Струни/Том 2/Іван Франко/На рѣках вавилонских тамо сѣдохом

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Струни. Том 2 під ред. Богдан Лепкий
На рѣках вавилонских тамо сѣдохом (Іван Франко)
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
На рѣках вавилонских тамо сѣдохом...


На ріці вавилонській — і я там сидів,
На розбитий орган у розпуці глядів.

Надо мною ругавсь Вавилонців собор:
„Заспівай нам що-будь! Про Сіон, про Табор !“

„Про Сіон? Про Табор? їм вже чести нема!
На Таборі — пустель! На Сіоні — тюрма.

„Лиш одну хіба пісню я вмію стару:
Я рабом уродивсь та рабом і умру.

„Я на світ народився під свист батогів,
Із невольника батька, в землі ворогів.

„Я хилитись привик від дитинячих літ,
І всміхатись до тих, що катують мій рід.

„Мій учитель був пес, що на лапки стає,
І що лиже ту руку, яка його бє.

„І хоч зріс я, мов кедр, що вінчає Ливан,
То душа в мні похила, повзка, мов бурян

,,І хоч часом, мов грім, гримне слово моє,
То се бляшаний грім, що нікого не вбє.

„І хоч вирвеся з уст крик: „Най гине тиран!“
То не крик душі, тільки брязкіт кайдан.

„І хоч в душу вірвесь часом волі приваб,
Але кров моя — раб! Але мозок мій — раб.

„Хоч я пут не носив на руках, на ногах“,
Але в нервах ношу все невольницький страх.

„Хоч я вольним зовусь, а, як раб, спину гну,
І свобідно в лице нікому не зірну.

„Перед блазнем усяким коруся, брешу,
Вольне слово в душі, наче свічку, гашу.


„Хоч тружусь день і ніч, не доїм, не досплю,
А все чується: „Се я на панськім роблю“.

„І хоч труд свій люблю, а все чувсь гачок:
Ти прикутий до нього, мов раб до тачок.

„Хоч добра доробивсь, та воно лиш тяжить,
Мов чуже, для когось мушу я сторожить.

„З ким в житгю не зійдусь, все підляжу йому,
Сяк чи так вибирай, все найтяжше візьму.

„І хоч часом в душі піднімається бунт,
Щоб із пут отрястись, стати твердо на ґрунт,—

„Ах, то й се не той гнів, що шаблюку стиска,
Се лиш злоба низька і сердитість рабська!

„Вавилонські жінки, відвернувшись ідіть,
І на мене здивовано так не глядіть!

„Щоб не впало прокляття моє на ваш плід,
Не прийшлось би раба привести вам на світ!

„Вавилонські дівчата, минайте мене,
Хай мій вид співчуттям серце вам не торкне!

„Аби вам не судилась найтяжша судьба,
Найстрашніша клятьба — полюбити раба!“