Твори (Руданський, 1912–1914)/1/Верба
| ◀ Тополя | Твори. Том I II. Оповідки. Верба |
Купцї ▶ |
|
Ой у полю річка,
Через річку кладка,
На горбочку у садочку
Біленькая хатка.
Там сироти жили:
Братїк із сестрою.
Жили собі, кохали ся,
Як риба з водою.
Брат ходить, полює,
Сестра вишиває;
Брат годує сирітоньку,
А та одягає.
Жиють на горбочку
Малі сиротята;
Жиють собі, кохають ся,
Як голубенята.
Аж налетїв сокіл
Із чорної хмари,
На горбочку у садочку
Розбив їх із пари:
Перейшов чорнявий
Вузенькую кладку, —
Затуманив, перехмарив
Біленькую хатку.
Сумує голубка,
Сумує дївчина,
А брат її й не відає,
Що́ то за причина.
Сумує дївчина
Що дня і що ночи;
Все за річку, все за кладку
Поглядають очи.
»Що́ з тобою, сестро?
Чи ти нездорова?«
А сестра його вздихає,
Не мовить нї слова.
Брат ходить, полює,
Нїчого не знає,
А та свого миленького
В-дома обіймає.
Брат ходить, полює,
Сестрицю годує,
А та свого миленького
В садочку цїлує.
Брат ходить, полює,
Вертає у хатку,
А та свого миленького
Веде через кладку.
Провела за кладку,
Назад повертає,
А брат стоїть край віконця,
Кладку заклинає:
»Богдай же ти, кладко,
Гнилям перегнила,
Що ти мене молодого
Сестрицї згубила!
Богдай же ти, кладко,
Напилась водицї,
Коли буде мій нелюбий
Ійти до сестрицї.
Богдай ти, нелюбий,
З кладки повалив ся
І топив ся — не втопив ся,
Дубом одубив ся!…«
«Де-ж ти, сестро, була?«
— »За річку ходила.«
— »Що́-ж ти, сестро, там робила?«
— «Сорочечку шила!«
— «Для кого-ж сорочка?«
— «Для тебе, мій брате.«
— »Слухай мене, моя сестро,
Не покидай хати!
Не ставай на кладку:
Кладка завалить ся!«
— »Добре, добре, милий брате!«
Мовила сестриця.
У недїлю в-ранцї
Брат коня сїдлає;
Сидить сестра край віконця,
Шовком вишиває.
Брат коня сїдлає,
Їде полювати.
Його сестра молодая
Вибігає з хати.
Брат на полї грає,
До дому вертає, —
Його сестра молодая
В ріцї потопає.
В ріцї потопає,
Кладочку хапає:
»Ой, брате мій, милий брате!«
З-тиха промовляє.
»Прошу тебе, брате,
Верби не рубати,
Трави в полї не косити,
Терну не зривати:
Верба над водою —
То тїло дївоче,
Трава — коси мої русі,
А терен — то очи.«