„Та, на котру ніколи досі вітер
Холодний не повіяв, сонце не світило,
Тепер пішла в тяжку, ганебну службу!
Коритись мусить злій хазяйці, гнутись
Під тягаром, з криниць носячи воду,
Із лісу дрова! Та, котрої руки,
Мов пучки рожі ніжні, запахущі,
Тепер надавлювать мозолі мусить
На пальцях, мелючи на жорнах збіжжя
Та хусти перучи у річці! Та,
Котрої ясного обличчя з простих
Людей ніхто й побачити не смів,
Тепер за коси шарпана прилюдно
В неволю на збитковання пішла!
О, Боже мій! Що сталося зі мною?
О, Сайвіє, життя моє, мій раю!
О, сину мій, дитя моє єдине!
Це я, поганець, вас довів до того!
Я нелюд! Я проклятий! І все те
Я мусив бачити на власні очі,
І очі ті у мене не посліпли!
Все те переболіти мусив серцем,
І серце ще не трісло там у грудях!
О горе, горе, як бездонне море,
Тепер я чую, що ти з головою
Мене покрило і до віку вже
Не випустиш!“
Оттак ридав і плакав
Серед базару Гарісчандра бідний,
Волосся рвав на собі і об землю
З розпуки бився.
Раптом розступилась
Юрба, і Вісвамітра появився.
Вісвамітра.
Приходжу, Гарісчандро, по твій дар.
Пора тобі своє сповнити слово.
Гарісчандра.
Візьми, святий! Ось все, що я добув.
З поли його сквапливо вив'язав
Ті гроші Вісвамітра й люто плюнув.
Вісвамітра.
Гидкий кшатріє! Що це ти задумав
Робити дурня з мене? Жмінку підлих
Цих срібних рупій ти даєш мені
На окуп жертви царської? Мабуть
Ти хочеш, щоб прокляв тебе я зараз!
Гарісчандра.
Угодниче! Купець, що гроші ті
Вв'язав мені, брахманець чесний був,
І він сказав, що золотих сто рупій
Дає.
Вісвамітра.
Сам бачиш, що це срібняки!
Гарісчандра.
О, горе бідному мені! Мабуть
Якийсь недобрий демон відмінив
Ті гроші, бо ж брахманцеві святому
Ошукувать — зовсім не до лиця.
Вісвамітра.
Мабуть ти сам задумав ошукати
Мене. Та ні! Я не дарую свого!
Роби що хоч, а решту грошей зараз
Добудь мені, і довше не крути!
Гарісчандра.
Пожди ще, батечку! Ти ж бачиш, я
Нічого вже не маю на всім світі.
Цих жмінка грошей — це ж ціна кривава.
За них то жінку й сина я продав.
Вісвамітра.
Байдуже це мені. Ще три години,
Заким за гори ясне сонце сяде.
Той час іще готов тобі я ждати,
Та довше ні хвилини не зажду.
Сказавши це, помалу віддалився.
|
