них нововведень привели до того, що Японія після повної поразки у Другій світовій війні стала лідером з економічного зростання у 60-х, 70-х та 80-х роках ХХ ст.
Однак я не передбачив кризи 90-х років та початку першого десятиліття теперішнього століття. До неї призвели декілька факторів:
- надмірний розвиток нерухомості та спекулювання навколо неї;
- азійська криза, яка почалася в Таїланді внаслідок вилучення великих короткострокових, спекулятивних, переважно американських, інвестицій;
- третя причина, менш очевидна, але підступніша — погіршення японського стилю управління на мікро- та макрорівнях, викликана тиском та “порадами” з-за кордону.
Японський стиль управління укорінений у системі цінностей, ключовими ознаками якої були: праця в одній компанії все життя, право старшинства, взаємна доброзичливість між працівниками та керівництвом, співпраця, ухвалення рішень консенсусом, економічні операції між покупцями та постачальниками, базовані на довірчих взаєминах і відданості більше, ніж на контрактах.
Такий стиль управління захоплював Захід завдяки його ефективності у 70-х та 80-х роках, але став загрозливим через “конкурентоспроможність” у закордонній торгівлі, через труднощі західних компанії експортувати до Японії, робити прямі інвестиції та оперувати на японському внутрішньому ринку. Було висловлено гостру критику, особливо урядом США, а також у літературі з менеджменту та економіки про протекціоністську природу урядової політики й кооперації між урядом, бізнесом і профспілками — так звана “корпоративна Японія”.
Делікатний, проте чіткий опис вищезгаданого подано у розділі книги “Переходи, уявлення та реальність” професора Норітаке Кобайяші, у минулому вірного проамериканця, під назвою “В чому полягали закиди США стосовно Японії?”, яка була видана Академією підприємництва та менеджменту Леона Козмінського (Варшава 2001, с. 101–121, ISBN 83-868-46-28-3).
Для того, щоб Японія отримала кращий доступ до критичних ресурсів та нових потенційно великих ринків, за моїми рекомендаціями, їй слід, у гіршому випадку, орієнтуватись на Сибір шляхом зближення з Радянським Союзом, а в перспективнішому — на зближення з Китаєм, незважаючи на політичну ворожнечу через японську колонізацію частини Китаю у ХХ ст.
