Перейти до вмісту

Твори (Франко, 1924–1929)/29-1/Конфесії

Матеріал з Вікіджерел
Твори в 30 томах
Том XXIX. Книга 1

Іван Франко
Із оповідань (Мультатулі)
Конфесії
Харків – Київ: «Рух», «Книгоспілка», 1929
Конфесії
 

Один батько мусів на хвилину вийти з дому. Щоб випробувати догадливість своїх дітей, велів їм угадувати, що він робить у часі своєї неприсутности. Один хлопчик, що мав синю блюзку, сказав:

— Знаю вже! Тато пішов до кравця, щоб замовити собі синю блюзу.

Другий хлопчик, що дуже любив солодощі, розізлився сильно на Синьоблюзника, як можна бути таким дурним і вірити, що батько буде носити таку саму синю блюзу, як він.

— Я ліпше знаю, — мовив він. — Тато їсть солодкий торт із сиропом.

Третій хлопчик, що сидів у темнім кутику і щипав кота за хвіст, вилаяв Тортоїда, як можна бути таким дурним і думати, що тато їсть те саме, що й він.

— Я ліпше знаю, — мовив хлопчик. — Тато пішов різати вола.

Четвертий хлопчик, дуже напасливий, наторгав Котощипа за волосся за те, що він міг бути таким дурним і вірити, що батько буде різати вола.

— Я ліпше знаю, — мовив він. — Батько пішов до сусіда Петерзена, щоб надавати йому позавушників.

Останній хлопчик доглядав хору пташину, що мала зламану ніжку, і це так займало його, що зовсім не мав часу думати про загадку.

І коли батько вернув додому, показалося, що ані Синьоблюзник, ані Тортоїд, ані Котощип, ані Волосодер не вгадали. Але останній хлопчик не вмів сказати нічого.

— Справді… не знаю, — мовив Пташиногляд. — О, глянь лише, вона піднімається і глядить на нас такими вдячними очима!

— Справді, — сказав батько, — так дійсно гляділа ця бідна вдова, якій я ходив подати поміч.

Жодне з дітей не вгадало. Але Пташиногляд був найближчий правди, хоч і не пускався в догади.