Пархоме! в щасті не брикай!
В нудьзі притьмом не лізь до неба.
Людей питай — свій розум май;
Як не мудруй, а вмерти треба!
Чи каратаєш вік в журбі,
Чи то за поставцем горілки
В шинку нарізують тобі
Цимбали, кобзи і сопілки;
Чи п'яний під тино́м хропеш,
Чи до госпо́ди лізеш рачки
І жінку макогоном б'єш,
Чи сам товчешся навкулачки;
Ори і засівай лани,
Коси широкі перелоги,
І грошики за баштани
Лупи, — та все одкинеш ноги.
Покинеш все: стіжки й скирти,
Всі ласощі: паслін, цибулю;
Загарба инший все, а ти
Ззіси за гірку працю дулю…
Чи соцьким батько твій в селі,
Чи сам на панщині працює,
А смерть зрівняє всіх в землі:
Ні з ким скажена не жартує…
„Чи чіт, чи лишка?“ загука;
Ти крикнеш: чіт!… „Ба брешеш, сину!“
Озветься паплюга з кутка,
Та й вцупить з печі в домовину…
4 XI 1827 р.
|