Перейти до вмісту

Твори (Франко, 1956–1962)/14/Мойсей/XVIII

Матеріал з Вікіджерел
Твори в 20 томах
Том XIV

Іван Франко
Мойсей
XVIII
Нью-Йорк: Видавниче товариство «Книгоспілка», 1959
XVIII
 

Знов почувся притишений сміх.
„Віра гори ворушить!
Та поглянь цей новий ряд картин:
Те, що статися мусить!

„Бач як сунеться плем'я твоє,
Як Йордан переходить,
Єрихон добуває і скрізь
У річках крови бродить.

„Ось століттями йде боротьба
За той шмат Палестини:
Амореї, гебреї, хетта,
Амалик, філістини.

„Ось гебрейськеє царство! Що сліз
Коштуватиме й крови!
А заважить у судьбах землі,
Як та муха волові.

„І не вспіє воно розцвісти,
Й розлетиться на часті,
Щоб у пащу могутніх сусід
Насть за частю упасти.

„Ось поглянь, які хмари летять
Від Дамаска й Галаду!
Це йде Ассур, гебреям несе
І руїну й загладу.


„Ось поглянь, червоніють поля,
Труп на трупі усюди.
Це піднявся страшний Вавилон
На загладу[1] Юди.

„Храм Єгови в огні… А цей тлум…
Мов комахи по полю
Йдуть по тисячу сковані враз
Недобитки в неволю.

„Чуєш плач? На руїнах рида
Одинокий розумний[2],
Що коритися радив врагам,
Щоб не впасти до трумни[3].

„Як же пустка смердить! Але ось
Мов по пітьмі світає…
З тих, що тлумом[4] пішли, подивись,
Як же мало вертає!

„Щось дрібненьке ворушиться там
Коло мурів Салима:
Новий люд, новий бог, новий храм,
Нова сила незрима.

„І росте воно, б'ється в біді,
І чіпляється ґрунту,
Мов будяк той низький і ціпкий,
Все готовий до бунту.

„Понад голови люду того
Йдуть всесвітнії бурі,

Панства, царства встають і падуть,
Мов фантоми понурі.

„Він же в своїм куточку хова
Непохитне завзяття,
І ненависть лиш має для всіх
І незмінне прокляття.

„Та ненависть, найтяжча з усіх,
„Задля іншого бога“
Бач, як кублиться біля того
Храмового порога!

„Вона плодить ненависть. Ось глянь,
За тиранським велінням
Ідуть сили, щоб плем'я твоє
Ще раз вирвать з корінням.

„Чуєш стук? Це залізна стопа
Тих страшних легіонів,
Що толочить юдейські поля,
Робить пустку з загонів.

„Чуєш плюск? Це ворожі мечі
Кров юдейськую точуть.
Чуєш крик? Це юдейських дівчат
Дикі коні волочуть.

„Онде мати голодная їсть
Тіло свойого плоду!
Онде тисячі мруть на хрестах —
Цвіт твойого народу.

„Іще раз храм Єгови горить,
І цей раз ув останнє:
Бо що тая рука розвалить,
Те вже більше не встане.


„І ще раз недобитки пливуть
У неволю як ріки, —
Та немає вже їм вітчини,
І не вернуть навіки.

„І загасне Ізрайля звізда
Щоб вже більше не сяти;
Лиш ненависть, що в храмі зросла,
Піде світом гуляти.

„Сумніваєшся? Віри не ймеш?
О, ймеш віру, я знаю!
Це той рай, що жде плем'я твоє
Ув обіцянім краю!

„Ти для нього трудився! Скажи,
Було за що трудиться?
Щоб наблизився він, може ще
Схочеш палко молиться?“

І поник головою Мойсей.
„Горе моїй недолі!
Чи ж до віку не вирваться вже
Люду мому з неволі?“

І упав він лицем до землі:
„Одурив нас Єгова!“
І почувся тут демонський сміх,
Як луна його слова…

——————

  1. Заглада — знищення.
  2. Пророк Єремія. Ів. Фр.
  3. Трумна — труна.
  4. Тлумом — тісною юрбою, стовпищем.