лосомъ закричатъ: »Мѣняй онуцѣ, мѣняй!« — то псы ажъ заливаютъ ся, ажь землю рвутъ по̂дъ ногами зъ превеликои люти. Они гурмою бѣжатъ довкола во̂зка: деяки̂ уѣдаютъ на конину, котра хитає головою на всѣ боки, немовь ролкланює ся добрымъ знакомымъ, а якъ котрый песъ надто вже до неи надскакує, форкне и по̂до̂йме голову до горы, тай далѣ. Други̂ взяли на око онучкаря, — бѣжатъ попри во̂зъ, хапаютъ зубами за колеса, але все дармо. Германови робитъ превелику утѣху тота безсильна люто̂сть псо̂въ, — о̂нъ дразнитъ ихъ прутомъ и голосомъ, та регоче ся до роспуку, коли якій смѣлѣйшій зведе ся на задни̂ лабы, щобы скочити на во̂зъ, — во̂зъ тымчасомъ по̂мкне дальше, а бѣдный псиско ажь перекарбуляє ся зъ розмаху въ поросѣ.
Ажь ось по хатахъ, по оборахъ ворушня, гамо̂ръ, крикъ, бѣганина… Бабы, хлопцѣ, дѣти, — все бѣжитъ на-впроцапы на улицю, доганяє мѣняйла. Але мѣняйло немовь не бачитъ ихъ, немовь не чує, якъ кричатъ: »жиде, жиде, а зажди но!« О̂нъ бачитъ, що ихъ ще мало, ѣде далѣ, де на мо̂сткахъ та по оборахъ по̂джидаютъ други̂, и єще разъ затягає своє протяжне: »Мѣняй онуцѣ, мѣняй!« Ажь теперь о̂нъ зупиняє конину, кидає ѣй кулакъ сѣна и обертає ся назадъ, щобы выдобути скрынку зъ всѣлякимъ добромъ, за котре промѣнюютъ селяне платянки. Отъ тутъ зачинає ся житє рухливе, гово̂рке, веселе! Ту и для Германа робота. Охочихъ до мѣнянки купа велика: одни̂ о̂дходятъ, други̂ надбѣгаютъ, — Ицкови годѣ всѣхъ заспокоити. Германъ и воза пильнує и самъ дещо торгує, — на него Ицикъ здавъ сельскихъ дѣтей, котрыхъ найтяжше обо̂гнати ся, а найлекше одурити. Германъ ще и теперь зъ усмѣхомъ згадує, якъ
