Твори (Франко, 1924–1929)/29-1/Князьопоклонство
| ◀ Марк Твайн. Синя сойка | Твори в 30 томах Том XXIX. Книга 1 Із книги ескізів (Марк Твайн) Князьопоклонство |
Марк Твайн. Із редакційної переписки ▶ |
|
Це явище, може, виясняється радістю, яку має чоловік із цінного предмету, який здобуває, не трудившися на нього. Таляр, який ти припадково знайдеш, радує тебе більше, як 99 таких, що ти добув потом і працею, а виграна в фербля або на біржі веселить твоє серце надзвичайно. Князь знаходить задармо, ще в колисці, власть, повагу, вільний час, безплатну годівлю, з чистого припадку, тому що родився князем; отим то турботна біднота та простота глядить на нього, як на монументальне втілення щастя. А далі — о, найвищий привілей! — нічиє щастя на землі не стоїть так міцно, як його. Мільйонер може за ніч зробитися жебраком, великий політик може зробити помилку, його усувають і він попадає в забуття. Славний генерал може програти рішучу битву й разом з нею тратить свою повагу у людей. Але коли ти князь, то лишаєшся князем, це значить півбогом; ані нещастя, ані нікчемність, ані пуста голова, ані жодні дурощі не можуть відібрати тобі твоєї високости. Людська почесть, чи вона заслужена чи ні, це ж по однодушній постанові всіх народів і всіх часів найвище добро на землі; значить, становище князя найбільше пожадане під сонцем.
Розуміється, в очах американців князі зовсім не те, що в очах європейців. Ми не виховані для обожання князів. Нам було б досить придивитися князеві раз а гаразд, і наша цікавість була б заспокоєна; другий раз ми гляділи б на нього вже байдужніше і старалися б побачити когось іншого. Не так європеєць; для нього той сам князь усе лишається новим і цікавим, він не старіється ніколи.Одного поганого, похмурого, вогкого та холодного грудневого дня, вісімнадцять літ тому, був я раз у Лондоні й зайшов до дому одного англійця, щоб, як було умовлено, віддати візиту його жінці й заміжній доньці. Я мусів ждати півгодини, тоді прийшли дами, перезяблі до кости й розповіли, що їх зупинила несподівана обставина. Коли переходили попри Мельбруґ-гаус, побачили, що збирається купа народу; їм сказали, що князь Уельський (наступник престола) збирається виїхати; ось вони зупинилися також і ждали. Постоявши півгодини на тротуарі й закоцябши зовсім від морозу, вони довідалися, що князь Уельський надумався інакше, і пішли засумовані додому. Це дуже здивувало мене.
— Чи це ж можливо, — запитав я, даючися диву, — щоб ви стільки літ живучи в Лондоні, ще досі не бачили князя Уельського?
Але ади, тепер вони далися диву.
— Що за ідея! — скрикнули обі враз. — Розуміється, ми бачили його вже сотки разів.
Вони бачили його вже сотки разів, а проте ждали на нього півгодини на лютім холоді й у сумерках, у стиску таких самих дурнів, щоб іще раз побачити його. Я ледве віри няв своїм ухам, але що говорить англійка, тому мусиш вірити, хоч би воно виглядало й як неправдоподібно. Мені тяжко було знайти влучну відповідь, нарешті я надумав ось що:
— Це для мене зовсім незрозуміле. Навіть якби я був ніколи не бачив генерала Ґранта, то ледве чи робив би з себе таку жертву, щоб на хвилину побачити його.
Тупоумні вирази лиць у дам дали мені пізнати, що значіння цього порівняння було для них зовсім темне. Нарешті вони сказали спокійно;
— Розуміється само собою, це ж лише президент!
Отже це вже непохитна правда, що лише князь збуджує до себе неминуще, невичерпане зацікавлення. Генерал, якого ніколи не переміг противник; генерал, що проводив армією, якої боєва лінія простягалася без перерви на 1200 миль; коваль, що розсипані частини нашої республіки склеїв і знітував так міцно, що вона певне перетриває всіх монархів на світі, — той генерал у їх очах був кінець кінців лише чоловіком. Зате їх князь був чимось далеко більшим, істотою з зовсім іншої матерії, безмірно вищою понад звичайних смертних, яких вона затемнює своїм блиском, так як вічні зорі на тверді небесній затемнюють нашу нужденну лоївку, що коптить і гасне і з якої не лишається ніщо, крім купки попелу та гидкого чаду.