III. П. Куліш.
Якби Артемовський-Гулак помер, написавши тільки „Пана та Собаку“, то на підставі надій, які повинен збудити подібний твір письменника, що тільки починає, ми-б сказали, що позбавились у йому великого поета. Але автор віршованої трагикомедії щасливо лишається в живих, наділяє нас ще де-кількома п'єсами, вже слабшими що до викладу і не такими значними що до змісту, нарешті зовсім замовкає. Ці обставини підвищують ціну першого його твору і ставлять його талан у ряд пасивних таланів, що цілком підлягали настроєві розумів свого часу, не в силі стати органом найшляхетнішої меншости, що иноді байдуже губиться серед юрби, і не здатні стояти самотно посеред громади із своїми безсмертними переконаннями. Оддаючи проте належну данину поваги попередникам сучасних письменників, що зійшли з літературного кону, ми повинні визнати за Артемовським-Гулаком велику заслугу у справі розвитку українського слова після Котляревського. Його мова ще й досі не втратила своєї вартости й заслуговує пильного вивчення.
За наших часів змінився смак що до вибору предметів, мови й самих зворотів; але, незалежно від цієї зміни, що утворилася в нас більшою, проти попередньої, повагою до народу, форми мови, сила виразу, різноманітність відтінків слова, гнучкість і разом міць мови — все це надає нечисленним творам Артемовського-Гулака високої вартости.
