Твори (Франко, 1924–1929)/29-1/Провидіння

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Твори в 30 томах
Том XXIX. Книга 1
(1929

Іван Франко
Із оповідань (Мультатулі)
Провидіння
Видання: Харків – Київ: «Рух», «Книгоспілка», 1929.
Провидіння
 

На високій вежі стояла мати з дитиною. Дитина випала їй із рук.

У цій самій хвилині упав також інший предмет. Він мав такий самий обсяг, як дитина. Таку саму вагу, як дитина. Притягання землі, опір повітря… все, що мало вплив на спадання, діяло однаково на цей предмет і на дитину.

Тільки що дитина була жива й мала матір, котра почала рвати на собі волосся з розпуки.

Про інший предмет було зовсім байдуже.

— О, боже, о, боже, моя люба дитина! — верещала мати. — О, боже, рятуй мою дитину!

За інший предмет не молився ніхто.

І оба падучі тіла з шумом летіли вниз, одно обік одного.

А природа — це було ще перед Н'ютоном… та вона знала докладно, як мусить уладити упадок — природа робила своє. Вона преспокійно обчислила квадрати мас і віддалення, постаралася о опір внизу, де повітря менше густе, відшибнула опір від скорости…

Ще раз крикнула мати:

— О, боже, моя дитина!

Дитина впала на землю й розбилася. Мати, що надармо кликала бога, вмерла. Батько дитини збожеволів і т. ін.

Але мішок із корками, чи шинка, чи що там собі було, що рівночасно з дитиною впало з вежі, лишилося мішком із корками, чи шинкою й виглядало так, як коли б нічогісінько не сталося.

А прецінь за цими корками не молився ніхто.

І так воно „добре“? Певно, певно! Найменша зміна, найменше відступлення наробило б лиха безмірно більшого, ніж смерть одної дитини.

Я розповідаю цю історію не на те, щоб пуститися в міркування про природу, але на це, щоб дати до зрозуміння, що просьби й молитви не поможуть нічого, і коли хто на вежі стоїть з дитиною, то мусить добре держати її.

Бо — і за це також дбає природа — коли чинимо це, то дитина не впаде. Тут природа так само певна, як в приложенню Н'ютонових законів — властиво її власних законів, яких невеличку частину дослідив Н'ютон, хоч вони й перед тим діяли безпохибно від незатямних часів.