Перейти до вмісту

Твори (Руданський, 1912–1914)/1/Верба

Матеріал з Вікіджерел
Твори. Том I
Степан Руданьский
II. Оповідки.
Верба
• Цей текст написаний желехівкою. Львів: Товариство «Просвіта», 1912
10. Верба.

Ой у полю річка,
Через річку кладка,
На горбочку у садочку
Біленькая хатка.

 Там сироти жили:
 Братїк із сестрою.
 Жили собі, кохали ся,
 Як риба з водою.

Брат ходить, полює,
Сестра вишиває;
Брат годує сирітоньку,
А та одягає.
 Жиють на горбочку
 Малі сиротята;
 Жиють собі, кохають ся,
 Як голубенята.

Аж налетїв сокіл
Із чорної хмари,
На горбочку у садочку
Розбив їх із пари:
 Перейшов чорнявий
 Вузенькую кладку, —
 Затуманив, перехмарив
 Біленькую хатку.

Сумує голубка,
Сумує дївчина,
А брат її й не відає,
Що́ то за причина.
 Сумує дївчина
 Що дня і що ночи;
 Все за річку, все за кладку
 Поглядають очи.
»Що́ з тобою, сестро?
Чи ти нездорова?«
А сестра його вздихає,
Не мовить нї слова.

*

Брат ходить, полює,
Нїчого не знає,
А та свого миленького
В-дома обіймає.
 Брат ходить, полює,
 Сестрицю годує,
 А та свого миленького
 В садочку цїлує.
Брат ходить, полює,
Вертає у хатку,
А та свого миленького
Веде через кладку.
 Провела за кладку,
 Назад повертає,
 А брат стоїть край віконця,
 Кладку заклинає:

»Богдай же ти, кладко,
Гнилям перегнила,
Що ти мене молодого
Сестрицї згубила!
 Богдай же ти, кладко,
 Напилась водицї,
 Коли буде мій нелюбий
 Ійти до сестрицї.
Богдай ти, нелюбий,
З кладки повалив ся
І топив ся — не втопив ся,
Дубом одубив ся!…«

  «Де-ж ти, сестро, була?«
 — »За річку ходила.«
 — »Що́-ж ти, сестро, там робила?«
 — «Сорочечку шила!«
— «Для кого-ж сорочка?«
— «Для тебе, мій брате.«

— »Слухай мене, моя сестро,
Не покидай хати!
 Не ставай на кладку:
 Кладка завалить ся!«
 — »Добре, добре, милий брате!«
 Мовила сестриця.

*

У недїлю в-ранцї
Брат коня сїдлає;
Сидить сестра край віконця,
Шовком вишиває.
 Брат коня сїдлає,
 Їде полювати.
 Його сестра молодая
 Вибігає з хати.

Брат на полї грає,
До дому вертає, —
Його сестра молодая
В ріцї потопає.
 В ріцї потопає,
 Кладочку хапає:
 »Ой, брате мій, милий брате!«
 З-тиха промовляє.
»Прошу тебе, брате,
Верби не рубати,
Трави в полї не косити,
Терну не зривати:
 Верба над водою —
 То тїло дївоче,
 Трава — коси мої русі,
 А терен — то очи.«

8. VII. [?] 1859.