Свою матерь о̂нъ нагадує, якъ бувало цѣлыми днями сидитъ по̂дъ хатою зъ панчохою та клубкомъ въ рукахъ, та репетує хриплымъ голосомъ всяку погань, щобы перекричати котру-небудь изъ своихъ сусѣдокъ, котро̂й нынѣ прийшла охота зъ нею счепити ся. Панчоха въ єи руцѣ дуже поволи поступала напередъ, хоть на першій поглядъ могло показати ся, що она плете ненастанно. Неразъ цѣлыми мѣсяцями она носила тоту панчоху и тотъ самъ клубокъ, поки панчоха, ще недоко̂нчена, и клубокъ, ще недоплетеный, не набирали такои барвы, якъ все докола — брудно-сѣрои. Неразъ она довго гнала ся за деякимъ жидикомъ, що допѣкъ ѣй якимъ острымъ словомъ, — чалапкала по баюрѣ розхрѣстана, задыхана, охрыпла, посинѣла зъ лютости, — а допавши бѣдного бахура, хапала за волосє и бухала безъ милосердя межи плечѣ, доки дитинище не впало на землю. Неразъ и Германови до̂ставало ся о̂дъ неи и то дуже прикро. Она була, якъ всѣ лѣниви̂ а бѣдни̂, дуже уразлива и люта, а въ опалости не перебирала, кого бьє, чимъ и куды. Германъ добре тямитъ, якъ разъ мати потягла єго патинкомъ такъ сильно, що поваливъ ся на землю, обо̂литый кровю. Чимъ жила єго мати, зъ чого удержувала себе и єго, того Германъ не знавъ. Знавъ то̂лько, що хата, въ котро̂й они сидѣли не ихъ, а наймлена, — тай ще пригадує собѣ высокого, грубого, сивобородого жида, що неразъ приходивъ, кричавъ на єго матерь, що така розхрѣстана, и бравъ єѣ зъ собою. Часто вечерами и сама мати выходила кудысь и не вертала ажь надъ раномъ.
Таке було житє будущого миліонера, Германа Гольдкремера, ажь до десятого року. Правда, ростомъ и подобою о̂нъ походивъ на семилѣтка, тай то плохо
