ВЕДМЕДЕВА ПРИГОДА
Ведмідь — страшний великий звір,
Вночі в село заходить з гір:
Тут вб'є вола, там цапа з'їсть —
Немилий і шкідливий гість.
А бідний бойко Сень Гандюк
Стрільби не мав, хіба лиш лук,
Ведмідь хапав його овець —
Як тут йому зробить кінець?
На спосіб взявся Сень оце:
Над стежку нав'язав сильце,
До шнура ж на глухий кінець
Прип'яв великий камінець.
Настала, ніч. В свій давній слід
По стежці йде старий Ведмідь,
Сильця він і не сподівавсь,
Аж разом цуп! Та й спіймавсь.
Це що таке? Якби був знав,
Легенько б шнур із шиї зняв.
Та він рванувсь — аж разом бух!
Сильце затяг, аж сперло дух.
Та ба, й Ведмідь же не дурак!
Дійшов нарешті, неборак,
Що камінюка ця гидка
Його держить і не пуска.
Живенько він, що сили мав,
На плечі каменюку взяв,
Чекай — міркує — вже я, ну,
Тебе в найглибший яр шпурну!
Прийшов над яр, як розмахнувсь,
В безодню камінь балабунць!
А камінь, звісно вже, за шнур
Його потяг у яр гур-гур!
Як гепнеться Ведмідь мій — бух!
Тут з нього зараз вийшов дух.
Надходить рано Сень Гандюк:
„Ну, не у йшов ти моїх рук!
„Та й хитро ж я спіймать тя вмів!“
Ведмедя він потяг домів,
І збіглось все село глядіть:
Пропав наш ворог вже, Ведмідь.
|
