22. (Пісня.)
Ой вийду я у садочок, —
В садочку калина,
Край калини шовком шиє
Любая дївчина.
Подивлю ся на калину, —
Вона розпукає!
Подивлю ся на дївчину, —
Вона обіймає.
Тая-ж сама калинонька,
Та вже завинулась;
Тая-ж сама дївчинонька,
Та вже відвернулась.
Завинулась калинонька,
Та й не розпукає,
Відвернулась дївчинонька,
Та й не поглядає.
Ой вийду я у садочок.
Буду виглядати.
Чи не вийде моя мила
Рути підливати?
Вийшла мила, походила,
Рути не підлила,
Тілько верхи позривала,
На воду пустила!…
Тая-ж рута зеленая,
Та цьвіту не має;
Та-ж дївчина молодая,
Та вже не кохає.
Стоптав би я тебе, руто,
Та з жалю не можу;
Забув би я тебе, мила, —
Забути не можу!
Ой вийду я у садочок,
Стану край віконця:
Чи не вийде моя мила
Ще раз до схід сонця?
А милая, як не тая,
Спить собі, дрімає,
Та нового молодого
К серцю пригортає.
Тії-ж очи, тії брови,
Та не той хлопчина;
Та-ж голубка коло нього,
Та вже не дївчина.
Простріли́в би я вас з лука,
Та з лука не палко;
Положив би вічне спати —
Та все чогось жалко!
7. VII. 1859.
|
