Струни/Том 1/Неволя

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Неволя.

Дайте мені коня мого,
 Дайте вороного,
Пустіть мене, пустіть мене
 В поле на дорогу.

Я уздою золотою
 Коня загнуздаю,
Вітром буйним пронесуся
 До рідного краю.

Кінь козачий, неледачий —
 Полетить до стана,
Між хатами, курінями,
 Як вкопаний стане.

Тай скочу я з вороного,
 Землю поцілую,
З горілкою до губ моїх
 Чарку притулю я.

Тихо, тихо... нема коня,
 Нема вороного, —
Не пускають козаченька
 В поле на дорогу.

Понесеться пан кошовий
 Без мене на січу;
Зійде сонце в чистім полі —
 Я його не стрічу.

Буде буйно шабля гостра
 Ляха, Турка бити,
Будуть з гурком запорожці
 По морю летіти...

Ой, колиб хто подав мені
 Коня вороного,
Ой, колиб хто пустив мене
 В поле на дорогу!...



Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1. Орнамент6.jpg