Цю сторінку схвалено
ГОРАЦІЙ.
Оди IV, 7.
ЗБІГЛИ струмками сніги… Зазеленіли долини,
Закучерявився ліс.
В но́вім убранні земля, і ріки, що в повінь греміли,
В ложе вертаються знов.
Грації й нимфи, одкинувши шати й серпанки прозорі,
Йдуть у веснянім танку…
Все на землі перемінне — так кажуть нам роки текучі
Й сутінь померклого дня.
Тільки повіє весною, і літо уже на порозі:
Літо перейде — і глянь:
Осінь розсипала овочі стиглі; за осінню слідом
Мертва ступає зіма.
Місяця круг защербиться і знову пливе, повновидий —
Смертним віднови нема.
В темнім житлі, де владика Еней, де Анк і Гостилій
Будем ми — порох і тінь.
