18
Ірина ДОВГАЛЮК
Прилучилася до записування кобзарських рецитацій на фонограф і сама Леся Українка. Зрозумівши, що ані роздобути нові кошти, ані залучити до збирацького проекту ще когось із фольклористів її не вдасться, вона особисто взялася за організацію рекордування на фоновалики репертуару харківського кобзаря Гната Гончаренка. Звернути на нього увагу подружжю Квіток нарадив Г. Хоткевич [8, с. 322]. Про цього народного виконавця як про одного із найкращих носіїв давньої кобзарської традиції у своєму виступі на засіданні харківського "Підготовчого комітету з організації XII Археологічного з'їзду" в червні 1902 року повідомляв і студент Харківського медичного університету Є. Кріст, а також Павло Тиховський[1]. Їхні реферати згодом були опубліковані [18, с. 121-133; 33, с. 135-138]. Окрім того, саме у повідомленні П. Тиховського чи не вперше була публічно озвучена пропозиція записати репертуар кобзарів, і, зокрема, Г. Гончаренка, на фонограф [33, с. 137][2].
Ім'я Г. Гончаренка неодноразово згадувалося у листуванні учасників проекту. Про потребу зафіксувати репертуар харківського кобзаря писав К. Квітка до Ф. Колесси у час побуту останнього в Миргороді. Кобзар влітку 1908 року гостював у родичів на хуторі під Харковом [8, с. 322], тож К. Квітка і запропонував львівському фольклористові заїхати до нього. Однак до Г. Гончаренка Ф. Колесса так і не потрапив. Відтак, списуванням репертуару знаного співця-сліпця планував зайнятися О. Сластьон, але і йому це також не судилося.
Втім обставини склалися так, що під час перебування Лесі Українки та К. Квітки на лікуванні у Ялті, Г. Гончаренко приїхав до свого сина, працівника залізниці, у Севастополь. Тож саме Лесі Українці, яка намовляла всіх, з огляду на поважний вік виконавця, невідкладно відшукати можливості зафіксувати на фонографічні валики його репертуар, випадала якнайкраща нагода зробити це самій.
Початково, обдумуючи майбутню збирацьку роботу, Леся Українка не наважувалася самотужки записувати на валики спів і гру кобзаря та навіть було знайшла у Ялті для цього якогось німця "для орудування фонографом". Він за плату мав рекордувати репертуар Г. Гончаренка, оскільки, за словами Лесі Українки, така робота потребувала "спеціального навику" [35, с. 262]. Але цей знавець фонографування із якихось причин не міг виїжджати з Ялти. Тому паралельно (якщо б спровадити кобзаря до Ялти їй не вдалося) пошук потрібного спеціаліста-записувача Леся Українка вела і в Севастополі.
Однак поетесі таки пофортунило організувати кобзареві переїзд. Оскільки Г. Гончаренко, добре знаючи Севастополь, у місті проводаря не тримав, дістатися з Севастополя до Ялти співцеві на кілька днів допомогла наймичка Квіток. Як виглядає, навчившись користуватися фонографом, Леся Українка таки сама взялася до списування на валики репертуару харківського кобзаря [35, с. 266]. Можливо,
- ↑ Павло Тиховський — літературознавець і бібліограф, науковий співробітник кафедри літератури при Харківському інституті народної освіти. Ймовірно, на час запису репертуару Г. Гончаренка й інших кобзарів працював у землеробському училищі (на "казенній фірмі") під Харковом.
- ↑ Як виглядає, саме у тому виступі була висловлена також його пропозиція "зібрати декількох із кобзарів, які ще зосталися, у тому числі і Гончаренка, для співу дум і т. п. перед членами з'їзду", що була прийнята. Організацією такого концерту було доручено зайнятися Гнатові Хоткевичу.
