Знов почувся притишений сміх.
„Віра гори ворушить!
Та поглянь цей новий ряд картин:
Те, що статися мусить!
„Бач як сунеться плем'я твоє,
Як Йордан переходить,
Єрихон добуває і скрізь
У річках крови бродить.
„Ось століттями йде боротьба
За той шмат Палестини:
Амореї, гебреї, хетта,
Амалик, філістини.
„Ось гебрейськеє царство! Що сліз
Коштуватиме й крови!
А заважить у судьбах землі,
Як та муха волові.
„І не вспіє воно розцвісти,
Й розлетиться на часті,
Щоб у пащу могутніх сусід
Насть за частю упасти.
„Ось поглянь, які хмари летять
Від Дамаска й Галаду!
Це йде Ассур, гебреям несе
І руїну й загладу.
„Ось поглянь, червоніють поля,
Труп на трупі усюди.
Це піднявся страшний Вавилон
На загладу[1] Юди.
„Храм Єгови в огні… А цей тлум…
Мов комахи по полю
Йдуть по тисячу сковані враз
Недобитки в неволю.
„Чуєш плач? На руїнах рида
Одинокий розумний[2],
Що коритися радив врагам,
Щоб не впасти до трумни[3].
„Як же пустка смердить! Але ось
Мов по пітьмі світає…
З тих, що тлумом[4] пішли, подивись,
Як же мало вертає!
„Щось дрібненьке ворушиться там
Коло мурів Салима:
Новий люд, новий бог, новий храм,
Нова сила незрима.
„І росте воно, б'ється в біді,
І чіпляється ґрунту,
Мов будяк той низький і ціпкий,
Все готовий до бунту.
„Понад голови люду того
Йдуть всесвітнії бурі,
Панства, царства встають і падуть,
Мов фантоми понурі.
„Він же в своїм куточку хова
Непохитне завзяття,
І ненависть лиш має для всіх
І незмінне прокляття.
„Та ненависть, найтяжча з усіх,
„Задля іншого бога“
Бач, як кублиться біля того
Храмового порога!
„Вона плодить ненависть. Ось глянь,
За тиранським велінням
Ідуть сили, щоб плем'я твоє
Ще раз вирвать з корінням.
„Чуєш стук? Це залізна стопа
Тих страшних легіонів,
Що толочить юдейські поля,
Робить пустку з загонів.
„Чуєш плюск? Це ворожі мечі
Кров юдейськую точуть.
Чуєш крик? Це юдейських дівчат
Дикі коні волочуть.
„Онде мати голодная їсть
Тіло свойого плоду!
Онде тисячі мруть на хрестах —
Цвіт твойого народу.
„Іще раз храм Єгови горить,
І цей раз ув останнє:
Бо що тая рука розвалить,
Те вже більше не встане.
„І ще раз недобитки пливуть
У неволю як ріки, —
Та немає вже їм вітчини,
І не вернуть навіки.
„І загасне Ізрайля звізда
Щоб вже більше не сяти;
Лиш ненависть, що в храмі зросла,
Піде світом гуляти.
„Сумніваєшся? Віри не ймеш?
О, ймеш віру, я знаю!
Це той рай, що жде плем'я твоє
Ув обіцянім краю!
„Ти для нього трудився! Скажи,
Було за що трудиться?
Щоб наблизився він, може ще
Схочеш палко молиться?“
І поник головою Мойсей.
„Горе моїй недолі!
Чи ж до віку не вирваться вже
Люду мому з неволі?“
І упав він лицем до землі:
„Одурив нас Єгова!“
І почувся тут демонський сміх,
Як луна його слова…
|
