Das Wasser rauscht, das Wasser schwoll
Ein Fischer sass daran,
Sah nach dem Angel ruhevoll,
Kühl bis ans Herz hinan.
Вода шумить!… вода гуля!…
На березі Рибалка молоденький
На поплавець глядить і промовля:
„Ловіться, рибоньки, великі і маленькі!“
Що рибка смик, то серце тьох!…
Серденько щось Рибалочці віщує:
Чи то тугу, чи то переполох.
Чи то коханнячко?… не знав він, а сумує.
Сумує він, — аж ось реве!
Аж ось гуде! — і хвиля утікає!…
Аж — гульк!… з води дівчинонька пливе,
І косу зчісує, і брівками моргає…
Вона морга, вона й співа:
„Гей! гей! не надь, Рибалко молоденький,
„На зрадний гак ні щуки, ні лина!…
„На-що ти нівечиш мій рід і плід любенький?“
„Коли-б ти знав, як Рибалкам
„У морі жить із рибками гарненько,
„Ти-б сам пірнув на дно к линам
„І парубоцькеє оддав-би нам серденько“.
„Ти-ж бачив сам, — не скажеш: ні, —
„Як сонечко і місяць червоненький
„Хлюпощуться у нас в воді на дні
„І із води на світ виходять веселенькі!“
„Ти-ж бачив сам, як в темну ніч
„Блищать у нас зіроньки під водою;
„Ходи-ж до нас, покинь ти удку пріч:
„Зо мною будеш жить, як брат живе з сестрою.“
„Зирни сюди!… чи це-ж вода?…
„Це дзеркало: глянь на свою уроду!…
„Ой, я не з тим прийшла сюда,
„Щоб намовлять з води на парубка невзгоду!“
Вода шумить!… вода гуде!…
І ніженьки по кісточки займає!…
Рибалка встав, Рибалка йде,
То спиниться, то вп'ять все глибшенько пірнає!…
Вона-ж морга, вона й співа…
Гульк!… приснули на синім морі скалки!…
Рибалка хлюп!… За ним шубовсть вона!…
І більше вже нігде не бачили Рибалки!…
27. X. 1827 р.
|
