— Але-ж се непростимо, — промовила гнївно й панї Діпарк. — Можна-б подумати, що Марко робить се навмисне, щоб ми запізнювались на богослуженє, кілько раз він тут.
— Може їм буря в ночи не дала спати. Я вже перед тим чула, як вони ходили по кімнатї, — мовила лагодячи панї Бертеро.
Панї Діпарк мала 63 роки. Була се висока особа з дуже ще чорним волосєм, з холодним, правильними зморщками поораним лицем, строгими очима і приказуючим носом. Довгі лїта провадила вона на площі сьв. Максентія, напротив катедри в Бомонтї торговлю модними товарами „під ангелом хранителем“. Та по наглій смерти мужа, що — говорено — була спричинена банкруцтвом одного католицького банку, вона нарозумила ся на стілько, що спродала склеп і маючи коло 6000 франків ренти оселила ся в Майбуа, де в неї був невеличкий домик. Від того часу минуло вже близько 12 лїт, а її дочка, панї Бертеро, також повдовівши, швидко й собіж оселила ся тут зі своєю, тоді 11-лїтньою донечкою Жанвієвою. Нагла смерть зятя причинила старшій дамі нового клопоту. Він був урядником при фінансах; вона нерозумна вірила в його будущину, та отсе він умер у бідности лишивши на її старунок жінку й дитину. Від тодї обі вдови жили в малім, понурім домику без радощів, самітно, віддаючись виключно набожности. Лиш панї Бертеро, висока, темноволоса дама, подібна до матери, з журливим та заляканим поглядом, яку муж нїжно любив, заховала в серцї солодкі спомини про той короткий час житєвих радощів і щастя, і по її зівялих губах блукав инодї неясний усьміх безнайдїйної туги.
Приятель покійного Бертеро, іменем Сальван, колишній учитель у Бомонтї, тодї інспектор початкових шкіл, пізнїйше зроблений діректором учительської семінарії, висватав Жанвієву, якої був опікуном, за Марка Фромана. Бертеро, вільнодумець, не ходив до церкви, але жінцї не боронив ходити, а инодї в нїжній поблажливости й сам відпроваджував її на службу божу. А Сальван, ще більший вільнодумець, що вірив лише в науково доказані правди, в приятельській нерозвазї впровадив Марка в сю побожну родину, не богато турбуючись конфлїктами, які могли з сього виринути. Протягом трьох лїт від часу свойого шлюбу Жанвієва, колись одна з найлїпших учениць у Візиток у Бомонтї, цїлком занята любовю до свойого мужа, справдї почала чим раз більше занедбувати релїґійні обовязки, так що тепер уже й не молила ся.
