Твори (Руданський, 1912–1914)/1/Над колискою
| ◀ Повій, вітре, на Вкраїну… | Твори. Том I I. Поезії лїричні. Над колискою |
Могила ▶ |
|
Спи, дитя моє, ти житя моє!
Спи, дитя моє красне!
Поки сонечко не запа́лить ся,
Поки місяць не згасне!…
А я бідная над колискою
Цїлу ніч не здрімаю,
Про житя твоє нещасливеє
Тобі пісню співаю.
Спи, дитя моє, ти житя моє!
Тілько щастя і долї!
Будеш цїлий вік, як той чорний віл,
У ярмі і в неволї.
Тілько губонька залепе́четь-ся,
Слаба ніженька стане,
Слаба рученька перехрестить ся, —
Твоє горе настане.
Не підеш з дїтьми, не побавиш ся
На мягенькім пісочку,
Не прийдеш у сад, не положиш ся,
Не заснеш в холодочку…
Не з дїтьми підеш, — панську череду
Поженеш ти на поле;
Не пісок мягкий, — стерня гострая
Босі ноги наколе…
І від сонечка не сховаєш ся
За від'орану скибу:
Завялить тебе в полї сонечко,
Як ту вялую рибу…
І нераз сльоза із очий спаде
На запалені груди, —
І сльозу́ твою тілько Бог їден
З неба видїти буде!
Станеш хлопцем ти, станеш парубком,
Тобі все їдна доля:
Череда мине, найде панщина —
І все тая-ж неволя.
І що́ божий день осавула йде:
Ти вставай до роботи!
Ти вставай, роби від недїленьки
До само́ї суботи…
І що́ божий день будеш до́сьвіта
До роботи вставати;
Свою силоньку нї собі нї мнї,
А панам виробляти.
А там панови не вподобав ся,
Писаринї якому, —
Ноги здибають, руки сплутають
І звезуть до прийому.
Станеш голий ти у »Присутствії«,
Як родила тя мати…
І зачнуть тебе пани з дохтором
Мов коня оглядати…
І забриють лоб — і до церкви враз,
Там присягу прикажуть;
У мунди́р вберуть, оружжа́ дадуть,
Сьвіт на віки завяжуть.
Поженуть тебе в чужу сторону,
І зачнуть муштрувати,
І прика́з дадуть — мову рідную
На чужую зламати…
І наломиш ся, і забудеш ти
Свою мову рідненьку,
Спомяне́ш нераз не по рідному
Свою рідную неньку…
А прийде́ війна — зложиш голову…
Де і хто поховає,
Не згадає мир, не спитаєть-ся.
Хиба Бог спамятає!…
Спи ж, дитя моє, ти житя моє!
Спи, дитя моє красне,
Поки сьвіт стоїть, поки з місяцем
Враз і сонце не згасне!…