1477
Послання до євреїв 10
12 А Він за гріхи світу приніс жертву один раз, і наза́вжди „по Божій правиці засів“,
13 далі чекаючи, „аж вороги Його бу́дуть покладені за підніжка Його ніг“.
14 Бо жертвоприно́шенням одним вдоскона́лив Він тих, хто освячується.
15 Свідкує ж і Дух Святий нам, як говорить:
16 „Оце заповіт, що його по цих днях встановля́ю Я з ними, говорить Господь, — Закони Свої Я дам в їхні серця́, і в їхніх думка́х напишу́ їх.
17 А їхніх гріхів та несправедливостей їхніх Я більш не згадаю“!
18 А де їхнє відпущення, там нема вже жертвоприно́шення за гріхи.
19 Отож, браття, ми маємо відвагу вхо́дити до святині кров'ю Ісусовою,
20 ново́ю й живою дорогою, яку нам обнови́в Він через завісу, цебто через тіло Своє,
21 маємо й Великого Священика над домом Божим, —
22 то приступі́мо з щирим серцем, у повноті́ віри, окропи́вши серця́ від сумління лукавого та обмивши тіла́ чистою водою!
23 Трима́ймо непохи́тне визна́ння надії, вірний бо Той, Хто обіцяв.
24 І уважаймо один за одни́м для заохо́ти до любови й до добрих учинків.
25 Не кидаймо збору свого, як то зви́чай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається день той.
26 Бо як ми грішимо́ самові́льно, одержавши пізна́ння правди, то вже за гріхи не знахо́диться жертви,
27 а страшливе якесь сподіва́ння су́ду та гнів палю́чий, що має пожерти противників.
28 Хто відкидає Зако́на Мойсея, такий немилосердно вмирає „при двох чи трьох свідках“, —
29 скільки ж більшої му́ки, — доду́муєтеся? — заслуговує той, хто потоптав Сина Божого, і хто кров заповіту, що нею освячений, за звичайну вважав, і хто Духа благодаті зневажив!
30 Бо знаємо Того, Хто сказав: „Мені помста належить, Я відплачу́, говорить Господь“. І ще: „Господь буде судити наро́да Свого“!
31 Страшна́ річ — упасти в руки Бога Живого!
32 Згадайте ж про перші дні ваші, як ви просвітилися й витерпіли запеклу боротьбу стражда́нь.
33 Ви були́ то видо́вищем зневаги й знуща́ння, то були́ учасниками тих, що жили́ так.
34 Ви бо страждали й з ув'язненими, і грабу́нок свого майна́ прийняли́ з потіхою, відаючи, що маєте в небі для себе майно немину́ще та краще.
35 Тож не відкидайте відваги своєї, бо має велику нагоро́ду вона.
36 Бо вам терпеливість потрібна, щоб Божу волю вчинити й прийняти обітницю.
37 Бо ще „мало, дуже мало, і Той, хто має прийти, при́йде й бари́тись не бу́де!“
38 А „праведний житиме вірою“. І: „Коли захитається він, то душа Моя його не вподо́бає“.
