Сторінка:Lyrics by Anatoly Svydnytski.djvu/5

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Не покрила божа пам'ять
Людські муки сміхом.

Зашуміла гай-діброва,
Гуде полем чутка:
Мине панство і підданство.
Буде воля — й хутко.

Буде воля, шматок поля
І своя хатина.
Звеселилась неволенька,
Як мала дитина.

Пішов гомін дорогами
І по бездорожжі,
Й понад Дніпро, й поза Дніпро,
І по Запорожжі.

Поніс вітер темним лісом,
Буря густим гаєм,
Тиша степом, роздолами,
Аж в небі лунає.

Звеселилась неволенька:
Будем в щасті жити:
Будем мати свою хату
І жупани шиті.

А як вийдем на роботу, —
Своя нива — море;
Своє жнемо, своє сієм,
Своє собі о́рем;

Своє собі на тік звозим,
Своє помолотим;
Своє зерно, хліб печений,
Свої околоти;

Своє триння і солома,
Своя стерня в полі.
Своя праця, свої гроші —
Карбованці голі…

Задзвонили напровесні,
Прочитали волю[1],

  1. Йдеться про царський маніфест і «Положення» 19 лютого 1861 р. про скасування кріпосної залежності від поміщиків на під'яремних умовах.