А Мойсей борикався, горів,
Добивався до цілі,
А як ніч залягла на горі,
Впав на землю зомлілий.
Захиталася скеля під ним
Із усіми шпилями,
І безтямний лежав він, немов
У колисці у мами.
Якась пісня тужлива над ним
Сумовито бриніла,
І рука колисала його
Пухова, сніжно-біла.
І почулися тихі слова:
„Бідний, бідний мій сину!
Ось що з тебе зробило життя
За маленьку часину!
„Чи давно ж я плекала тебе
І водила за руку?
Чи на те ж я дала тебе в світ,
Щоб терпів таку муку?
„Скільки зморшків на твоїм чолі!
І зв'ялене все тіло!
І волосся, що гладила я,
Наче сніг побіліло!
„А колись ти від мене притьмом
Рвавсь на бої та герці!
Бач, до чого дійшов! А скажи,
Кілько ран в твоїм серці!
„Бідна, бідна дитино моя!
Потерпів єси много!
Ще й сьогодні… на сонці весь день!
І пощо було того?
„На молитві! В народу свого
І минуле й будуче
Ти молитвою вникнути рад, —
Ох, дитя невидюще!
„Ось я камінь із кручі зіпхну,
І піде він валиться
Від скали до скали, з яру в яр,
І скакати і биться.
„Тут покине шматок, там другий,
І летить і гуркоче, —
І чи зна хто, де кожний шматок
Заспокоїться хоче?
„Я тверджу: і Єгова не зна!
І молись хоч і клінно,
А де мусить упасти шматок,
Там впаде неодмінно.
„В нім самім його керма і власть,
В нім самім ота сила,
Що назначує місце йому,
Що його сотворила.
„І хоч як твій Єгова міцний,
Він ту силу не змінить,
І одного цього камінця
У лету він не спинить.
„Ось пилок[1]: ледве зір твій його
Добачає тремтіння,
А Єгова не може його
Повернуть в неісніння.
„І не може звеліти йому
Йти по шляху не тому,
Як яким його гонить повік
Ота сила, що в ньому.
„Це ж пилок! Що ж казать про народ,
Многодушну істоту,
Де в рух мас вносить кожна душа
Частку свойого льоту?
„Про Оріона пісню ти чув,
Про Ґіґанта сліпого,
Що щоб зір відзискать, мандрував
Аж до сонця самого?
„А на плечах поводиря ніс,
Сміхованця хлопчину,
Що показував шлях йому — все
Інший в кожну годину.
„Ти до сонця веди мене, хло![2]“
Той вів рано до сходу,
А на південь в полудне, під ніч
До західнього броду.
„А Оріон іде все та йде
Повний віри в те сонце,
Повний спраги за світлом, що ось
Йому блисне вже конче.
„Через гори і море сей хід
Велетенський простує,
А не зна, що на плечах його
Хлопчик з нього жартує.
„Цей Оріон, то людськість уся,
Повна віри і сили,
Що в страшному зусиллі спішить
До незримої цілі.
„Неосяжнеє любить вона,
Вірить в недовідоме;
Фантастичнеє щоб осягнуть,
Топче рідне й знайоме.
„Строїть пляни не в міру до сил,
Ціль не в міру до актів,
І жартує з тих плянів її
Хлопчик — логіка фактів.
„І як той дивовижний сліпець,
Що чужим очам вірить,
Все доходить не там, куди йшов,
В те трапля, в що не мірить.
„А ти молишся! Бідне дитя!
Де твій розум, де сила?
Ти ж хапаєшся піну благать,
Щоб ріку зупинила!“
|
