Твори (Руданський, 1912–1914)/1/Не дивуйтесь, добрі люде…
| ◀ Чорний кольор | Твори. Том I I. Поезії лїричні. Не дивуйтесь, добрі люде… |
Зозуля ▶ |
|
Не дивуйтесь, добрі люде,
Добрі люде, ви, сусїди,
Що задумуюсь меж вами,
Що журю ся я завсїгди.
Лїта мої — молодії…
Що́-ж по тому? що́-ж по тому,
Як без щастя, як без долї
Жити в сьвітї молодому?
Моє щастя за горами,
Може другим помагає.
Моя доля враз з Дунаєм
В синє море упливає.
Житя моє! житя моє!
Ти — покошеная нива.
Не зосталась, не пригнулась
Жадна квіточка щаслива.
Жар серденько пригріває,
Душа рада в холодочок:
А де гляну-подивлю ся —
Тілько камінь та пісочок.
І я сохну, засихаю,
Як в степу билина тая,
Поки мене не пригорне
Де могила сировая.
І пригорне могилонька!…
Хто-ж рідненький там заплаче?
Хиба ворон чорнокрилий
Прилїтаючи закраче.
І пригорне могилонька!…
Хто-ж за мене спогадає?
Як подумаю за сеє,
З жалю серце розпукає.
Не дивуйтесь же ви, люде,
Не дивуйтесь ви, сусїди,
Що задумуюсь меж вами,
Що журю ся я завсїгди!