котрыхъ зо̂йшла ся повна хата, запытали єго, чи выйде Ицикъ, — о̂нъ стисъ плечима и сказавъ, що велике бы диво було, якъ бы доживъ до завтра.
Цируликъ сказавъ правду. Ицикъ умеръ ще того самого дня, не прийшовши и хвилю до памяти. Германъ не плакавъ на єго похоронахъ, — єго тѣло все ще дрожало зо страху о̂дъ тои ночи, — страхъ вытискавъ всяке друге чутє. О̂нъ ночувавъ у арендаря губицкого, котрый заразомъ взявъ опѣку надъ Ицковымъ маєткомъ, щобъ нѣбы зберечи єго для Германа. Германъ пробувъ у него до весны, не знаючи, що дѣє ся зъ тымъ маєткомъ. Ажь коли громада упо̂мнула ся о те дѣло, — арендарь показавъ яки̂сь рахунки, яки̂сь Ицкови квѣты, — хату и огородъ Ицко̂въ спродано, а по сплаченю довго̂въ лишило ся для Германа 92 гульдено̂въ, котри̂ арендарь о̂ддавъ єму до рукъ. Германъ зъ тою сумою выйшовъ зъ Губичь, — по̂шовъ въ свѣтъ щастя шукати, — и тота сума була першою по̂двалиною єго міліоно̂въ.
Такъ зако̂нчило ся для Германа супоко̂йне сѣльске житє. Теперь сидячи за писемнымъ бюркомъ передъ рахунковою книжкою въ Бориславѣ, о̂нъ, практичный, дѣловый чоловѣкъ, не богато ваги привязувавъ до наслѣдко̂въ, яки̂ лишило тото житє въ єго души. О̂нъ навѣть силувавъ ся глядѣти на него зго̂рдно, зъ высока, шукавъ въ головѣ насмѣшливыхъ сло̂въ для єго схарактеризованя, але мимо того єго думка разъ-въ-разъ вертала до тыхъ свѣтлыхъ хвиль, и не знати чому, єму все ставало лекше на сердци, коли згадувавъ губицке житє. О̂нъ не туживъ до него, не бажавъ, щобъ оно вернуло ся, — але чувъ заразомъ, що теперѣшне житє середъ достатку и роскоши зовсѣмъ не лѣпше о̂дъ тамтого, — коли навѣть не
