Сторінка:20-40-ві роки в українській літературі (1922).djvu/33

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


носить на Україну, часто — на рідну йому Прилуччину, і малює українські національні типи — чумаків, селян, запорожців. Иноді він наслідує навіть стиль старих пам'яток, напр., у байці „Лев недужий да лисиця“, де лев пише такого універсала:

 „Од льва… прийшли універсали,
 В них пильно знаймовали:
 Щоб весь звіриний рід,
З старших і козаків, з шляхетства і поспільства,
Прийшли до його вельможности посільства[1]
 В хоробі навістить:
Варуємо гетьманським нашим словом,
Що будуть посланці під нашим міцним кровом,
 Не матимуть ніяких кривд“…
Підписан: власною гетьманською рукой
 І за печаттю войськовой“.

Що до моралі байок та поглядів Білецького то він виступає перед нами людиною з антидемократичним складом думок. Перш над усе, він прихильник царату, бо „царі працюють для громади“, а всі инші верстви суспільства повинні задовольнятись своєю долею і не мріяти про зміну свого становища. Це, мабуть, стосувалося й до тодішніх крепаків; взагалі, до селян Білецький ставиться зневажливо, вживаючи таких епітетів: „мугирь“, „мужлан“, „жмудь“, „гевал“.

— 15 —
  1. Посільства = Садиба, оселя