42
Михайло Петренко. Життя і творчість
точніше, вираження до них свого емоційного ставлення, обирає поет. Образ безмежного неба (а саме це є головним у циклі) сам по собі важко розчленовуваний на конкретні, зокрема пейзажні, деталі. Подібний же об’єкт відображення бачимо і в циклі «Слов’янськ» (рядок, яким починається цей цикл, — «Ось-ось Слов’янськ! моя родина!» — додає ще один аргумент для припущення, що, можливо, Слов’янськ — це саме те місто, де народився поет). Втім, об’єктом зображення у цьому циклі виступають не стільки особливості міста, зокрема його топографія («Слов’янськ, Слов’янськ! як гарно ти / По річці Тору, по рівнині / Розкинув пишнії садки, / Квіти пахучі по долині / і так красуєшся собі»), скільки враження від пісень, що їх співають дівчата зі Слов’янська. Пісні — предмет малопіддатливий для змалювання, навіть і словесного. Проте й тут поет знаходить спосіб художніх рішень. Факт колишнього слухання пісень та теперішніх споминів про них (у природному своєму вияві скупий на ще якогось типу відчуття, крім слухових, але й тут не забезпечений обширністю мовно-лексичних відтінків) розгорнуто поетом у цілий цикл із чотирьох творів.
Поет іде немов углиб самого цього факту, враження від рідних пісень, що лунають з уст найкращих, як здається йому, дівчат, намагається конкретизувати й опредмечувати всіма можливими засобами: пейзажними описами обстановки, порівняннями діяння пісень з іншими предметами, передачею динаміки свого внутрішнього стану, фіксацією настрою пісень, реального й метафоричного обширу їх звучання («А тут і ви, мов з неба де взялись, / Уперш заплакали, а далі затужили, / Вздихнули на горах, в дібровоньці занили, / А потім вдалині музикой залились!..»). Послідовне варіювання кількох мотивів (герой на чужині, туга за рідними місцями, за піснями, які над ними ширяли, тощо) працює на створення смислової і стильової цілісності циклу, певної художньої системи, де значимі поетичні елементи взаємопідтримують один одного. У циклах «Слов’янськ» та, особливо, «Небо» засвідчена така самобутня риса
