Твори (Франко, 1956–1962)/14/Мойсей/XX
◀ XIX | Твори в 20 томах Том XIV Мойсей XX |
|
Ходить туга по голій горі,
Мов туман по пустині;
Сіє думи й бажання свої
По широкій країні.
Сипле квіти й листки, що давно
Вже зів'яли й пожовкли;
Підіймає в душі голоси,
Що давно вже замовкли.
Що ще вчора байдужне було,
Нині любе й шановне;
Що ще вчора топтав, оплював,
Нині святости повне.
У гебрейському таборі ніч
Проминула в тривозі:
Скоро світ, всі глядять: він ще там
На скалистій віднозі?
Ні, нема! І було те „нема“,
Мов жах смерти холодний.
Чули всі: щезло те, без чого
Жить ніхто з них не годний.
Те незриме, несхопне, що все
Поміж ними горіло,
Що давало їм змисл життьовий,
Просвітлило і гріло.
І безмежна скорбота лягла
На затвердле сумління,
І весь табір мов чаром попав
В отупіння й зомління.
Одні одним у лиця бліді
Поглядали без впину,
Мов убийці, що вбили у сні
Найдорожчу людину.
Чути тупіт. Чи вихор в степу?
Чи збуваєсь пророцтво?
Це Єгошуа, князь конюхів,
І за ним парубоцтво.
Гонять стада, кудись то спішать…
Чи де напад ворожий?
Всіх їх гонить безіменний страх,
Невідомий перст Божий,
Голод духа і жах самоти
І безодні старої…
А Єгошуа зично кричить:
„До походу! До зброї!“
І зірвався той крик, мов орел,
Над німою юрбою,
Покотився луною до гір:
„До походу! До бою!“
Ще момент — і прокинуться всі
З остовпіння тупого,
І не знатиме жоден, що̀ вмить
Приступило до нього.
Ще момент — і Єгошуа крик
Гірл сто тисяч повторить;
Із номадів лінивих ця мить
Люд героїв сотворить.
Задуднять — і пустині пісок
На болото замісять,
Авірона камінням поб'ють,
А Датана повісять.
Через гори полинуть, як птах,
Йордан в бризки розкроплять,
Єрихонськії мури мов лід
Звуком трубним розтоплять.
І підуть вони в безвість віків
Повні туги і жаху
Простувать[1] в ході духові шлях —
І вмирати на шляху…
Львів,
січень до липня 1905. |
——————
- ↑ Простувати — робити простим, торувати.