Перейти до вмісту

Твори (Франко, 1924–1929)/29-1/Князьопоклонство

Матеріал з Вікіджерел
Твори в 30 томах
Том XXIX. Книга 1

Іван Франко
Із книги ескізів (Марк Твайн)
Князьопоклонство
Харків – Київ: «Рух», «Книгоспілка», 1929
I. Князьопоклонство
Бувши колись у театрі в Байрайті я з зачудуванням завважив, що коли народ товпиться до середини, кожний поодинокий повертається й запопадливо зиркає на щось у роді отвертої ґалереї, де сидять на виставі князівські персони. Багато глядачів попадає при тім формально в якесь радісне остовпіння, і не можуть відірвати очей від то точки. Чи при такім захваті князівською персоною переважає зависть, чи пошана, не знаю; в усякім разі це мішанина одної і другої. Надто голод і спрага за видом князя через одноразове оглядання не втишається, ні, лишається все однакова.

Це явище, може, виясняється радістю, яку має чоловік із цінного предмету, який здобуває, не трудившися на нього. Таляр, який ти припадково знайдеш, радує тебе більше, як 99 таких, що ти добув потом і працею, а виграна в фербля або на біржі веселить твоє серце надзвичайно. Князь знаходить задармо, ще в колисці, власть, повагу, вільний час, безплатну годівлю, з чистого припадку, тому що родився князем; отим то турботна біднота та простота глядить на нього, як на монументальне втілення щастя. А далі — о, найвищий привілей! — нічиє щастя на землі не стоїть так міцно, як його. Мільйонер може за ніч зробитися жебраком, великий політик може зробити помилку, його усувають і він попадає в забуття. Славний генерал може програти рішучу битву й разом з нею тратить свою повагу у людей. Але коли ти князь, то лишаєшся князем, це значить півбогом; ані нещастя, ані нікчемність, ані пуста голова, ані жодні дурощі не можуть відібрати тобі твоєї високости. Людська почесть, чи вона заслужена чи ні, це ж по однодушній постанові всіх народів і всіх часів найвище добро на землі; значить, становище князя найбільше пожадане під сонцем.

Розуміється, в очах американців князі зовсім не те, що в очах європейців. Ми не виховані для обожання князів. Нам було б досить придивитися князеві раз а гаразд, і наша цікавість була б заспокоєна; другий раз ми гляділи б на нього вже байдужніше і старалися б побачити когось іншого. Не так європеєць; для нього той сам князь усе лишається новим і цікавим, він не старіється ніколи.

Одного поганого, похмурого, вогкого та холодного грудневого дня, вісімнадцять літ тому, був я раз у Лондоні й зайшов до дому одного англійця, щоб, як було умовлено, віддати візиту його жінці й заміжній доньці. Я мусів ждати півгодини, тоді прийшли дами, перезяблі до кости й розповіли, що їх зупинила несподівана обставина. Коли переходили попри Мельбруґ-гаус, побачили, що збирається купа народу; їм сказали, що князь Уельський (наступник престола) збирається виїхати; ось вони зупинилися також і ждали. Постоявши півгодини на тротуарі й закоцябши зовсім від морозу, вони довідалися, що князь Уельський надумався інакше, і пішли засумовані додому. Це дуже здивувало мене.

— Чи це ж можливо, — запитав я, даючися диву, — щоб ви стільки літ живучи в Лондоні, ще досі не бачили князя Уельського?

Але ади, тепер вони далися диву.

— Що за ідея! — скрикнули обі враз. — Розуміється, ми бачили його вже сотки разів.

Вони бачили його вже сотки разів, а проте ждали на нього півгодини на лютім холоді й у сумерках, у стиску таких самих дурнів, щоб іще раз побачити його. Я ледве віри няв своїм ухам, але що говорить англійка, тому мусиш вірити, хоч би воно виглядало й як неправдоподібно. Мені тяжко було знайти влучну відповідь, нарешті я надумав ось що:

— Це для мене зовсім незрозуміле. Навіть якби я був ніколи не бачив генерала Ґранта, то ледве чи робив би з себе таку жертву, щоб на хвилину побачити його.

Тупоумні вирази лиць у дам дали мені пізнати, що значіння цього порівняння було для них зовсім темне. Нарешті вони сказали спокійно;

— Розуміється само собою, це ж лише президент!

Отже це вже непохитна правда, що лише князь збуджує до себе неминуще, невичерпане зацікавлення. Генерал, якого ніколи не переміг противник; генерал, що проводив армією, якої боєва лінія простягалася без перерви на 1200 миль; коваль, що розсипані частини нашої республіки склеїв і знітував так міцно, що вона певне перетриває всіх монархів на світі, — той генерал у їх очах був кінець кінців лише чоловіком. Зате їх князь був чимось далеко більшим, істотою з зовсім іншої матерії, безмірно вищою понад звичайних смертних, яких вона затемнює своїм блиском, так як вічні зорі на тверді небесній затемнюють нашу нужденну лоївку, що коптить і гасне і з якої не лишається ніщо, крім купки попелу та гидкого чаду.