но̂чь коло слабого, але газды всѣ обѣцяли прийти, скоро поо̂двозятъ худобу до дому. Ицикъ лежавъ безъ памяти, говорити не мо̂гъ, и бачилось, не по̂знававъ нѣкого. Германъ разъ лишень поглянувъ украдкомъ на него. Голова була позавязувана хустками, кро̂зь котри̂ повыступали огромни̂ плямы крови. На бородѣ и волосю скрѣпла кровь, бекеша и сорочка кровави̂, уста посинѣли̂, очи бездушни̂, выразъ лиця страшный!
Ажь десь надъ раномъ, коли буря троха стихла, приѣхавъ цируликъ зъ Дрогобича и почавъ сварити та лютити ся на селянъ, що брали ся сами̂ до перевязки ранъ, а не знаютъ тому ладу.
— Алежь, пане, — о̂дповѣвъ Стефанъ, — тажь доси бувъ бы згибъ чоловѣкъ! Мы бодай що-то, а кровь затамовали.
— Мовчи, стара торбо! гаркнувъ гнѣвно цируликъ. Ты о̂дки знаєшь, що бувъ бы згибъ? Якъ ты можешь то знати?…
Стефанъ, хоть бувъ на слова досыть острый, змовчавъ, а цируликъ почавъ розглядати раны, и запевно мусѣвъ признати въ души, що перевязка зовсѣмъ не була такъ плоха, якъ думавъ зъ разу. При помочи селянъ, котри̂ почали увивати ся, немовь ту ишло о ратунокъ ихъ наймилѣйшого свояка, перемыто раны и тогди ажь можна було розглянути, що таке покалѣчено у Ицка. Здаєсь падучи зъ высокои кручѣ, о̂нъ упавъ насампередъ на лѣвый бо̂къ о острый, выстаючій камѣнь, бо лѣва рука була зломлена понизше ло̂ктя, а кро̂мъ того въ само̂мъ рамени була глубока рана. О̂дтакъ тѣло переважило ся на право, при чо̂м Ицикъ о другій камѣнь покалѣчивъ ся. Цируликъ побачивъ, що бѣда, и коли люде, а особливо жѣнки,
