народність“, ці три основи російської державности. У відносинах Гулака до „Пранців“, „Ягличваньців“, поляків — виявляється його надзвичайна пиха й великодержавні мрії, які так само цілком відповідають тодішній урядовій політиці, що таку страшну поразку зазнала лише за нещасливої кримської війни.

З 1853 р. цей урядовий патріотизм робиться ще помітнішим, бо царь нагородив автора орденом Станислава. Автор, надзвичайно вихваляючи добрість царя, тільки про те й думає, коли прийде орден і який вплив він матиме на окружніх. Всі инші інтереси зникають у автора. Він, напр., пише до Лонгінова в 1852 р.:

 „Коли моєї розмови не втнете, за що-ж мене кабените? Коли моїх віршей не читаєте, за що-ж мене потріпуєте і лаєте? От бач, змінився ти й зледащився? Та над яким-же гаспидом буду я працювати і бебехи надривати? Була робота, була й охота; лежав на шиї обов'язок, — ну й роботи було чимало в'язок. Було діло — ну й робить кортіло; а коли тепер від обов'язку на-втікачі, так поневолі треба лежати на печі. От і лежимо, і їмо, і п'ємо, і спимо, і вертаємо та вп'ять лежимо, і їмо, і п'ємо, і спимо… Ми так собі і пануємо і ніс догори пиндючимо і — знай то діло, що мацаємось за груди, чи вона — от та біла Галка стирчить та сяє, та народ лякає?“..

У цю добу свого життя Гулак-Артемовський уже якось инакше дивиться й на Україну. Правда, він ще собі яскраво уявляє національну ріжницю між українцем і москалем: принаймні, в багатьох віршах він свідомо уживає термін москаль у розумінні етнографично-національному. він навіть не раз кепкує з москаля та з його мови; Навіть уже 1860 р. поет пише віршованого листа Іванові Сливицькому з пропозицією передплатити український журнал „Основу“:

Пошли грошей, козаче,
В П'ятенбурх Основі:
Бач, як просить, плаче
По рідненькій мові.

Але політично він Україну вважає за неподільну частину Росії і прикрашає свою батьківщину тим-же блюзнірським урядовим коханням до „білого царя“, „цариці“, великодержавних мрій, як і Росію. Так, відносно полтавських інституток він каже так:

Хто-ж їх мати? Хто родина
Об їх печалиться?
іх родина — Україна,
А ненька — цариця

Перед смертю вже він склав вірш „Козацька мати“, присвячений Кулішеві, де вже цілком песимістично дивиться на майбутність України:

Та й хвацька-ж то колись була
Козацькая мати!
Еге!.. була та поплила,
Ії не вертати.
Не слинь, Паньку, і не журись,
Бо й сліз пожальсь, Боже,
Найми псавтир та помолись—
Журба не поможе.
Ткни попові коповика́,
На „Со Духи“ в церкві,
Нехай лежать там мовчака́,
В сирій землі мертві!
Та й ти з попом хоч у кулак
Прохлипай „партесне.“[18]
А що-ж робить, що сталось так…
Царство їй небесне.

Художні особливості творів. Твори Гулака з боку художньо-психологичного дають надзвичайно вдалі зразки. Образи Рябка, Явтуха, маленької рибки, Солопія — то постаті з цілком індивідуалізованими рисами. Вдачу їх розроблено дуже детально, і всі вчинки вияснено з психологичного боку.

Цьому цільному художньому вражінню надзвичайно сприяє стиль автора з його соковитою, образною мовою. Мова Гулака цілком позбавлена тих москалізмів, вульгаризмів і провінціялізмів, що в такій кількості ми подибуємо в „Енеїді“ Котляревського. Гулак, користуючись українською мовою не тільки для поезії, а й для прози, цілком обходився лексичним запасом рідної мови. Він збагатив літературну мову силою нових художніх синонімів, вдалих термінів: досить перечитати баладу „Рибалка“ або байку „Пліточка“, щоб побачити це художнє багацтво мови Гулака. І всі ці терміни він брав виключно з народньої мови, з народньої фразеології; твори його пересипано різними приказками, прислів'ями, гострими словечками, що або існували в живій народній мові до Гулака, або перейшли туди вже з творів нашого автора. Гулак уже ступив далі Котляревського в розвиткові української мови ще й тим, що він уже вільно використовував мову для нових мотивів, напр., для малювання картин природи: початок байки „Пан та Собака“ являє собою класичний взірець такого пластичного малюнку тільки з засобами народньої фразеології.

Поруч з цим треба згадати, що Гулак-Артемовський узаконив той особливий стиль, що запанував в українській літературі 30—40 рр. Це стиль легкої пародії, що найбільшу популярність здобув через Котляревського, у творах якого безпосередні його наслідувачі зрозуміли тільки жанр пародії без жадного громадського змісту. Ось, напр., початок „Писульки" з приводу надрукованої байки — „Солопій та Хивря“.

 Йовграпе!  Бажав єси казки: от-тобі „Солопій та Хивря“! Не здивуй сам, та нехай вибачить і громада, коли казка не до шмиги. Сам бачив єси, та деяким і не повилазило, що я захирів так, що й голови не підведу; та ще може й доведеться вистоять добрий калантир у домовині! А вже сам здоров знаєш, що лежачи не далеко зайдеш; я-ж кажу: лежачи яка робота? Воно, Йовграпе, лежачи добре тільки панам: їм скрізь спірно йде робота; бо хоч і лежні нападуть, то вони все таки дармо часу не згають; крикнуть: давай, — дають; а коли нема, — то б'ють…

Цього навмисне простакуватого стилю пародії в прозі перший почав уживати Гулак-Артемовський, і приклад цей надзвичайно добре прищепився у творах українських письменників 30—40 років (напр., листи Квітки, Бодянського, Максимовича; проза Гребінки); тільки Шевченко своєю „строгою“ музою позбавив українську літературу цього стилю.

Нарешті, наш автор перший дав зразки нових художніх форм, цим самим надзвичайно поширюючи українські літературні обрії. Він перший дав класичні приклади романтичної балади, байки, сатири, реалістичної оди, влучної епіграми; він перший дав зразки оригінальної української прози з своїм особливим стилем. Цим самим Гулак-Артемовський робив дальший ступінь в піднесенні української літератури до рівня європейського.
Творчість Гулака-Артемовського у світлі критики.

I. М. Костомаров.

1. Вірші Артемовського-Гулака, що набули такої популярности, написано, виключаючи переклад Гетевого „Рибалки“, в дусі пародії, подібно до „Енеїди“ Котляревського. Надзвичайна легкість і правильність мови, свобода у виразах і безпосередній комізм виявляють у творцеві високий хист, од якого можна було-б чекати дорогоцінних наслідків. Кращий із його творів — це „Пан та Собака“, казка, що в ряді аналогичних творів російської літератури посідає почесне місце.

2. Ніхто не перевищив його в знанні всіх відтінків української народности і в ненаслідованому вмінні передавати їх поетичними образами й чудовою народньою мовою.

II. Ол. Котляревський.

За автором української Енеїди виступає на літературну сцену талановитий Артемовський-Гулак. Його становлять у ряд наслідувачів Котляревського і вказують на одиноку його п'єсу — переклад „Рибалки“ Гете, як на виняток, що не підходить під загальний характер його творів, які начеб-то мають нахил до пародії. Дійсно, не можна казати, щоб твори Гулака-Артемовського були цілком позбавлені пародії, але-ж вона виникає більш зовнішнє, як форма: зміст вже змінився, і варто тільки порівняти перелицьовану „Енеїду“ Котляревського з переробками Горацієвих сатир Артемовського, щоб побачити всю ріжницю між ними. На нашу думку, в розвиткові української літератури твори Артемовського-Гулака значно поступають наперед. Правда, що обмежені тісним колом перекладів чи переробок із старовинних письменників, вони не були багаті на внутрішній зміст і не являли собою нічого повного, художнього; але-ж ви не зустрінете в них жадної риси, що могла-б виявляти не їхнє українське походження. Під дотепним пером його, наче-б наперекір історичним умовам, латинські шати до смаку прийшлися українській натурі: вона в їх трохи дивна на перший погляд з її філософськими порадами дати спокій життю й смерті та поміркувати над тим, чи є горілка, з її кумедними жартами; але-ж це все щиро й позбавлено циничних каверз попередньої пародії і так у згоді з українською народньою вдачею, що не можна відмовити переробкам Гулака-Артемовського в особливому значінні і не визнати їх у тісному розумінні народніми. Така своєрідність творів Артемовського виявляється ще ясніше в його байках.

Романтичний напрям російської літератури також не зостався без сліду в молодій українській літературі: ми згадували вже баладу „Рибалка“, перекладену з Гете: це, безумовно, найкращий твір Артемовського: вона склала-б честь кожному з українських письменників. Особливо визначається тут вільна гнучкість віршу, з якою автор передає труднощі німецького твору. В цьому відношенні він був знавцем своєї справи, і те, що на мові инших явилося-б обов'язково у вульгарній одежі, у його приймає просту, але витворну форму.

III. П. Куліш.

Якби Артемовський-Гулак помер, написавши тільки „Пана та Собаку“, то на підставі надій, які повинен збудити подібний твір письменника, що тільки починає, ми-б сказали, що позбавились у йому великого поета. Але автор віршованої трагикомедії щасливо лишається в живих, наділяє нас ще де-кількома п'єсами, вже слабшими що до викладу і не такими значними що до змісту, нарешті зовсім замовкає. Ці обставини підвищують ціну першого його твору і ставлять його талан у ряд пасивних таланів, що цілком підлягали настроєві розумів свого часу, не в силі стати органом найшляхетнішої меншости, що иноді байдуже губиться серед юрби, і не здатні стояти самотно посеред громади із своїми безсмертними переконаннями. Оддаючи проте належну данину поваги попередникам сучасних письменників, що зійшли з літературного кону, ми повинні визнати за Артемовським-Гулаком велику заслугу у справі розвитку українського слова після Котляревського. Його мова ще й досі не втратила своєї вартости й заслуговує пильного вивчення.

За наших часів змінився смак що до вибору предметів, мови й самих зворотів; але, незалежно від цієї зміни, що утворилася в нас більшою, проти попередньої, повагою до народу, форми мови, сила виразу, різноманітність відтінків слова, гнучкість і разом міць мови — все це надає нечисленним творам Артемовського-Гулака високої вартости.

IV. Ол. Кониський.

Першим печатним писанням Гулака був „Пан та Собака“, котрий зразу поставив його високо, яко письменника-мислівця. Навряд хто не читав у нас і не знає „Пана та Собаку“? „Рябком“ поет показав гарно намальовану картину того безправ'я, в якому находилися крепаки; тих утисків, які вони терпіли від панів; того самоволля, яке пани чинили над людьми! То стояв перед читателем не Рябко, не собака, — а увесь обернутий в крепацтво український народ! То не Рябко піклується всю ніч, не знаючи спочинку, — то безталанні крепаки; то не Рябко кричить під батогами панських наймитів, то не Рябка періщать пугою, то не з Рябка летить клоччя шерсти, — то крик, гук, стогнання і сльози крепаків од панів, і народа огулом від урядників і старшини! Що-ж робити було в той час крепакам? народові зубоженому, обезсиленому? Хіба те саме, що й Рябкові — жалітись, але не на панів, а на „добрих людей“. Цими словами поет сказав усе — і причину народнього безправ'я і тяжку долю народню! Як художник — поет намалював гарними віршами побит цілого краю, зрабованого крепацтвом.

V. Ф. Пискунов.

Пан П. П. Артемовський-Гулак і один із перших українських писателів по часу, і перший послідовець І. П. Котляревського, тілько далеко дотепніший, як Котляревський, а проте земляки наські більше знають Котляревського і про Котляревського, ніж про шановного поету того славетного трояка писателів, що заснували на Україні самостійну літературу і своїми утворами дали їй добрий початок; трояк цей складається в наській літературі, як звісно, з автора кумедії „Простак“ — Гоголя-батька, Котляревського і Артемовського-Гулака, котрий пізніш всіх з'явився писателем, але зате і кращим, як два перші, перший утвор Гулака з'явився на Україні, ледве через 20 років опісля першого видання „Енеїди“, в „Українському Вістнику“ в Харькові: то була поема — „Пан та Собака“, найкраща споруда нового поета, котру тогочасна громада прийняла з великою шанобою, і довго ця поема ходила в рукописах по рукам громадян, аж поки незабутній Шевченко не заспівав своєї лебединої пісні; тоді забули Артемовського-Гулака в громаді на якийсь час, бо всяке жадно слухало тілько кобзарського співу невмірущого Шевченка; да й не диво, що громада за сонцем не бачила зорь; але тепер настав для України инший час, час оцінки того, що зробили для її літератури не тілько Шевченко да Квітка, а навіть вся громада українських писателів, а Артемовський-Гулак, як один із перших писателів наших, має в нашій літературі велику вагу і ціну і час-би нам усім познати його твори, котрих хоч і небагато, зате вони коштовні і вповні народні, як по духу своєму, так і по чистій народній мові, до чого не досягав пан Котляревський ні своєю „Енеїдою“, ні своїми оперетами; да і тепереньки[19] небагато українських писателів як на Україні, так і в Галичині, таких, щоб здолали потягатися своїми утворами з Артемовським-Гулаком, хоч і на йому одбилася трохи котляревщина[20], негодними для української народньої поезії ямбами[21], котрих накидав багато Котляревський в свою чудасійну „Енеїду“, що так довго потішала наше панство небувалими українськими троянами.

Примітки. І. 1) Взято з статті М. Костомарова (Іеремії Галки): „Обзоръ сочиненій, писанныхъ на малороссійскомъ языкѣ“ — „Молодыкъ на 1844 годъ, украинскій литературный сборникъ, издаваемый И. Бецкимъ»“, Харьків, 1843, стор. 166.

2) З книги Костомарова „Литературное наслѣдіе“ (автобіографія), СПБ. 1890.

II. Витяг з статті Ол. Котляревського, що писав під псевдонімом — „Скубент Чуприна“. (стаття 1856 р.): „По поводу сочиненія г. Данилевскаго объ Основьяненкѣ“. „Сочиненія А. А. Котляревскаго“, СПБ. 1893, т. I, с. 16—17.

III. Витяг з статті П. Куліша — „Обзоръ украинской словесности. III. Артемовскій-Гулакъ“. „Основа“. 1861, кн. ІII, стор. 112—113.

IV. Витяг з статті Ол. Кониського — „Відчити з історії русько-українського письменства XIX віку. II. Петро Артемовський-Гулак“ — журн. „Світ“ 1882 року, ч. 14, стор. 240.

V. З „Переднього слова“ до „Кобзаря П. П. Артемовського-Гулака“ — Київ 1877, стор. 3—4.


Загальні завдання. І. З'ясувати еволюцію соціяльно-політичних і національних поглядів Гулака-Артемовського на підставі наведених вище матеріялів.

2. Зазначити особливості літературної діяльности Гулака Артемовського.

3. Яке значіння у творчості письменника має його перекладна балада „Рибалка?“

4. Оскільки справедлива епіграма Полевого відносно діяльности Артемовського:

„Пускай в Зоиле сердце поет, —
Он Артемовскому вреда не принесет:
Рябко хвостом его прикроет
И в храм безсмертья унесет?“.

5. Чи можна погодитись з думкою Куліша про мову Артемовського: „Язык г. Артемовского-Гулака также далеко чище, сильнее и разнообразнее языка Котляревского. Его язык до сих пор не потерял цены своей и заслуживает прилежного изученія?“

6. Що нового вніс Гулак-Артемовський в українську літературу з боку а) змісту і в) форми?



Що читати про Гулака-Артемовського?

1. П. Куліш. Артемовський-Гулак. „Основа“ 1861, ч. 3. Стаття дає загальну характеристику творчости письменника, наводить де-які напів-забуті або й нові його твори, а також сповіщає про факти біографичні. Стаття безумовно цінна.

2. Кир. Студинський. Характеристика поезії Петра Гулака-Артемовського (в книзі „Літературні замітки“, Львів 1901). Це дуже цінна студія, де автор особливу увагу звертає на ідеологію Гулака-Артемовського на тлі тодішньої української та російської літератури. Для цього проф. Студинський уперше використовує рішучо всі писання Гулака, а не тільки поетичні; його аналіз у значній мірі обмежує думки про „демократизм“ дошевченківського письменства.

3. Сторінки про творчість Гулака-Артемовського в „Історії українського письменстваС. Єфремова.



  1. 1,0 1,1 1,2 Відомі російські історики.
  2. Взято з книги акад. Д. І. Багалія — „Просвіта. Очерки по исторіи украинской культуры“. Харьків. 1912, стор. 361—363.
  3. Pies szczekał na złodzieja, całą noc się trudził,
    Obili go nazajutrz, że pana obudził.
    Spał smaczno drugiéj nocy, złodzieja nie czekał,
    Ten dom skradł: psa obili za to, że nie szczeka.
  4. Друкується вперше.
  5. Ці два вірші Гулака-Артемовського є переробка відомих од римського поета Горація (65—8 р. до Р. Х.); початок з них автор умістив як motto до своїх творів. Переклад цих motto — у відповідних рядках українського тексту М. Зерова.
  6. Тексти віршів Г.-А. перевірено з текстом таких видань, переважно перводруків (бо редакції Кулішевій з статті його в „Основі“ 1861 р. кн. 3 вірити не можна): „Пан та Собака“ — з текстом „Украинскаго Вѣстника“ (1819); „Пан“ і „Козацька мати“ — з текстом „Зорі“ (1896, ст. 386 і 426); „Дві пташки в клітці“ — з львівським виданням Ю. Романчука; всі инші — з перводруками в журн. „Вѣстникъ Европы“ за 1827 р. Тільки де-які російські заголовки змінено на українські.
  7. Гетулія — частина Африки.
  8. Пранцями називають французів калмики (Прим. Гул.-Арт.).
  9. Ягличваньці — англійці.
  10. Угорський революційний вибух 1848 р., що його придушив Микола І.
  11. Цесарцеві — австрійському цареві Францу Іосифу, що звернувся до Миколи І за підмогою.
  12. Тут автор мас на увазі заходи Миколи I р. 1850-го коли примушено скласти зброю тимчасовий революційний уряд Голштинії, а всю країну віддано знову під владу Данії.
  13. Тоб-то полякам; названо так од польського слова mość (скорочене milość), що в титулах має характер ввічливости.
  14. Kark — шия.
  15. Nie pozwalam — відоме право заборони (veto) на вирішення сейма з боку кожного присутнього.
  16. Натяк на жорстокі заслання поляків після невдалого повстання 1832 р.
  17. Цікаво, що з цими словами звертається він саме до Квітки, який, малюючи иноді недобрих панів, цілком приймав проте самий інститут кріпацтва.
  18. Партесне — „нотное пение“, як виясняє Гулак.
  19. Писано 1877 р.
  20. Котляревщина — тут автор має на увазі невдале наслідування Котляревського в 20-х роках XIX ст. з збільшенням грубо-гумористичного елементу.
  21. Тут автор має на увазі ямбичннй склад (тоб-то двохскладову стопу з наголосом на другому складі: Е-не́й | був па́ | ру-бо́к | мо-то́рний…), який, на думку ще Куліша, не був властивий українській народній поезії