Губичѣ, досыть велике село, розложене здовжь рѣчки Тысьменицѣ, на половинѣ дороги межи Бориславомъ а Дрогобичемъ. На по̂вно̂чь о̂дъ села здвигає ся высоко до горы споховаста площа, а на полудне ще высши̂ горбки переходятъ въ другу высоку площу, на котро̂й пышно красує ся невеличкій, чотыроугольный, самый дубовый лѣсъ, Тептюжь. Само село розсѣло ся на низько̂й ро̂внинѣ, широко̂й на якихъ-де тысячу кроко̂въ, котра тягне ся о̂дъ Бори́славского узго̂ря гетъ-гетъ долѣ Тысьменицею ажь до Колодрубъ, де лучитъ ся зъ великою днѣстровою долиною. Околиця Губичь о̂дзначує ся тою, властивою по̂дго̂рскимъ сторонамъ красотою, котро̂й ро̂внои не подыблешь деинде. Не побачишь ту анѣ острыхъ шпилѣвъ высоченныхъ Бескидо̂въ, анѣ голыхъ пошарпаныхъ скалъ Чорногоры, анѣ стро̂мкихъ, вымулилистыхъ урвищь го̂ръ заднѣстряньскихъ. Ту круговидъ въ дивно̂й гармоніи показує вамъ чаруючу заманчиво̂сть и ро̂зновидно̂сть го̂рскои околицѣ, и розгонисту ширину та одностайно̂сть околиць подо̂льскихъ. Мила, не грандіозна и страшна, а якась домашна, близька серцю розмаито̂сть барвъ, предмето̂въ, комбинацій, — рисы все кругли̂, лаго̂дни̂, гармонійни̂, — рѣки невелички̂, прудки̂, чисти̂, — воздухъ здоровый, якъ въ горахъ, але безъ тои го̂рскои рѣзкости, котра такъ швидко стає прикрою, — а при то̂мъ всѣмъ широкій видъ на далеки̂, легко филюючи̂ ро̂внины, на сотнѣ нивъ, перелѣско̂въ та осель людскихъ, роскиненыхъ то рядами, то живописными групами, то пестрою шахо̂вницею…
Житє Германа по̂шло теперь дѣйсно новымъ ладомъ. Ицикъ бувъ чоловѣчокъ добродушный, не зовсѣмъ сильного характеру, навыклый зъ малу хилити
