Перейти до вмісту

Суржик для інтеліґенції/Професійне омосковщення етером

Додати посилання
Матеріал з Вікіджерел
 
ПРОФЕСІЙНЕ ОМОСКОВЩЕННЯ ЕТЕРОМ

Наступні приклади можуть служити: як доказом чистого невігластва та безсоромности, так і підставою для кримінальної відповідальности з бону „Надзірної“ ради. За те, що свідомо покликає до праці у висиланнях на загальнонаціональних каналах професійно-непридатних людей. Берімо дикторів, заводіяк („ведучих“), иньших паяців телеекрану (не хочу тут образити серйозних, глибоко культурних та освічених, яким все рідше надають слово) — берімо всякого типу телеакторів з культурно-націоналістичного середовища, берімо, врешті, з діяспори, коли в Україні – брак! Отже, приступімо.

а) Вимова: нам падобається; ґаління; пакупка; харні (гарні); ґхарно зроблено („Інтер“, 21го жовтня 2000го року, фільм „Цунамі: немає виходу“); „Титанік“ – траґхедія століття (1+1, 25го жовтня 2000го року, оповістка про фільм); ґадаю, ти кохаєш мене? (фільм „Сабріна“, Міст/СТБ, 11го травня 2001го року); містичний трилєр „Холод“ (в ориґіналі „Голод“, “Hunger”) — „Новий канал“, червень 2001го року; акхент нац. безпеки (фільм); уваґа; смашно; танцуй, Ромео, танцуй (пісня). Через радіо 16го грудня 2000го року певний хор співав: „помагай, помагай нам Святий Миколай“. При хорі виступав соліст. То цей соліст мене розсмішив: то він співає помаґай, а вже у наступному рефрені — помахай. І так разів з декілька — щойно попросить помахати, а то знов помаґати. Патріярх Філарет 23го серпня 2001го року благословляв іменем якогось „Боґа“. Оголошення про „Перший мільйон“ 23го серпня 2001го року заповіло на каналі 1+1 початок нового сезону великої „хри“.

Коли антропологічний тип людини не дозволяє вимовляти українських звуків, може не варто їй шукати працю саме в тій єдиній галузі, де дикція є вирішальною. Діє совдепівська засада: блат — усе, якість — ніщо; відповідність посаді не зобов'язує. Не слід відмовлятися тим, що наведені казуси вимови найчастіше зустрічаємо в рекламі. Мовляв, Україна хай потерпить, бо рекламодавці не бажають наймати Українців для озвучення своїх оголошень. Виглядає так, що вся державна рать перебуває в заручниках у капінтернівського злодія з його „правом людини“ на закуп всієї україномовної сировини для подальшої її переробки на московську грязь. I держава нічого поправити не годна. То пора, може, громадою…? Але причина банальніша. Просто членам Надзірної Ради „національного“ Телерадіо й самим така вимова зовсім не ріже вуха…

б) Несприйняття українських закінчень, наголосів при відмінюванні різних частин мови та керуванні: в Риги (рос. в Риге, укр. в Ризі); приймати рішення по двом законам (по двох законах, щодо двох законів, доходити згоди) — „Епіцентр“, 26го листопада 2000го року; ніко́ли їм (ним) не торгував; він їм (ним) займався — серіял „Кримінальний загін“, „Інтер“, 14го березня 2001го року; нічого нікуди не тече (рос. ничего, укр. ніщо); три батька краще, ніж один (троє батьків); троє феноменальних (!) хлопця (рос. парня) — радіо „Ініціятива“, 22го листопада 2001го року; три товариша — на позиралі світиться чітка назва роману Е.–М. Ремарк „Три товариші“, та це не заважає інтер-диктору так само чітко вимовити закінчення множини на кацапський лад — 23го жовтня 2001го року, 1+1; 32 зуба норма — звабище на зубну пасту „норма 32“, 1+1, Інтер, ICTV, 2го серпня 2004го року; пан професор, до Вас питання (правильно — пане професоре) — „Без табу“, 3го листопада 2000го року, М. Вересень; вічний мій Бог (Боже), я Тебе прославляю — пісня в християнському молодіжному (!) радіо-висиланні „У колі друзів“; дай Бог (Боже) Вам друзів і родину — пісня, національне радіо, 4го липня 2004го року; пречиста Діво Богородиця — пісня Алли Попової[1], радіо, 17го листопада 2001го року; влада добре підготувалася, аби запобігти нещасних випадків (нещасним випадкам, — поплутане з ро́сийським избежать несчастных случаев) — „Вікна опівночі“, 28/29го лютого 2001го року; чути голоса тих, хто обирає майбутнє (!) — Тавр. ігри; двадцятью процентами; ви всі в радіусі десяти миль випаритесь; герметичність відновлено, ми не випаримось — два приклади з телесеріялу „Клеопатра 2525“, 19го листопада 2000го року, 1605; плавчиха (пливунка); спортсменам (змагунам) залишилось два ко́ли до кінця (два кола до завершення) — Інтер десь довідався, що рос. круг — то є коло українською, а от відмінювати у множині іще не навчився: круг — два круги, але коло — два кола; Меріен Джонс перемогла в Ямайкі; а ти уявляєш собі тих дійових особ? — радіо, 8го листопада 2000го року, 1627, „Старшокласник“ (!); а чого такі короткі рука́в(а,и) (невірний наголос, змазане від непевности диктора закінчення) — „Коджак“; бачите, як усе за́вмерло (рос. за́мерло) — Микола Вересень, „Табу“, 9го жовтня 2000го року; дорогенькі ма́ми й та́ти (мами́ й тати́) — природніше для Українця звучало-б мамусі́ й татусі́, а найкраще — просто батьки.

в) Плутанина з родом і числом іменників: білий папуга (в укр. мові папуга ВИКЛЮЧНО жіночого роду, на відміну від собаки); намалювала веселу конячку (коника) — радіовисилання „Мяв“, 16го вересня 2000го року; мебель (меблі) — „Моя справа“, УТ2; до вашого увагу пропонуємо фільм „Весільна ніч“ — висилання „Доброї ночі, Україно“, 4го листопада 2001го року; точність, надійність, розумність (просто розум) — оголошення про телевізор „Самсунґ“, листопад 2001го року; 10го жовтня 2001го року якесь короткохвильове молодіжне радіо оголошувало конкурс пісні під названням… (під назвою): ро́сийське название вщент ламає українські норми! Максим Рильський разом з Агатангелом Кримським двічі перевернули-б ся в гробі, учувши подібну пропаґанду „української“ культури. Далі: 43 зерна́ (сорок троє зернят) — «Nescafé»; ми перетворимо це місце у вічні льди (вічний лід) — помилка в числі: лід є збірним іменником — ICTV, 25го листопада 2000го року, кінострічка „Щось“; взятка (в ситуаціях, подібних до гри в карти: узяток, взяток — чол. роду); біль стає все відчутнішою — радіо, висилання „Серед тижня“, 26го квітня 2000го року; у продажі є свіжий хліб — оголошення на „Супермаркеті“ при вулиці Грушевського 20 у Львові. Продаж — це є іменник чоловічого роду. Українець написав-би: маємо свіжий хліб на продаж. Далі: свято всього Придунав'я (Придунайщини) — новини радіо, 4го липня 2004го року; система випуску політичного пару (пара є жіночого роду) — „Поступ“, 27го — 28го березня 2001го року, стор. 2; блок зупинили через витік пару (пари) — 1+1, ТСН. Са́ме пара є збірним поняттям, а не пари́, — так само, як і час, так само, як і чорнило: маленький хрестик червоними чорнилами (червоним чорнилом) — „Повернення Шерлока Холмса“. Ще одне збірне поняття, якого не вміють уживати наші інформаційні балакуни, — безлад (безладдя): „Андрія Шкіля звинувачують в орґанізації вуличних безладів“ — ТБ, березень 2001го року. Стандартні терміни — заворушення, розруха, заколот, — оцінюються, очевидно, як недопустимі в благоденствующій підкучмівській Україні. Зовсім так само, як і колись у підсовєтській Україні, нинішня правляча кліка уважає, що заворушення можливі тільки на „загниваючому заході“.

г) Ступені порівняння: 5% пенсії, якщо вона більше мінімальної (правильно — 5% від пенсії, якщо вона більша за мінімальну) — канал „Право“(!); дядько Щербаков сильніше, краще (рос. сильнее, лучше, укр. найсильніший, найкращий); щодня ви стаєте краще — звабник виробника йоґуртів, фірми “Danone”; принцеса Канді (правильно — Кенді, від англ. Candy, цукерочка) стала (зробилася) ще краще — ТБ, звабник („реклама“), 23го листопада 2000го року; „Бонус“ на 17ть відсотків дешевше (канал 1+1, 18го вересня 2000го року); республіканці чесніше і достойніше (чесніші і достойніші) — „Особливий погляд“, ТБ; хто з них найкраще (рос. лучше, укр. найкращий). Тут у неправильному українському варіянті порушена обов'язковість прислівного підрядного зв'язку, зумовлена правобічною валентністю прислівника „найкраще“ — сюди проситься опорне дієслово-присудок: найкраще співає, грає, кохає… Джона Кеннеді вона вважала кращим (рос. лучшим, укр. найкращим) католиком на світі, окрім свого батька — ICTV, фільм „Тієї ночі“, 9го серпня 2001го року; Вибрати красивішу дівчину України (найгарнішу); на змаганнях українські спортсмени стали сильнішими (виявилися найсильнішими) — здорове вухо одразу відчує доведене до кумедного парадоксу спотворення змісту — начеб-то змагуни не завдяки щоденним тренуванням робляться сильнішими та спритнішими, а тільки в часі змагання. Споріднена помилка — вживання, для більшої „значимості“ мовленого, прислівників надто та занадто замість природніх в українській мові дуже, надзвичайно. Блуд, як ведеться, походить з Президентської канцелярії і поширюється охочими до підлабузництва кореспондентами: „конкурс Міс Миру став занадто (надзвичайно) актуальним“. Попри те, що я не впевнений у самій назві конкурсу (може, Міс Мир світу?), прислівник занадто вимагає підрядного зв'язку з відсутньою в наведеній конструкції обставиною мети: для якої дії, або для кого цей конкурс занадто актуальний? — радіо Ера-FM, 10го вересня 2004го року.

ґ) Несприйняття українських суфіксів (наростків) та префіксів, чергування та повноголосся кореневих голосних: президент Кравчук походить з релігіозної сім'ї.

 

Нелінґвістичне зауваження Є таке висилання, де гість і заводіяка, Олена Роміна, у бесіді „В ніч на суботу“, п'ють наливку біля ко́мина, пардон — „камі́на“[2]. При цьому гість — батько сучасної української „незалежности“ — не може натішитися, що виборцям стало однаково, хто очолить Київраду — русский, еврей, цыган, или даже хахол. А вже у наступному висиланні, при тій-же наливці, иньший батько — теперішньої української гривні (тоді ще не міністр) — не може нахвалитися своїм приватним знайомством з „надзвичайно мудрими“ людьми, першою серед яких і єдиною, названою поіменно, фіґурує попередній батько. При всій симпатії до батька української гривні, з прикрістю мушу признатися, що ніяк не розумію його перед-первомайских натяків 24го квітня 2000го року про „незагоєні рани“ в Західному краї. Немає тут ран, а є свята віра, що ті „ветерани бойових дій“, котрі, замість воювати з загарбником, катували українських партизан, не повинні ані святкувати „Побєди“, ані одержувати завищених пенсій. Єдине прощення, на яке вони заслужили — це право їх онуків спокійно здохнути під українським плотом, як здихає останній паршивий пес, не залишивши потомства.

Запитає здивований читач: звідки цей расизм? Відповідь коротка: з досвіду. Ні, не з досвіду партизанських буднів бандерівської боївки; не з досвіду Соловків чи ГУЛАГу, який Автору, правдоподібно, не загрожував; і навіть не з досвіду затхлої, підступної, гнітюче-остогидлої брежнєвсько-сусловської заідеологізованої, дійсно насильницької, русифікації. Ні! Цей расизм породжений досвідом 10ти-річної терпеливої толєранції, досвідом 10ти-річного дурнуватого очікування, що „Освободитель“ змириться зі словосполукою „Самостійна Україна“; що його монголо-татарське сім'я випорскне пахнючу квітку посеред медових левад української мови. Вже випорскнуло. Смородом „наших радио“ і „комсомольских правд в Украине“. Кого не переконують власні очі та вуха — нехай вслухається у щиру мову одного ро́сийського патріота: „Я не питаю любви ни к комиссарам, ни к войскам НКВД. Однако вспомнил поговорку о истине… И вспомнил ещё о муже сестры моей бабушки… Насколько я знал, эти парни стреляли не в спины собственным солдатам, а в лоб всякой нечисти вроде „лесных братьев“, бандеровцев и власовцев“ (А. Бушков. Россия, которой не было, 1997, с. 9). Десять років достатньо, аби зробити певні висновки.

Дуже є цікавою політика нинішніх можновладців: сварити поміж собою Українців, виходячи з тих критеріїв, що одні Українці допомагали Москалям бити Німців, а иньші били самих Москалів. Розумний-же нарід повинен якраз об'єднуватися на тій плятформі, що, як одні, так і другі, били ВОРОГА — кожен того ВОРОГА, котрого бити було йому любіше.

Продовжимо наш список сумно-повчальних блудів у суфіксах. Десять тисяч евакуїровано; на всій території відчутно похолодає (похолоднішає) — інформаційний випуск „національного“ радіо, 9го листопада 2000го року; представники фонду мають (повинні) виборочно(вибірково) перевірити ці списки — Віталій Науменко з Берліну для нац. радіо, 1го червня 2001го року; баночне пиво „Оболонь“ (банкове, від банки, — гляди у тритомному ро́сийсько-українському словнику 1980го року; від банку похідний прикментник звучить банківський) — радіо, влітку 2001го року; почнуться судороги (судорги, почне судомити) в енерґетичному секторі — ICTV, „Факти. Докладно“, 18го вересня 2001го року; не облишайте пишатися своїми грудами (грудьми) — рекляма „комплексу Монро“, „Міст“, 27го листопада 2001го року; легендарний Левре повертається на льод — „Вікна-новини“, СТБ, 12го грудня 2000го року; чудова комедія італьянського театру — СТБ, 12го листопада 2000го року; український(?) виставочний зал; трапецеєвидні м'язи (трапезо́їдні, якщо бути послідовним в симпатіях до греки; трапецієподібні — хто полюбляє греко-українську плутанину, усучаснену радянським звукозаміщенням та плутаниною роду іменників). Ще перед самим Другим „визволенням“ у 1945му році відповідний ґеометричний утвір звався трапезом (з греки); на трапе(з,ц)ії (ґалліцизм) гойдаються акробати. Саме у вимріяній Eвропі англійською, французькою, німецькою мовами вимовляють трапез, до того-ж двома останніми мовами — у чоловічому роді. Французи додатково запровадили жіночий рід для відповідного циркового пристрою. Москалі призвели до великого замішання в лавах нестійкої (а коли вона була стійкою?) української псевдо-европелюбної „інтеліґенції“: ґрипа — грип, папуга — попугай, трапез — трапеція, кляса — клас, клявіш — клавіша, і море подібної плутанини. Далі: мультівіза — „ненастирливі“ рекламні титри; безвістно (рос. безвести, укр. безвісти) відсутні батьки (про вишуканість подібних офіційно-правничих конструкцій промовчимо); фільм, благословенний папою (поблагосло́влений, пощасливлений, — гляди сл. ред. А. Е. Кримського, рік 1924) — висилання „Доброї ночі, Україно“, 4го листопада 2001го року; упакований хліб (запакований) — Львів (!); поділіться своїми порадами з тими, хто лише збирається (вибирається) стати ними [прибраними батьками] — Евеліна Виноградова, висилання „Державні діти“, радіо, 23го серпня 2001го року; збирався (вибирався) на війну (рос. собирался, в українській мові збирають кожух з молока); бюро погоди проґнозує ливні (зливи) — радіо, 5го липня 2001го року; княжеська (княжа) кухня (Львів!); відпрасувати сукню (рос. отутюжить, укр. випрасувати); предміхурова залоза (передміхурова) — 1+1, оголошення; друг Славочко, Слава (укр. Славко, Славуньо, Славчик) — укр. радіо, дитяча (!) казка; на конних перегонах; побачити коня з гор (узріти з висоти пагорбів) — гір там і близько не було! — обидва приклади з фільму „Повернення Шерлока Холмса“; неймовірна сила для такого зрісту (зросту — реклама марки телевізора LG); кубок Великого шлему (шолому) — „Iнтерспорт“, 3го жовтня 1999го року, „Факти“, ICTV, 13го січня 2002го року; в представленні (у виставі) беруть участь лицарі в позолочених шлемах — радіо, 21го серпня 2001го року; записи Мельниченка містять таємницю, отже її виток становить небезпеку — „Вікна опівночі“, 17го квітня 2001го року.

I ще одне. Я звик, що до імені Karl в українській мові для зручнішої вимови дописується голосівка „о“, чим утворюють новий склад: Карло́. Зате до імені Людвик всаджувати додаткове „о“ (Людовик) зовсім непотрібно. А ви як мислите?


д) Відсутність чуття щодо різниці між пасивним та активним станами дієприкметників: збільшуване скло (побільшуюче); самовирівнюючі покриття (самовипростовувальні, самовипростовні, самопростовні, самопростувальні, саморівняльні, самовирівнювальні); шпалєри миючі (кого вони миють? — правильно змивні) — це оповістки од крамниці „Зубра-центр“ на телевізії; самоклеючі обої (самоклейні, самоліпні, клеїсті, клейні, клейкі, липкі, липко(у)ваті, ліпні, ліпкі, ліпчасті шпаліри (гляди словник Грінченка)) — цей напис гуляє на вантажівках, що бігають старовинною бруківкою нині аґрарного Княжого міста по-під вікнами Міської Управи. Якби міська влада добре закінчила свого часу десяту клясу загальноосвітньої школи, вона-б такі речі та й помічала.

е) Чудернацькі фантазії. Часом з перестраху редактори (може, коректори) з метою „українізації“ і в силу повної відсутности власної орієнтації в українській мові вигадують фантастичні конструкції: хибні (фальшиві) виклики — „Ситуація“; посібництво міжнародному тероризму (сприяння міжнародному тероризмові) — „Поступ“, 28го вересня 2000го року, сторінка 6. Слово посібник має одне-єдине значення: книга-підручник. Все иньше від лукавого. Натомість словник Грінченка реєструє такі українські слова: пособляти, пособник, підсобляти, підсобка (підмога).

Далі: це було дуже захопливо (захоплююче) — олімпійські спортивні новини, радіо Ера-FM, 15го серпня 2004го року, 915; наша команда вторує (торує, уторовує, второвує) дорогу до найкращих команд світу — Михайло Герасименко, програма Overtime на радіо Ера-FM, 7го серпня 2004го року, 200; самовбивство (самогубство) — фільм „Нестор Бурма“, УТ1, 6го серпня 2000го року; госпо́дарка (похідне від господар, правильно — господиня); режисер озвуча́ння (озву́чення); мені потрібен шматочок дроту (російське кусочек надто „добросовісно“ перекладене українською мовою, в той час, коли для дроту вживаємо якраз кусень) — телефільм „Лід“; лідує (рос. лидирует, укр. веде перед, є попереду) — з одного виступу Діми Табачника після перемоги на других кучмівських виборах; віддавати собі відповідь (здавати собі справу); річ про те (мова про…) — обидва приклади з виступу кандидата на депутатство Ірини Богословської у „Вікнах опівночі“ 17го січня 2002го року; коли я вирішувала, чи злежуватися (злягатися) з тобою, Кейт не було — фільм „Коханці“, 1+1, 22го серпня 2001го року; запобігає з'явленню запаху поту (запобігає появі; рос. появление, укр. поява, але — з'явитися); мотор тримається на шмарклях (на волоску, на сопляку, коли вам так приємніше) — з кінофільму; познайомились раптово (несподівано); знайшли раптово (зненацька); пилосмокт (пилотяг, відпилювач, втягач, смоктун — це приклад зовсім непотрібної „дослівности“, яка провадить до абсурду: сосать — смоктати; зрештою, помпа по-українськи — смок, а не смокт); пожежозагрозливий, вогненебезпечний (знову — непотрібна „дослівність“ при одвертому калькуванні; до речі, на позиралі (телеекрані) чітко видко англомовний напис “inflammable”, себто займистий, зайнятистий); помпова станція (помпувальня, смоковище) — ICTV, кіно „Тобрук“, 20го січня 2000го року; поговірка (приказка, прислів'я, вислів, примовка) — українське слово поговірки, як і поговори значить те саме, що рос. пересуды, сплетни, толки; а от укр. пересуд має відповідником ро́сийське предрассудок; закладники (малося на увазі не тих, хто „закладає“, а заручників) — українська служба Бі-Бі-Сі; послухайте музичні замалюнки (рос. зарисовки, укр. начерки, нариси, шкіци) — радіо, 29го квітня 2001го року; на відсутність нашої уваги важко шкодувати (гріх нарікати) — Піховшек, 1+1, 25го жовтня 1999 р.; українське книгодрукарство (калька з рос. книгопечатание, Українець висловлюється простіше: друкарство) — Микола Вересень, „Табу“, 1+1; корінні населенці Австралії — радіо Бі-Бі-Сі, 5го січня 2001го року. Ро́сийському поселенцы відповідає українське осельники. Не знаю, чому редактор новин не використав звичного корінні мешканці, або більш вишуканого насельники (6ти-томний українсько-ро́сийський словник).

Часом трапляються анекдотичні ситуації. У суботу, 28го липня 2001го року, о годині 1445 слухав-єм якесь висилання радіо „Ера“ про конкурс блудів у мові. Ось прові́дничка і говорить: „нас піджимає“ час. Спів-розмовниця негайно зауважує: „піджимає — невірно“ (але сама не вміє мовити добре). Прові́дничка себе, з дозволу сказати, „виправляє“: „нас підтискає (!) час“ (правильно — підганяє). Де ви берете подібних „знавців“, панство Надзірна Рада, і чому не „назираєте“?

В наступному прикладі редактор показує чисто механічне, виключно бездумне зловживання новомодним словом-паразитом, що позбавляє речення всякого змісту: „на період його керівництва припала економічна криза, яка спричинилася (сталася) в Україні після розпаду Союзу“ („Народна Армія“, 12го жовтня 1999го року). Мало того, що кореспондент на дев'ятому році незалежности ніяк не може собі дати ради з „розпадом Союзу“, то він ще й знущається з логіки синтаксису подібною „ориґінальною“ побудовою речення: за автором виходить, що криза сама себе породила — такий собі політико-економічний самооргазм.

Протилежної помилки — підміни зворотної форми незворотною — припустився диктор „національного“ радіо: „у своєму листі до жіночої пастви папа просив не позбавляти того життя, яке вже зародилося в жіночому тілі“ (не позбуватися) — 5го серпня 2001го року, 1315. Тут мовець дійсно позбавив вимовлену ним фразу будьякої граматичної логіки.

„Маємо підстави пишатися, що Галичина виплекує таких дітей“ — Львівське радіо, розвідка про дитячий конкурс „Президент України 2004“, 4те березня 2001го року, 1405. Дієслово виплекати вже є доконаним способом дієслова плекати, тому будувати з нього взад іще якийсь иньший недоконаний спосіб не можна. Галичина просто плекає дітей, та й годі.

Оскільки ми лиш ілюзорно мешкаємо в українській державі, а насправді суспільно-значимі процеси відбуваються в ро́сийськомовному середовищі, — і засобами ро́сийськомовного середовища, — то все свіже україномовні осередки інформації черпають з ро́сийськомовних джерел. І при цьому виказують брак звичайного бажання розуміти все те, що потрапляє перед очі так званому „перекладачеві“. Нехтують найпростішими вимогами щодо культури писаного слова, зневажають читача, вважаючи, що його рівень грамотности не дозволить спіткнутись о явні блуди. Одним словом, звичайнісінька халтура на мовному ґрунті, але за великі гроші. В телевізіній програмі на 3тє березня 2001го року („Поступ“, число 34(692)) читаю про зміст „трилєра“ „Свідок“: „краса злочинниці змушує героя забути про борг та стати захисником дівчини“. Так сталося, що я зацікавився „боргами“ героя-розвідника та й переглянув кіно. Врешті зрозумів, що боргів наш герой не мав жодних, зате втратив відчуття обов'язку. В ро́сийському першоджерелі стояло долг. Перекладач перестарався. Халтура, що? „Поступ“ не винен. Всі українські видання беруть програми телебачення з одного і того самого джерела, яке в українській державі є, на жаль, ро́сийськомовним. Десь наприкінці 2000го року я помітив у телевізійній програмі в газеті „Поступ“ рядок Н. Руденко серед висилання „Герої України“. Добре знаючи, що то є за такі кучмо-„герої“, і твердо пам'ятаючи, що відомого письменника, філософа та поета, українського правозахисника, звуть Микола, я зробив висновок, що не про цю особу йдеться. І мало не прогавив цікаву передачу. Спересердя на газету „Поступ“ беру иньшу, здається, „Львівські оголошення“, чи „Львів та львів'яни“, розкриваю… те саме — Н. Руденко! Що‑ж дорогенькі, з однієї кацапської пипки живитесь?[3]

Також і молода галицька інтеліґенція мавпує Кацапа без найменшої притомности. Прошу доказ. Є така орґанізація „Люди проти насилля“. Мене у школі вчили писати і вимовляти — насильство. Природа помилки, як завжди, стає очевидною, коли відновити кацапський первоисточник: „Люди против насилия“. Хтось першим випускає у світ явно провокативне (не словникове!) перекручення українського терміну, а далі переважаюча більшість ЗМІ його з насолодою мавпує: „…можна вигадати щось краще за насилля“ — „Новий канал“, мультфільм, 22го листопада 2001го року, і багато подібних повторень.

Все, що є українського в тій області, де відбувається хоч якийсь рух, — все це тільки оманлива копія ро́сийськомовного джерела. Саме‑ж ро́сийськомовне джерело часто без потреби мавпує з американського. Приклад: українські „медія“ могли‑б, якби хотіли, урізноманітнити свою вбогу мову такими синонімами до назви “thriller”: трепетун, трепетняк, жахітняк, тріпотняк, маркітан, маркітняк, маркотун, маркотник, дрижчак, дрищак, дрижак, дригун, тіпака, трепіток, тріпчак, тіпук, потерпак, побивак. Не хочуть… Якщо не правдиво ро́сийським, то принаймні американським — а таки щоб затюкати неписьменного абориґена!

Ось іще одне підтвердження, що програми телебачення складаються в ориґіналі ро́сийською мовою: 18го березня 2001го року читаю про зміст фільму „Палаюча зірка“ — „Елвіс Преслі в ролі індіанця-полукровки“. Якби програму складав Українець, то було‑б вжите одне з таких слів: покруч, змішаної крові, мішаник. „Індіянець-полукровка“, до речі, зветься метисом. Або таке: кінофільм „Похорони“ (програма ICTV на 29те липня 2001го року, газета „Поступ“, число 113(771)).

Абсолютно різні (здавало‑б ся) радіо-висилання послуговуються одним і тим самим кацапським джерелом: „Верховний суд штату Флорида розгляне доводи (докази) адвокатів від республіканців.“ Перший раз такі слова почув‑єм від Надії Кашпіровської в „інформаційному випуску“ державного („національного“) радіо 11го грудня 2000го року, і того самого дня — чоловічим голосом від приватного радіоканалу „Ера“. У нас „Ера“ керує „національним“, чи, навпаки, — краде від „національного“?

Не тільки телевізійні та радіо-програми беруть за першоджерело ро́сийські тексти. В „публіцистичному висиланні“ на релігійні теми „Чітко і ясно“ числа 17го березня 2001го року каналом УТ2 цитувалися слова з пророцтва Єзикиїла: „вода спочатку сягає щеколоток“. В українському, церковною владою дозволеному, перекладі „Святого письма“ (United Bible Soc., 1991) читаємо в 47му пророцтві, речення 3тє: „води було по кісточки.“

Коли вже мова про халтуру, — то прошу. Як повинен читач розуміти наступну інформацію (вважається, що газета існує для того, аби її читали, а не лиш для того, щоби виплачувати гонорари та й пускати назад під ніж): „усвідомлюючи очевидність та досконалість факту існування борделів, японський уряд не поспішає погоджуватись, і т. д“. Пан Шейла, який підписався під наведеною цитатою („Поступ“, число 202(646), сторінка 5), боюсь, намагався перекласти ро́сийське „доказуемость“, а літредакторові забракло словникового запасу десь так за шосту-сьому кляси неповної середньої школи. То я допоможу: „доказовість, доведеність, доконаність“. На тій‑же нещасливій сторінці пан Гулевич стверджує, що „німецькі екстремісти, яких звинувачували у підпалі синагоги, нині позбавилися від цього дошкульного звинувачення на свою адресу, хоча це і не забрало їм інших клопотів на офіційне виживання“. Що тут є дійсно дошкульного — то це стиль пана Гулевича. Ро́сийською мовою, звичайно, всі прийменники та правила керування звучали‑б прекрасно: „нынче избавились от этого чувствительного обвинения на свой адрес, хотя это и не убавило им других хлопот по официальному выживанию“. Літредактор повинен‑був ось як виправити: „позбулись цього дошкульного закиду під свою адресу, хоча це й не забрало від них (не применшило) иньших клопотів щодо офіційного виживання“. Є ріжниця?

Трапляються приклади „українізації“, схожі на саботаж у стосунку до художньо-професійного рівня тієї чи иньшої програми-вистави на телевізії. Кому в нормальному житті у виграшній ситуації спаде на думку вигукнути „Забава!“? Засновники дурисвітської лотереї-вистави винайшли гарну назву для самого дійства — але далі їх уява безсило скотилася жолобом профанації. При виграшній комбінації (яка англійською мовою звучить play, сиріч „гру зроблено“), Кацап вигукує „игра!“. В українській мові є багато одно- чи двоскладових вигуків, включно з вигуком „Є!“. Хоч я, дуже приватним чином, радив би‑м гукати (на всю Неньку) коротко, а водночас мужньо та містко: „Дупас!“. Вкладаючи у цей гоноровий клич повну гаму відчуттів водночас: щастя, задоволення, приємної несподіванки, непохитного само-затвердження, суворої рішучости вхопитися-таки за твердий і бадьорий Національний „Пот“[4]. На противагу прив'ялому і загниваючому американському jackpotові. То це я. А отці лотереї-забави, недовго думаючи, пішли шляхом найменшого зусилля „творчої“ думки: якщо саму Игру заступили назвою „Забава“, то нехай „рагульські“ хохли мекають і на виграш тим‑же розпливчасто-безликим вигуком „Забава“. Хоч‑би й „до рання“. „Цивілізовані“ ж круто-голені потилиці оглядатимуть у цей час „Наше шоу“ на общеэСэНГе-евском канале, на родном и всем понятном пушкинском языке. До речі, і одні, й другі замість „кола щастя“, чи „кола долі“, вертять на телезабавах „колесом хвортуни“ — через велику любов до заграничного, слід гадати. Але про це згодом.[5]

До знущання над українством належить ще і такий витвір телеетеру, як „українська народна гра «Показуха»“ (оголоска 27го серпня 2000го року). Смердить не гумором, а якоюсь зневагою. Художній смак і гумор відтворили‑б ся у назві на кшталт „Вдаванина“. Ми кажемо: вдавати, здаватися, здатися, видатися, повидітися.

є) Настирлива плутанина рос. „один“ та укр. „сам“: я зовсім одна (сама, одинока); коли я один (сам), я слухаю музику; це лише одна (сама, гола) теорія; ти не один (одинокий) — заставка на каналі 1+1. На жаль, не уникає цього ро́сийського стилю у своїх піснях і витончена виконавець Алла Попова:[6]„не залишай мене одну“ — себто, одну тільки її залишати не варто — други́х можна.

ж) Свіжі кальки. До старих, „звичних“, кальок додано велику кількість новоутворених: законослухняні (законопокірні, лояльні, свідомі) громадяни; спів-громадяни (В. Піховшек, „Епіцентр“;). Це є позбавлена глузду калька з рос. сограждане; українське громадянин вже означає „член тієї‑ж громади, до якої належить і пан Піховшек“; у логіці нашої звичної мови немає місця для терміну „спів-член“; джерелом помилки є насправді підсвідоме бажання відновити справжню мотивацію високого слова „громадянин“, профановану таким вжитком, як офіційні форми звернення: „гражданин начальник“ і „заключённый“. Тим‑же модним блудом починає грішити все більше і більше промовців (один з прикладів — у виступі Костя Бондаренка через радіо „Ініціятива“ 18го квітня 2001го року). Ще одне змавповане слівце — співтовариство (рос. сообщество) — у дописі Миколи Княжицького до „Поступу“, число 28(885) від 28/II — 6/III 2002го року. В ро́сийській мові слово общество не може означати міжнародної спільноти, а от в українській мові слово товариство може бути синонімом спільноти — приросток спів є зайвим. Від недавнього часу наших недолугих красномовців захопила пошесть „знаковості“. Придуркувата мода часом набирає комічних форм: „фестиваль, присвячений боротьбі зі злочинністю та наркоманією серед молоді зібрав багато співучасників“ (просто учасників, бо співучасники беруть участь у злочинах!) — Ю. Криворучко, радіо, 27го листопада 2000го року. Воістину, від українського патріотичного промовця до простого мавпувальника ближча дорога, чим до здорового глузду.

Далі: неприємності не примусять довго чекати (рос. не заставят долго ждать, укр. не забаряться) — „Інтер“, оголоска про фільм „Дом“, 25го жовтня 2000го року; живи за правилами (рос. по правилам, укр. згідно з правилами); смашне блюдо (страва); видалив гравця з поля (випровадив, вилучив, усунув, вислав геть, вивів); начальник розшукного (пошукового) відділу — телефільм „Каратель“, канал 1+1; дякуючи панадолу (завдяки); пісні́, що втрималися в ґеттомузиці дякуючи (завдяки) радіо — „Ініціятива“, 28го жовтня 2001го року; пісня стала поширеною дякуючи радіоефіру (укр.: зробилася славною завдяки радіоетерові) — радіо, 31го жовтня 2001го року; сьогодні в моді короткохвильові FM, які у всіх на слуху (які у всіх на устах, про яких всюди чуюти, від яких бринить у вухах) — Йосип Маланяк, „Поступ“, число 98(756), 28го червня — 4го липня 2001го року; по-праву (справедливо) претендувати; береза кудрява; для атомної енерґетики залишається давній головний біль (давні клопоти); це татусин головний біль — фільм „Раптовий удар“, 1+1, 10го травня 2001го року; сміливості тобі не позичати (не бракує) — фільм „Конан“; можна послати гінця (рос. „не послать ли нам гонца…“) — оголоска на газету „Україна молода“ 29го вересня 2000го року, ТБ. Хто там є спеціялістом від української вишуканої мови у редакції молодої „Украины“? Очевидно, українські вирази вислати гінця, вирядити посланця, вістуна, вістовця, вістовика не вкладаються у сприйняття молодого Украинца.

Автомобільна „термінологія“: розпашні дверцята (двійчаті, двійчасті, стульні́); підголівник (підголів'я, потилишниця); горизонтальний наклон подушки (слово „нахил“ вимовити важко?); обзорність з місця водія (оглядовість, як нормативно-словникове; виднота, видкість) — все з висилання „Парк автомобільного періоду“. Коли вже мова про цю передачу, не можу не звернути уваги на якесь зацофане лінґвістичне англофільство: ведун, напевне, добре знає, що абревіятура BMW звучить як Bayeriche Motor Werke, та все‑ж цитує не за німецькими назвами перших букв (Бе-еМ-Ве), лиш по-англійськи: Бі-Ем-Дабл'ю. Чи в такий спосіб вилазить інтеро-кацапська зацикленість на англійській мові — мові, яка мала‑б успадкувати функції „общепонятного“, — чи просто недоречне хизування знанням літер англійського алфавіту? До тих областей урбаністичної лексики, де іще недопрацював український лінґвіст, а де Інтер силиться показати, що українська мова є ніщо, належить і лексика світу моди. Стас Янівський, можливо, намагався коментувати показ моди 17го березня 2001го року у висиланні „Модний час“ на каналі 1+1 українською мовою, але в нього ця українська „модна“ термінологія — просто переписана українськими буквами ро́сийська термінологія. Не відчуває людина мови, не має потягу до мовних традицій, вихована в інтерівському середовищі, — що можна від неї вимагати? Вимагати слід від тих дядь, які визначають кадрову політику. А дяді ці сплять і бачать кінець „українізації“. Дяді ці мріють довести „неповноцінність“ української мови, намагаються узаконити ро́сийськомовну термінологію в тілі української мови, хоча знають, що існує-таки справжня українська термінологія, яка відповідає і традиціям, і нутрішнім правилам мови. Почнемо з назви висилання. Кому могло спасти на думку словосполучення „Модний час“? (Іще маємо для насолоди „Сільський час“ та „Час «Ч»“). Українцеві більше пасує „Час моди“ або „Модна (модняцька) година“ (як лиха година). Далі, вже у самому висиланні: „таке вбрання підійде для жінки-шпіона“ (шпигуна, нишпорки, шпи(г,к)а); потрясний ефект (разючий, приголомшуючий); наряди (вбрання, убори, строї); брючні наряди (чоловічі строї); іноді з великим смаком, часом з дурним (поганим) смаком; офіційний наслідувач (насправді мало ся на увазі спадкоємець, а зовсім не „того, хто краде ідеї“) — ще один приклад мавпування за способом звучання: ро́сийський ориґінал — наследник, і йшлося про спадковість, наступництво у школі дизайнерів (творців, проєктантів, витворців, вигадників) — але аж ніяк не про наслідування, що є в українській мові слабкою синонімічною формою такого виразу як привласнення шляхом копіювання.

А ось приклад „звичної“ кальки, яка вщент ламає закони української фразеології: „Питається, яка вартість такого договору“ („Поступ“, 21го жовтня 1999 р.). Тут із п'яти лише двоє службових слів (яка і такого), функціональне навантаження яких, до речі, спільне для мов ро́сийської та української, не викликають заперечень. Решта — повна дурниця. Відповідно до контексту, по-українськи мало‑б ся писати: „…чого вартий, наскільки вартісним є…“, бо йшлося не про ціну, а якраз навпаки — про нікчемність. Але, але… поминаючи вислови вартість (цінність) та договору (угоди), звернімо увагу на калькування ро́сийської граматики. В рос. варіянті маємо просте ускладнене речення з вставним словом (модальною синтаксемою) „спрашивается“, що українською мовою повинно передаватися складно-підрядним реченням з обов'язковим прислівниковим зв'язком, головна частина якого — „Постає питання…“. В усякому разі, третя особа однини пасивного стану ро́сийського варіянту має передаватись у нашій мові формою дійсного (активного) стану. В українському варіянті, таким чином, гостро відчувається брак підмета: хто питається? Граматична відмінність двох мов, яка іґнорується незвиклим до укр. мови дописувачем, — разюча.

з) Сміховини. Калькування з ро́сийської часом виливається в алогізми: ти не мусиш відпускати її (рос. не должен, укр. не повинен; значення фрази спотворене: укр. не мусиш означає лише евентуальне право затримати тоді як рос. не должен значить щось зовсім протилежне — заборону відпускати — якраз про останнє і йшлося, судячи з контексту телефільму); чи може бути занадто (забагато) добра у світі — оголоска фільму „Пророцтво-2“, серпень 2000го року (це ще одна ідіотична лексикоґрафічна мода, запроваджена слабописьменним татуськом); Віктор Ющенко ще нікому не дав свого добра (скупим, виявляється, є пан Ющенко! — ро́сийський безкультурний канцеляризм дать „добро“ в українській культурній мові перекладається словами дозволити схвалити, благословити на…) — нац. радіо, 18го червня 2001го року, 1730; забороняється грати (бавитися, гратись) на воді — радіо, 9го липня 2001го року (Кацап може играть як на воді, так і на балалайці, Українець — ні: предикат грати не є одновалентним); здоровий образ життя (спосіб: укр. образ життя значить малюнок, образок, узятий із життя) — ICTV, „Факти“, 13го січня 2002го року, Ігор Шурма, пленарне засідання Верховної Ради, 10го лютого 2004го року, 1247; „Мандрівний лицар“ захищає ображених (покривджених: ображені — це ті, що таять образу, гніваються, або яким зачепили гідність); ви не повинні ображати білого в'язня (в'язня кривдять, з в'язня знущаються, рос. обижать значить кривдити, а укр. ображати має рос. відповідника оскорблять) — „Повернення Шерлока Холмса“; в Його особі [папи Римського] ми вітали захисника знедолених, ображених (покривджених) і пригнічених — виступ Президента на IIIму з'їзді Українців, 18го серпня 2001го року; аби всі позови від ображених німецькими націоналсоціалістами переадресовували до фонду „Пам'ять…“ (якби‑то тільки образами кривда вичерпувалась!) — „Поступ“, число 41(699), 15го — 21го березня 2001го року; вони вже ніколи не дадуть образити (скривдити) дерев[7], які посадили власноруч — радіо, 7го серпня 2001го року, 1845; закон про списання (прощення) боргів Президент не повинен підписувати, оскільки можуть бути покарані (скривджені, постраждають) громадяни, які сумлінно сплачували вартість послуг — УТН, 1й канал, 19го грудня 2001го року; мер міста облетить Львів за умови, що погода буде літною (летунською: літній, часом вимовляють літни́й, означає теплуватий) — „Експрес“; в Теґерані 85 чоловік (чому не людей?) були піддані побиттю (чому не побиті?) плітками (батогом, канчуками, пугою, нагаєм; укр. плітка є синонімом до чутки) — радіо, 21го липня 2001го року; досвіду не займати (не позичати; укр. не займати — не чіпати, обходити боком); ти не забився? (потовкся, побився, вдарився; забиваються на смерть, так що питати вже нема у кого) — бойовик „Руйнівник“, 1+1, 20го травня 2001го року; ви побачите цілком другу половину лоту (побачите повністю, по-рос. — целиком; укр. цілком надає виразові „цілком другу“ значення „зовсім иньшу“); не бігав від призначення (не уникав призначення) — рос. „бегать от“ ніколи не прибирає в українській мові значення „убегать“; зміст спотворено в напрямі дослівного розуміння: починати біг з місця призначення, прибігти до (таких-то засобів) — правильно кажемо: вдаватися до (засобів) — "бігати“, як бачимо, зовсім не потрібно! Дня 25го квітня 2004го року, при перегляді на каналі 1+1 фільму „Мумія повертається“, почувши від героя запитання „а ви вмієте рубати?“, я зостав геть ошелешений, узрівши, як у відповідь иньший персонаж замість сокири витягає… шаблю (шаблюкою Українець тне).

Далі: чому́ ви встигли навчитись — невірний наголос і безнадійна спроба заступити рос. чему (укр. чого́, що) українським чому (рос. почему, укр. синонім — для чого); володар міністерського портфелю, володар Ґран Прі (власник), володарі державних нагород України — „інформаційний випуск національного радіо“, 24го березня 20001го року; володар паспорта — УТ1, „Новини“, 26го грудня 2001го року: укр. володар звучить не менш кумедно, аніж рос. властелин — це так „знавці“-анальфабети перекладають ро́сийське обладатель; ви мене заганяли (з(а)мордували, запаморочили, затуркали, заморочили, забили памороки, заїздили мною); якщо йдеться про коня: у́гнаний, підірваний, шкаповитий, замордований — в цьому прикладі спостерігаємо просте перемальовування з ро́сийської: згідно з нормами української мови, заганяють, залучають, або заго́нюють хіба що до хліва чи до стайні.

Далі: головний біль (клопіт) — улюблена помилка учасників традиційного на укр. радіо інтерв'ю з автоінспекторами високого державного ранґу; укр. головний біль відповідає ро́сийському главный, сиріч найважніший, і зовсім не несе значеннєвого навантаження „біль голови“ в переносному значенні „клопотів від дорожно-транспортних випадків“; дурна звичка — Оксана Добрянська, „Кінопроба“ в радіо „Ініціятива“, 23го березня 2002го року; ніколи не зробить дурних вчинків (гидких, злих, лихих, кепських, негарних, бридких, поганих недобрих; не вчинить злого) — дурний для Українця (але не для Iнтера!) є сильною синонімічною формою нерозумного, глупого — „Ситуація“, 1го жовтня 1999 р.; про цей будинок в околиці давно йшли дурні (недобрі) чутки — „teleПоступ“, №16(873), 7го лютого 2002го року, стор. 16, анонс (чому не оголоска?) фільму „Люди під сходами“; диктатор Піночет може бути звільнений під заклад, сума закладу становить… (під заставу: закладаються на скачках) — радіо „Ера“, 13го березня 2001го року; залишилась пляшка з попереднього весілля — тут автори висилання „900 секунд“ 10го грудня 1999 р. мали на увазі пиятику, а зовсім не церемонію вінчання; багато горілки на початку застілля — те саме висилання, мають на увазі не почесне місце за накритим столом, лиш відкриття святкової трапези — цей блуд, очевидячки, вкоренився, бо вдруге подібну гидотну словосполуку я учув від пана Яневського у „Першому мільйоні“, на каналі 1+1, 2го травня 2001го року. Далі: злочин не минув марне (не минув безкарно, або просто — не минувся): марнуються позитивні зусилля, а не злочини — помилка спровокована рос. виразом не прошло даром; цей приклад я взяв з дитячого реліґійного висилання про Різдво (УТ 2) — очевидно, що диктор тримала перед собою ро́сийськомовну дитячу реліґійну літературу; в крайньому випадку так буде веселіше — повна логічна нісенітниця, спровокована ро́сийським по крайней мере (укр. принаймні); до речі, ро́сийське „в крайнем случае“ звучить у цій функції не менш безглуздо. Ведунці „Фан-клюбу“ 1го „Національного“ керівник каналу мав-би порадити менше крутити задком перед дітлахами, а більше його (задок) завантажувати в сидячій позі за підручником красномовства. Останнє зауваження застосовне і до п. Юрка Каменчука з „Радіо Люкс“: його мова, в цілому дуже близька до української, виказує, однак, наркотичну залежність від тих-же ро́сийських стереотипів. Це є проблемою, зрештою, для всіх крутил (пардон, Ді-Джеїв), як і для більшости малоосвічених молодіжних ведунів та ведунок: їм значно цікавіше гаяти час у змосковщених Iнтер-блюзнірських кабаках, аніж блукати десь закутками цвинтаря української культури. Таке собі гицкало (pardon, Disk Jockey) і не збагне достатньо швидко, що, наприклад, зміст ро́сийської фрази „остальные 16 человек получат призы“ (les prises, узятки, себто) висловлюємо по-українськи коротко: „решта шістнадцятеро хапнуть свого́“, а не дослівно і штучно: „решта 16 людей…“ (5го січня 2000 р.)

Найкраща, найпорядніша політично молодь розмовляє жахливою мовою. Не в розумінні вишуканости, а в тому сенсі, що молодий галичанин просто не має зеленого уявлення про те, що це є таке — українська мова. З великою насолодою слухав я казки від діда Панаса на радіо „Ініціятива“. На жаль, приємність моя гіркне від окремих прикладів покаліченої лексики. Можу з певністю твердити, що в 1960х — 1970х роках такий самий „дід“ Панас іще зумів-би висловити по-українськи наступі фрази: „навколо приємно жужжать колорадські жуки“ (гудуть; про иньших комах іще говоримо: дзижчать, дзиготять, бринять); „індиянці докурюють трубки (люльки) миру“; „вождь Чорна Морда має принести нові трубки“. Заводіяка повідомляє: „вас зустріне Ігор Калинець з його забавною (утішною, смішною, потішною, веселою) книжкою для дітей“. Ганна Лук'янова теж не пасе задніх в огляді німецької преси: „Польща з негодуванням спростовує німецькі побоювання“ — усе з дня 17го травня 2001го року, радіо „Ініціятива“. Радіо „Ініціятива“ представляє програму „Мобілізація“ для тих, хто вже мобільний, або рано чи пізно таким стане (кажемо скоріш (раніш) чи пізніш, швидше чи пізніше, вже чи згодом). „Чорна биль“ (бувальщина) в моїй голові чомусь ніяк не асоціюється з Чорнобилем, тільки з якимись Пушкінськими байками. Далі: поговірки від діда Панаса (приказки, примовки); в надії, що депутати одумаються (схаменуться) — остання фраза від Андрія Стецьківа — радіо „Ініціятива“, 26го квітня 2001го року. Українська галицька молодь не є „русскоязычною“. Вона є „русскомыслящою“.

В галузь „компутерної“ лексики не раджу вникати то́му Читачеві, який мав проблеми на нервовому ґрунті. Лиш натякну: нажимати (натискати); застартувати (запустити); загрузочний диск (пусковий, ладуючий, диск вантаження, запуску); кнопочка (ґудзик); клікати, клякати (клацати); драйвер (привід); шлейф (шлея) — оце я записав 13го травня з висилання „Компартія“ радіо „Ініціятива“ о годині 11й вдень. Хлопці роблять, що можуть, часом навіть пропаґують влучні замінники кацапського жарґону для праці з метиком (мізківником, метикуном, мудриком, комп(')ю(у)тером), та бракує їм сили, грошей, часом — начитаности, але вони не винні: українська молодь Україні вже не належить. Принаймні в галузі мови. А без мови… пощо?! Може, вдасться завернути хвортуною в иньший бік, та для цього потрібна праця. Праці не видко.

Тепер питання: за що ми боремось (якщо взагалі боремось, у властивому значенні слова), на що надіємось, до чого прямуємо? Хіба не є, надіюсь, вершиною нашої реліґії побудова процвітаючого самостійно-европейського і цивілізовано-ринкового Московського князівства № 2 зі столицею в Кієвє?

и) Безсоромно убогі, виклично-нахабні русизми. Множаться одверті русизми, породжені надзвичайно убогим знанням укра-їнської лексики: очаровувати (чарувати, причаровувати); вона походила на маму (скидалась, була схожа, нагадувала) — Перший „національний“ канал ТБ, висилання “Rescue 911”, 19го грудня 2000го року; лікувальний ефект герудотерапії полягав у відсосуванні (відсмоктуванні) крові — Людмила Терщук, висилання „На пульсі здоров'я“, радіо, 31го травня 2001го року; у зв'язку із захватом (захопленням) школи в Беслані — Ростислав Мазур, радіо Ера-FM, новини, 6го вересня 2004го року, 2000; до сих пор (до цього часу) не вирішене питання з футбольним майданчиком — інформаційний випуск „національного“ радіо, 21го січня 2002го року, 1110; індійське кіно узнаваєме (легко впізнається); побив усі рекорди знімаємості (залучення до зйомок) — обидва приклади з висилання „Доброї ночі, Україно“ 4го листопада 2001го року; шостий фестиваль „Бархатний сезон“; бархатний пенсійний вік — 1й „національний“ телеканал, 6го липня 2001го року (ми так взагалі не говоримо; сезон може буть оксамитним, а вік — хіба що поважним, погідним); у Харкові встановлено футбольний м'яч окружністю (око́лом) 200 метрів — радіо, 25го серпня 2001го року; збірна Франції займає перше місце, але їй у спину дише (дихає) бразилійська команда — інф. випуск „національного“ радіо, 22го серпня 2001го року, 1720; зйомні чаші (знімні шальки, шалі, шайки); ядовиті змії, годування зміїв — оголоска про виставку екзотичних тварин „Зоосвіт“ у львівських (!) трамваях, весна 2004го року; набір фірмових рюмок — ваш! (келихів, чарок) — „Інтер“, 14го березня 2001го року; окрас собаки (забарвлення, барва, колір шерсти, масть; слово окра́с можна відшукати са́ме в ро́сийській частині словника); буран (буря); просочилося (просоталося, просмокталося, перейшло через…, на…); по меншій мірі (принаймні); проспект являв собою (становив) — канал “Forum”, УТ2. Вираз „підпорядковані Ватиканові напряму“ є одвертою калькою з ро́сийського „подчинён напрямую“ („Поступ“, 1е — 7е березня 2001го року, сторінка 2). Ось неповний список українських відповідників: навпрост, на(в)прямець, навпрямці, навправці, навпрямки, прямцем, напрямки, навпростець. За Совєтів т. зв. „радянські журналісти“ писали „прямо підпорядкований Ватікану“. Добре писали. Краще від нинішних „патріотів“. В редакції кожньої газети лежать словники. Тільки-от не виконуються дві-три простенькі вимоги: 1) словники мають бути хорошими; 2) редактор повинен чути фальш; 3) він повинен любити мову і заглядати до словників навіть тоді, коли йому за це не платять, і навіть тоді, коли він упевнений, що „халтура зійде з рук“. А ось бачте — не „зійшла“! Хтось (Р. М.) таки помітив та й обурився.

Далі. „Прокуратура не має певності — вже мертвій чи живій людині відсікли голову“ (рос. отсечь, укр. відтяти) — „Вікна опівночі“, 6го березня 2001го року; „такий захисник відчуває безнаказанність“ (безкарність) — висилання „Право“, УТ2, 18го травня 2001го року; „пристрасті накаляються в цьому матчі“ (вирують, завирували); рос. накаляются тут, згідно з фразеологічним словником рос. мови, теж є словом невідповідним — пор. українське розпаляються, розпалились, розпікаються, розпеклись; становище все більше накаляється (загострюється) — „Вікна опівночі“, 17го квітня 2001го року; „Флоресина“ має реєстраційне свідоцтво Мінздраву — оголошення на каналі „Інтер“, 19го грудня 2001го року; вредні комахи (прикрі, осоружні); — газета „Експрес“ за числа 21ше — 29те серпня 1999го року; «Нескафе» дбайливо їх (зерна кави) прожарює (смажить)[8]; окорок (окіст) — „Парк автомобільного періоду“, 5го жовтня 1999 р.; ловити рибу в му́тній воді (каламутній) — те-ж висилання; нерідко ведучому взагалі бракує слів: „чертовски, знаете ли, бодрит“ (бадьорить, як холєра) — те-ж висилання; ви маєте шанс отримати скатертьсамобранку (скатертину, хоча сам художній образ вже має кацапське походження) — оголоска „Олейни“, 29го грудня 2001го року; лапонька (сонечко, лялечко, лялюню); папонька (татко, татусю, татуню, батечку); „напиши папі, що я захворіла“ — УТ1, кінофільм „Справа Сезнека“, 12го листопада 2000го року; смутьянин (ворохобник) — реклама; стріляй — уходить (тікає); зачинені ставні (віконниці); він топив (палив) деревом — обидва приклади зі серіялу „Повернення Шерлока Холмса“; фуражка (кашкет, картуз, шапка) зсунута — „Пригоди Шерлока Холмса“, 6а серія; закурив трубку (люльку); це проблема на три трубки (міра часу, виділеного для роздумів — на три файки) — „Пригоди Шерлока Холмса“; ручей протікав до Печерської Лаври (укр. ручай тік (плив, біг) — протікає дах або черевик) — освітнє висилання про стародавній Київ; рокова жінка (згубна, фатальна); рокова (фатальна) помилка; перешагнути (переступити) рамки порноґрафічного зв'язку — два приклади від Оксани Добрянської, „Кінопроба“ в радіо „Ініціятива“, 23го березня 2002го року; у вищій лізі суперничатимуть (будуть суперниками, прийде до суперництва) — гляди хоча-б і совєтські словники; „гарне причандалля, якби мені таким вооружитися“ (озброїтись) — фільм „З життя секретних аґентів“, 22го грудня 1999го року; взяли з поличним (піймали на гарячому) — „Новини звідусіль“, ICTV; „відтепер у логові центристів стає дедалі більш неспокійно“ (укр.: лігво, лігвище, тирло, кубло, кублище, гніздо, барліг; очевидно, ро́сийський термін логово здався дикторові менш лайливим, аніж українське лігво; можна було вжити стандартного „в таборі“, або, скажімо, „в гнізді“, „в середовищі“) — „Вікна опівночі“, 5го березня 2001го року; закон перетерпів багато змін (зазнав); займався парусним спортом (вправлявся у вітрильному спорті) — „7 днів“; „ти хоч уявляєш, куди вони тебе увезли?“ (чи ти собі здаєш справу, в якому керунку вони тебе вивезли?); нагрівальні канали над топкою (над печами: в українській мові для назви великого приміщення з нагрівальними аґреґатами вживаємо множину іменника); це кутова кімната (наріжна: невірне означення кутовий останніми роками поїдає українську лексику гірше сарани; не судимий (рудимент совкового суспільства, де факт появи в залі судових засідань кваліфікувався, як довічна пляма в паспорті; в Галичині говорили правильніше: не сидів; можна-би це саме висловити словами: засудженим, звинуваченим не був, не суджений, коли йдеться просто про факт розгляду позову) — всі чотири приклади — з кінострічки „Невидимі злодії“, ICTV, 1го березня 2001го року. Декілька місяців раніше те саме безглуздя чулося в перекладі кінофільму „Війна з реальністю“ (ICTV, 16го грудня 2000го року). Чомусь жоден цензор правопису і лексики не звернув перекладачам уваги. Чи немає вже потреби в такій посаді на українському телебаченні? Як Ви кажете, панство Надзірна (чи хай там „Національна“) Рада?[9]

Навіть з найкращих перекладів видко, що перекладач, диктор, або озвучувач: а) або не є Українцем; б) або є базарним простюхом; в) або обертається в ро́сийськомовному середовищі базарно-„інтеліґентних“ гендлярсько-„митецьких“ простюхів.

Наступний приклад повної наркотичної залежности від вульгарно-меркантильного штампу „сколько сто́ит?“ повністю підтверджує зроблений висновок. Телесеріал „Ціна багатства“ 22го квітня 2001го року, ICTV: „літаки сто́ять купу грошей.“ Такої помилки в українському дубляжі може допуститися лише та людина, яка на щодень слова́ „сколько сто́ит?“ вживає частіше, аніж „Отче наш…“

А ось неприкрите знущання з глядача-Українця в реклямі одного такого-собі часопису: на позиралі оглядаємо купу бананів, а хамський голос вторить — „Мой! мой!…мой!…наш… журнал від корки до корки!“. По-перше, в українській мові кажуть „від дошки до дошки“; по-друге, якщо Кацапові припекло малювати банани на позиралі, то текст українською мовою зовсім не є на своєму місці (банан дійсно має шкірку (корку), але часопис нічим схожим на корку не наділений); по-третє, яка оголоска, такий, видко, і сам журнал. Чи мусить страждати український глядач від некомпетентности та лінивства кацапських анальфабетів? Часом стаємо свідками кумедних мовних „конфліктів“ як от у наступній сцені. Репортер укр. радіо: „препарати допомагають упредити хворобу“. Лікар, з яким провадять бесіду, відчуває фальш, і у своїй відповіді вживає слова: „випереджувати хворобу“. Я-ж звик до виразу „попереджати хворобу“. Хто з нас „правильний“? В усякому разі не репортер — „честь і совість“ українського радіомовлення. I „професіоналізм“, додамо. Один казус трапився зі мною під час споглядання телевізійної стрічки „Дитя на ймення Iсус“. Там є слова, які моє хлопське вухо сприйняло як „загорівся (зайнявся) верх“. Я довго глипав на позирало, тер очі, та жодного палаючого верху (даху хатини) не узрів. Аж згодом показали… палаючу корабельню. Якось моє вухо не налаштоване миттєво сприймати фрази на зразок „загорівся верф“: поки чоловіка шляк трафляє від „загорівся“, то вже і сло́ва „верф“ не дочує, тим паче, що й рід іменника не відповідний. Прикро робиться, що не на українське вухо налаштоване „українське“ телебачення. Подібно, як співали Французи, почавши від 1871го року, — „держава дбала не про нас…“

Зрештою, слово загорітися вже давно витіснило з мови нашої „інтеліґенції“ правильне зайнятись. Словосполучення на кшталт „загорілася хата“ („Експрес“, 26го квітня 2001го року, сторінка 8) стали штампом для галицьких патріотичних газетярів.

Ще один подібний слуховий казус трапивсь зо мною о годині 1230 дня 13го квітня 2001го року. Українське радіо перераховувало відомих осіб, котрі цього дня народилися. Серед цих імен мені учулися: „французька королева і Катерина Медічі“. Оскільки я добре знав, що Caterina de Medici вже й сама була за королем Франції, дав-єм ся диву, про котру іще другу королеву йшлося. По глибокій надумі дійшов-єм внеску, що проклятий Кацап написав для диктора-молодички від „Новин“ по-кацапському: Екатерина, а глухому Русинови учулося „і Катерина“. Що українські „Новини“ складаються в ориґіналі ро́сийською мовою — тому свідчень багато (ще гляди на сторінці 23).

Наступні приклади свідчать, як все-таки важко не-Українцям переходити на україномовне провадження висилань („Проти ночі“, 2го вересня Дев'ятого Року „Незалежности“): „не про них річ“ (не про них мова) — в цю-ж мить (і за те спасибі!) ведун сам себе виправляє — але чомусь на зовсім иньший лад — „не про те йдеться“, себто „не в тому річ“; а далі поправити вже немає кому: працювали до кривавих пузирів (пухирів); тим не менше (попри це, мимо цього) — цією спільною ро́сийсько-українською ідіомою зловживають ВСІ, виказуючи безстидство власної обмежености; пресловутий (горезвісний, славнозвісний); стіліст (у титрах) — до наступного виходу в етер уже виправили, але чи трапилась-би УКРАЇНЦЕВІ така неприродня і, для Українця, НІЧИМ НЕ ЗУМОВЛЕНА орфоґрафічна помилка? Це саме висилання 31го вересня: день похорон (похорону); одна з версій звинувачує батька жениха (нареченого) принцеси Діани; 5го жовтня: гість привгадав колискову (просто угадав; укр. вгадав уже навантажене змістовим відтінком передбачення — на відміну від синонімів упізнати, розгадати, відгадати, збагнути, розпізнати, здогадатись); 13го грудня: вскрити закон про реформу суду (розкрити). Дуже добре, що Володимир Оселедчик на очах у глядача вивчає українську мову. Було-б ще краще, коли-б хтось иньший на його місці дивував і повчав слухача власним прикладом ВІЛЬНОГО та ПРОФЕСІЙНОГО володіння усією глибиною словникового запасу НАШОЇ з вами мови. Бо часами закрадається підла думка, що п. Оселедчик не так себе поправляє, як ро́сийську мову пропаґує: дивіться, мовляв, як легко по-ро́сийськи можна складні думки висловлювати, а от з українською мовою клопіт: що не крок, наштовхуєшся на труднощі, самою природою в цю „мову“ закладені.

і) Нехтується багатством і глибиною образности української мови, а рівно-ж — власне українськими ідіомами, — що є простою дорогою до відмирання самої мови: заливна осетрина (холодець з осе́тером (гляди сл. Грінченка), на свята у нас іще подавали драглі зі свинини або студе́нець з півня) — з висилання львівської (!) студії; костюм повинен сидіти (одяг не сидить, а лежить на людині: це вже такі відмінності мов української та ро́сийської, котрих Інтеру збагнути не дано) — радіоновини, 29го листопада 2000го року; перша і найкраща розмовна (краще — говірка) радіостанція (дослівний переклад з talk station?) — радіо Ера-FM, вересень 2004го року; не треба його так балувати (розпещувати, від пестити) — „Омен III“, 1+1, 24го листопада 2000го року; побавте себе смачненьким (догодіть собі, попестіть себе) — звабисько-наліпка на вікнах маршруток; ти не забилася? (не вдарилася?); лісопильня (тартак: пилкою ріжуть, а не пиляють, і ріжуть таки дерево, а не ліс); каменеобробний завод (камінна, каменна фабрика) — Львів, вулиця Стрийська; сищики Пінкертона (слідці) — всі три приклади з фільму “Bag Girls”, назва якого так званою „українською“ мовою чомусь звучить „Стерви“ (канал 1+1, 14го листопада 2001го року). Юрій Макаров так і вимовляє — стерви, хоча міг-би і зауважити, що українським відповідником чисто ро́сийського стерви служить непорівнянно мальовничіше та соковитіше слово лярви. На жаль, змовчав Юрій Макаров…

Ще приклад: „пародонтоз починається з незначної кровоточивості ясен“ (звабничка до зубної пасти Lacalut). Словник дійсно не пропонує тут жодного вибору. Але-ж є іще свідомість та бажання висловитися альтернативно. Заглянемо до словника Грінченка. Виявляється, кровоточити має властиву українську форму: крівавити. Відповідно, віддієслівний іменник міг-би звучати крівливість. Від біди, згідно з правилами українського словотворення, — кровотічність, кровотіч.

Далі: „Аріель“ на розхват („Аріель“ хапають; рос. хватать, укр. хапати); зареєстровано біля ста осередків загорання (займання) — УТ1, „Новини“, 26го грудня 2001го року; загорівся (зайнявся) дальній кут (рос. угол, укр. найдальший кінець); загорівся (зайнявся, спалахнув) Львівський університет — приповідки від об'єднання „Княжий львів“; схоже на те, що… (рос. похоже на, укр. виглядає так, що…); схоже, що…(„Поступ“, 7го — 13го грудня 2000го року, сторінка 1ша); добрий ранок, країно (доброго ранку, мій Краю); буйна уява (бурхлива, кипуча, пишна, — рос. буйноє воображение); йти на повідку (на мотузку, в налигачі, сліпо коритися) — „район Мельровз“; патріярх Володимир освятив злітнопосадочну смугу (злетноо́сідну) — радіо, 26го травня 2001го року; ти говорила (розмовляла) зі суддею — „справа Сезнека“, 2й відтинок; ви чуєте тяжесть у шлунку (ви переїли, — вираз обмеженого вжитку, застосовується виключно при звертанні до Нових Українців та Новых Русских); після того, як шовк розписаний (розфарбований), його тримають над парою (про „батік“); завітаємо до цеху, де розмальовують (фарбують) кульки — радіо, висилання „Споживач“, 13го грудня 2000го року. Ро́сийські дієслова красить і рисовать мають відповідниками українські фарбувати і малювати. Відрізняються значеннями також і два українські слова черкати і чертити. З приходом Других Москалів в головах галичан дуже легко запанував хаос — переміна місцями і заступлення термінів. Далі: обрив (круча), дочка (доня, донька) — фільм „Поховані таємниці“, 8го серпня 2000го року, 1+1[10]; як ні в чому не бувало (наче нічого не сталося) — калька з ро́сийської, до того-ж безглузда; ну дуже вже м'які ціни (геть м'які, аж геть м'які, зовсім уже м'які) — в кожному другому львівському „трамі“; ну дуже вже смашне молоко (надзвичайно смачне); не їсти зернята (правильно — зернят) соняшника (мало-б ся писати: „не лузати насіння!“); чекайте автобус на тротуарі (очікуйте автобуса на хіднику) — два останні приклади зустрінемо в кожній третій львівській „маршрутці“; лікування алкоголізму (правильно — від алкоголізму) — реклама наркологічного центру „Дар“ на радіо; неслизька тротуарна (хідникова) плитка (це пишуть у Львові!); натуральна (правдива) черепиця час змінити дах (замінити) — реклямний щит від якогось ГПК перед руїною будинку „вивиху“ позад пам'ятника wielkiego poety ukraińskiego Adama Mickiewicza; тур по замках України (подорож замками) — ця популяризація хибного мовного стилю відбувалася „за підтримки Президента“ і при участі зірок галицької естради; на кон поставлено усе (ризикуємо всім); не вистачить часу, щоб їх усіх подивитися (забракне часу повністю їх оглянути); на в'язнів одягли ножні кандали (на ноги в'язням наклали кайдани); ґарантує відсутність (але-ж і стиль!) скрізної корозії (ґарантує від наскрізної (крізько́ї) корозії, рос. сквозная) — „Парк автомобільного періоду“; живе у Києві (мешкає); я вас не розтліваю (краще: не зваблюю ницим, не розпаскуджую, не штовхаю до непорядности) — фільм „Коджак“; коні підуть інохіддю (виноходом) — „Повернення Шерлока Холмса“; митники припинили спроби вивозу (рос. пресекли, укр. перепинили, перервали, обірвали — припиняють власні спроби, а чужі — обривають або спиняють); допоможуть вам зняти неґативні емоції, які накопичилися — „Еліт Італія“. Подібне речення можна було-б хоч час од часу задля різноманітности переробити на український лад: „позбутися злих почувань“, „звільнитися від недобрих відчуттів, подражнень, чуттів, шкідливих переживань, від'ємних почуттів, уємних (від уймати, уймити) зворушень, змислів, яких ви набралися протягом дня“. Заставка (радше, оповістка) на телеекрані: „Творче об'єднання наука і культура представляє…“ — можна було-б хоч де-не-де писати „показує“. До зневаги мови слід віднести формалізми, якісь кострубато-номенклятурні штампи бездушного мовного каліцтва: хронічне стомлення (рос. утомление, укр. втома[11]) — рекляма (звабище) бальзаму „Бітнер“, 16го грудня 2000го року; допомагає зникненню плям (по-людськи звучало-б: помагає плямам щезнути); треба не вживати (слід відмовитись); не спроможетеся обійтися (не обійдетеся); достатньо одного телефонного дзвінка по номеру… (по-людськи сказали-б: досить раз зателефонувати на номер…, під число…, за номером…). Всі приклади — від закладів „Еліт Італія“.

ї) Ось не знаний досі спосіб „перекладу“ на так звану „украинскую“ з ро́сийського способу говоріння: ізофонія, або ономатопея — себто мавпування звуків (я-б назвав — квазіфонія). До цього часу існувала транслітерація, транскрипція, калькування, поняттєва передача, подібне. Iнтер винаходить новий спосіб передавати ро́сийські фрази, який полягає у формальному наслідуванні їх звучання, безвідносно до логіки змісту. Як сказати по-українськи „времена меняются“? Ві́домо, времена перекладемо як часи, а далі — за співзвучністю до слова меняют — „минають“. Так мовить Кіт Борис, — український кіт, між іншим, мав-би на ймення, мабуть, Му́рко, — у реклямному фільмі „Великий Реформатор“. Дарма, що українська мова має власні ідіоми. Часи минати не можуть. Може минати час. Швидко, або помалу. Йти, упливати, текти, проминати, тікати. Часи можуть змінюватися. Час — катеґорія тягла, абстрактно-змислена (чуттєва, по-теперішньому), збірний іменник. Часи — поняття обмежене початком та кінцем, конкретне. Просто „час“ існує. Просто „часів“ не буває. Українець надовго замислиться, почувши, що часи справді минають. Які саме часи минають? А які їм на зміну наступають? Добрі, злі, спокійні, важкі, тривожні, голодні і т.ін. Бо якщо взагалі часи минуть, то наступить кінець світу. Неспокійно якось… Я тривоживсь два дні. Поки не здогадався, що ідіотична рекляма — всього лиш бездарний переклад з московщи́зни. Враження таке, наче українська телевізія взагалі нічого свого не має. Про швидкість, з якою на телебаченні назви висилань „Сельский час“ (година) і „Время «Ч»“ (година, момент часу), з повним спотворенням змісту, попередньо вже закладеного у самих назвах, перетворилися на „Сільський час“ (время) та „Час «Ч»“ (период, времена), можна сказати одне: така „оперативність“ обернено пропорційна до вміння (а головне — бажання) Iнтера, який керує і працює у телебаченні, придумати щось цікавого хохляцькою мовою. Ще один приклад „ономатопеї“: „природа усталена“. Якийсь Дмитро зі „Студії-5“ мислить чисто по-ро́сийськи: „устроєна“, і, під тиском залізної п'яти „українізації“, перше слово, яке йому спадає на язик за умов браку часу на роздуми перед мікрофоном — це українізоване продовження трьох початкових звуків слова „устроена“ — замість стандартного в подібних випадках словосполучення: „природа влаштована“. Ось іще кумедніший казус (програма УТ 1 на годину 2330 2го серпня 2001го року в газеті „Поступ“, число 113(771)): „чергова версія „Тарзана“, у котрої герой вступає в поєдинок…“. Тут українське в якій підмінено кацапським в которой.

Хочу з Тобою чимсь поділитись, шановний Читачу. Мені нестерпно боляче, коли на тому місці, де мав-би сидіти Українець, розсівся Інтер і коштом нашої з Тобою кривавиці вчиться (або вдає, що вчиться) „з нуля“ української мови. Коштом і часом Твоїх дітей, котрі досі шукають собі роботу.

Не тільки Інтер впадає в блуд ізофонії: „ми одержали дуже важке насліддя (рос. наследие, укр. спадок) від наших прародичів“ (Адама з Евою) — це вже говорить проповідник християнського висилання на першій проґрамі радіо — 28го червня 2001го року, 1445.

На місці ро́сийського накапливаться вживають виключно одне-єдине українське слово накопичуватися (за формальною співзвучністю), хоча відповідно до змісту мало-б ся говорити — назбируватися (копить деньги — збирати гроші); накопичувати та нагромаджувати — теж хороші синоніми, лиш наділені успадкованим значеннєвим відтінком відповідно до свого походження: накладати у кшталті копиці, та, відповідно, стягати докупи, подібно до того, як громадять граблями сіно.

й) Русизми та кальки, які звучать огрубленням української мови: заривав (закопував) у землю столби (стовпи); ублюдок (виродок, вилупок); час давати двору (дряпака, чосу, драла, дряпонути) — синхронний переклад фільму; коли ми брешемо, ми потіємо (дуримо, крутимо, викручуємось, говоримо неправду, обманюємо) — оголоска препарату „Рексона“, „Інтер“, весна 2001го року; пригощайся кока-колою і дивись під кришечку (цікавіше звучало-б: заглядай під бляшку) — оголоска; команда переграла суперника (взяла верх над суперником) — „Спорт-тайм“, 27го серпня 2000го року. Здогадуюсь, як відчуває себе чоловік, котрий перепив, або переїв. А от щоби ціла команда та й переграла…

к) Трапляється, що природні для української мови вирази вухом „цивілізованого“ Iнтера сприймаються на „рогато-лохівському“ рівні: „у Нью-Йорку ти ні разу не готувала“ (кажемо: жодного разу не варила). Далі: поет написав вірш і його озаглавив (написав вірша і назвав його); Шевченко передрік (провістив) — обидва приклади з „Освітнього“(!) каналу; студія X та студія Y представляють (показують) — „Сто чудес світу“; предстане перед судом (просто стане, або піде під суд); видворено (вислано, виселено) нелегальних китайських іміґрантів — радіо Ера-FM, новини, 8го вересня 2004го року, 1605.

л) Стовідсоткове партацтво, зумовлене повною відсутністю чуття української мови, яка є мовою для Інтера чужою. Маємо приклади явного криміналу позанормативних — навіть з точки зору змосковщених словників — русизмів, неприпустимих як за Перших, так і за Других Совєтів, або таких, за які переслідували вже навіть у загальноосвітній школі хрущовських часів: маленька тваринка стає головною улікою (тваринка перетворюється в най-перше свідчення); бодро (бадьоро) звучить голос… — висилання „Мої літа — моє багатство“, радіо, 30го жовтня 2001го року; три кучки (купки) попелу — фільм „Іствікські відьми“, 1+1, 21го жовтня 2001го року; в ліквідації пожежі взяли участь горно-рятувальні служби (просто гірські рятівники) — „Ситуація“, 1+1, 12го грудня 2000го року; на Закарпатті мешкають горяни (верховинці, але й це неправда!) — радіо, 6го липня 2001го року; служба в армії (у війську) допоможе юнакам розширити кругозір (світогляд) — радіо, 14го листопада 2001го року; бензовоз перетворюється в вогняний шар (у вогняну кулю) — ТБ, висилання „Випадковий свідок“, 2го вересня 2000го року; у фундамент (до фундаменту) закладено гривні достоїнством… (вартістю…) — радіо, „Новини“, 13го жовтня 2001го року; ця трупа може приймати різне лице (набувати, прибирати різного вигляду, образу) — якась короткохвильова станція, висилання 5+5 з Київа, 11го жовтня 2001го року; Московський патріархат в обличчі (рос. в лице, укр. в особі) митрополита — „Міст“, 25го липня 2001го року; дозволили їм уїхати (від'їхати); доля не балувала (не щадила); шайба у ловушці (пастці); як нас приймають глядачі; як він прийме новину — „Ренеґат“. Ро́сийському принимают відповідає українське сприймають: „як нас сприймають глядачі?“. „Приймають“-же (клієнтів, гостей) — повії. Стикування „Дискавері“ намічено (призначено) на завтра — радіо, 11го серпня 2001го року; пострадали від землетрусу (постраждали) — ТСН, 17го серпня 1999го року; спеціаліст по (кровоносних) сосудах (від судин): Інтери, між іншим, так і вимовляють — „спе-ці-а-ліст“; храм збудований хрестообразно (малася на увазі не образа хреста, а подібність до нього!); загублена природа (змарнована, занапропащена) — „Ґрін піс“; в одному із загублених літописів (рос. потерянных, укр. втрачених) — радіовисилання про Михайлівський собор, 9го листопада 2000го року, 1750; „Покуття — дуже живописний край“ (мальовничий) — радіо „Родина“, 16го березня 2001го року; рулєвоє колєсо́ (кермо, керівниця; може бути ко́лесо, або коло керівниці) — „Парк автомобільного періоду“; вхопився за руль; витягнув бумажник (гама́н, гаманець, капшук, калита, калитка, пулярес, портмоне, киса́, кабза́, портфе́лька, — гляди сл. ред. А. Кримського — С. Єфремова, рік 1924) — обидва приклади з перекладу французької новели, радіо, 22го вересня 2001го року; водородна бомба — програма ТБ для школярів (!); старатель (золотошукач); плотини (греблі) — „Освітній (!) канал“; за́суха (посуха, суша, засу́ха); відкриття ігорного бі(!)знесу (грального діла); свідчення успіху приборів на міжнародному ринку (приладів) — диктор; парковка (постій, стоянка); обладнання ще не порозтаскували (порозтягали); шукати добрі ростки (паростки); до зустрічі з Ісусом ця людина була жадною (жадібною, скупою) — обидва приклади з релігійного висилання на 1му каналі радіо, 28го червня 2001го року, 1445; бізнес, вигідний для стран-експортерів (газета „Експрес“, 22/30го травня 1999 р.); пресловута каннська розкіш (славнозвісна) — „Телеманія“; лихо обрушилось на Польщу (впало); земля лишилась чарівного сну і запалила горобину (пісня). Слід або співати позбулась, або замінити лібретто — ро́сийські штампи не надаються до української пісні: ми говоримо „залишитись без чогось“, „залишитись самому“, або „залишитись десь“; мені відомий лише один, до того-ж сленгово-фривольний, випадок вживання слова лишитись з прямим додатком: „лишися того ровера“ (себто — „покинь марну справу“).

 

ПАН ІВАНУШКА ВЕРХИ НА УКРАЇНІ

Окремо стоїть питання про досить-таки пікантний стосунок деяких коментаторів до предмету держави, у якій живуть, „творять“, і з якої, як-би там не було, користають. Послухаймо: „шкарпетки зроблено на Україні“ (зовсім не йдеться про стадіон „Україна“ у Львові, на якому довший час розташовувалася барахолка). От якби подібні шкарпетки виготовлялися на Росії, на Англії, чи на Франції — щоб це могло значити?

Одна річ, яка стосується не тільки лексики: репортери, ведуни, всілякі иньші „масовики-затєйніки“, інтерв'юери, побільшости не знають, що робити зі словом „пан“. За ілюстрацію дозволю собі тільки один приклад з висилання „Актуальна камера“ каналу СТБ. Репортер звертається до п. міністра (на той час) Тигипка: „пане Сергію“. Може, варто було-би: „пане Міністре“? Коли писались ці рядки, Автор здивовано думав, що звертання по імені (за панібрата, як при Совєтах, — мовляв, усі одним ликом шиті, у кожного рильце в пушку) — що це є прикре одноразове непорозуміння, — і тому зафіксував цей випадок. На сьогодні вже очевидно, що йдеться про систематичну практику, про нову „традицію“. У жовтні 2000го року „Вікна опівночі“ устами ведуна звернулися до Голови правління центру стратегічних досліджень: Пан Павло. По-перше, нечемно, а по-друге, звучить, якби показував вказівним пальцем: дивіться, мовляв, ось пан Павло. За нормами українського звертання, коли вже навіть і по-панібратськи, то говоримо Пане Павле. Ганьба, та й годі[12]. Нормально за кожною посадою закріплене якесь звертання (dignity, rank, standing, position, decency, ethicalness, nobility, merit — це іще не всі синоніми до совкового „товарищ“): пане Ректоре, пане Iнженере, пане Раднику, пане Перший Міністре, пане Директоре, пане Учителю, пане Вартовий, пане Майстер… потрібно лиш володіти цими трафаретами, знати їх.

 

ЗЛА ВОЛЯ ЧИ УЩЕРБНІСТЬ ДОПУЩЕНИХ?

Взагалі кажучи, я схиляюсь до думки, що навмисне ніхто української мови не псує, просто „спеціялісти“, запрошені до редагування українських висилань (або видань, яких, до речі, в процентному відношенні стає все менше) вже є ущербними від самого початку: освітою, вихованням, браком чуття мови, браком потягу до досконалости, а найважніше — браком зогидження до ро́сийськомовних спотворень первинного українського джерела — зогидження, яке природньо закладене в душі кожного культурного Українця.

Може і не варто було-б втомлювати читача перерахованим вище очевидним безглуздям, якби не один його аспект: усе це — задокументований склад злочину, вчиненого майже на 100% офіційними засобами масової інформації, а в иньших випадках — ліцензійними.

——————

  1. ↑ Я захоплююсь сильним чистим голосом заслуженої співачки Алли Попової і її професійним виконанням животворно-мелодійних пісень з чіткою дикцією.
  2. ↑ Олена Роміна переїхала до „Папи Карла“, де після інтеліґентних, — часом, навіть, з натяками на патріотизм, — бесід виспівує на завершення одну і ту-ж пісеньку „Снегопад“, що повністю зводить нанівець „патріотизм“ самих бесід. Так само, як і лиса кицька на її раменах. Так само, як і образливе для українського вуха картаве звучання назви ресторанчика. Міг-би зватись „Отча домівка“, „У вуйка Кирила“, „В татка“, або „В Каськи під подолом“, врешті-решт.
  3. ↑ Про казуси в текстах програм телебачення ще гляди на сторінці 42.
  4. ↑ Жалюгідне мавпування нашими селюками американського попсу є успішно і пляномірно провоковане інтеро-„затєйніками“ в телевізії та у відповідному інтер-„культурному“ середовищі. До цієї проблеми ще повернемось (сторінка 184).
  5. ↑ Гляди сторінки 183, 185, 197.
  6. ↑ Гляди примітку на сторінці 16
  7. ↑ На сторінці 222 ми ще навчимося поважати цукровий буряк.
  8. ↑ Потуги, скеровані на покращання ситуації слід вітати і щиро кожному, хто причетний, дякувати (гляди на сторінці 72).
  9. ↑ Тільки не розпочинаймо пустих балачок про „повноваження“. Ані Шевченкові, ні Міхновському повноважень ризикнути в борні з Кацапом ро́сийська держава не давала. А що „Незалежна“ є нині державою насправді ро́сийською, ще й Інтер-кацапом окупованою — сліпому видно та глухому чути.
  10. ↑ Насправді у вказаному кінофільмі слово круча один раз зістало-таки вжите. Подібна тактика перекладача належить до катеґорії меншевартісної запопадливости перед ро́сийськомовним слухачем (або читачем) і докладніше обговорюється на сторінці 98.
  11. ↑ Про психологічні пута невідповідности в роді іменників читай на сторінці 96, а також про подібні речі — на сторінці 65.
  12. ↑ Оцей Павло Жовніренко з Центру стратегічних досліджень є цікавим фільософом. Ось як він уточнив межі нашої нової Батьківщини: „ми звикли жити у великій країні, а тепер вона стане ще більшою — від Гамбурґу до Владивостоку…“ Дорогою через Сибір, додамо від себе.
Отримано з https://uk.wikisource.org/w/index.php?title=Суржик_для_інтеліґенції/Професійне_омосковщення_етером&oldid=696929