Твори (Франко, 1956–1962)/7/Королик і Ведмідь
 |
|
 | ||
| Як допомогти й отримати допомогу під час війни |
| ◀ Заяць і Їжак | Твори в 20 томах Том VII Коли ще звірі говорили Королик і Ведмідь |
Вовк війтом ▶ |
|
Ішов Ведмідь з Вовком по лісі, аж ось зацвірінькав якийсь пташок у корчах. Підійшли ближче, а то маленький пташок з задертим хвостиком скаче по гілках та й цвірінькає.
— Вовчику-братіку, а це що за пташок так гарно співає? — запитав Ведмідь.
— Цить, Ведмедю, це Королик! — шепнув Вовк.
— Королик[1]? — шептав і собі ж переляканий Ведмідь. — Ой, то в такім разі треба йому поклонитися?
— А вже ж, — каже Вовк, і оба поклонилися Короликові аж до самої землі. А Королик навіть не дивиться на них, скаче собі з гілки на гілку, цвірінькає та все задертим хвостиком махає.
— Чи бач, яке мале, а яке горде! — бурчав Ведмідь. — Навіть не гляне на нас! Цікаво б було хоч раз заглянути, як там у нього в палаті!
— Не знаю, як воно буде, — мовив Вовк. — Я хоч і знаю, де його палата, але заглядати до неї ніколи досі не подумав.
— А що, страшно хіба?
— Страшно, не страшно, а так якось не випадало.— Ну ходім, я мушу заглянути! — мовив Ведмідь.
Прийшли до дупла, де було Короликове гніздо, та тільки що Ведмідь хотів заглянути до середини, аж тут Вовк сіп його за полу.
— Ведмедю, — шепнув, — стій!
— А що там таке?
— Не бачиш, от Королик прилетів! А от і його Королева. Не подоба нам заглядати при них.
Ведмідь відійшов з Вовком у корчі, а Королик і його жінка влетіли до свойого дупла, щоби нагодувати своїх писклят. Коли по хвилі повилітали геть, наближився Ведмідь до дупла й заглянув до середини. В дуплі було як у дуплі: прогниле дерево, трохи пір'я настелено, а на пір'ю п'ятеро маленьких Короленят.
— Ну, це має бути королівська палата! — скрикнув Ведмідь. — Та це якась жебрацька нора. А оці голопуп'ята, то королівські діти? Тьфу, та й погані ж потерчата[2]!
І сплюнувши сильно, Ведмідь хотів іти собі геть, аж тут маленькі Королики як не запищать у гнізді:
— Го, го, пане Ведмедю! То ти на нас плюєш? Що ми тобі за потерчата такі? Ми чесних батьків чесні діти, а не ніякі потерчата. За цю образу ти мусиш нам тяжко відповісти.
Ведмедеві аж мороз пішов поза шкірою від цього крику. Він якомога швидше побіг від поганого дупла, забіг у свою ґавру[3], сів там та й сидить. А малі Королики в гнізді як розкричалися, то вже кричали не вгаваючи, поки батько й мати не прилетіли.
— Що тут таке? Що сталося? — питають старі й подають дітям то мушки, то хробачки, що котре назбирало.
— Не хочемо мушок! Не хочемо хробачків! Подохнемо з голоду, а не будемо нічого їсти, поки не дізнаємося, чи ми потерчата, чи чесних батьків чесні діти.
— Та що вам таке сталося? — допитують старі.
— Був тут Ведмідь і назвав нас потерчатами, ще й наплював у наше гніздо, — мовлять малі Королики.
— Чи так! — крикнув старий Королик і не думаючи довго, знявся та й полетів до Ведмедевої ґаври.
— Ти старий Бурмиле, — мовив він, сівши на гілляці над Ведмедевою головою, — що ти собі думаєш? З якої причини ти моїх дітей потерчатами прозиваєш, ще й у моє гніздо плюєш? Мусиш мені за це тяжко відповісти. Завтра, скоро світ, ставай зо мною до кривавої війни.
Що мав Ведмідь робити? Війна, то війна. Пішов кликати собі всіх звірів на підмогу: Вовка, Кабана, Лиса, Борсука, Сарну, Зайця, що тільки бігає по лісі на чотирьох ногах. А Королик і собі ж поскликав усю пташню, а ще більше лісової дрібноти: Мух, Чмелів, Шершенів, Комарів і казав їм лагодитися на завтра до великої війни. Вечером зійшлися всі на нараду, як зі звірями воювати.
— Слухайте, — каже Королик, — треба нам когось вислати на звідини до ворожого табору, щоб ми знали, хто у них генерал і яке їх гасло[4].Рада в раду, вислали Комаря, бо цей найменший і найхитріший. Полетів Комар до Ведмежого табору, а там саме нарада розпочинається.
— Що нам починати? — говорить Ведмідь. — Ти, Лисе, найхитріший між усіма звірями, ти нам будь за генерала.
— Добре, — говорить Лис. — Бачите, якби то зі звірями була справа, то нам би найліпше мати Ведмедя за генерала, але цим разом нам треба мати діло з тою крилатою дрібнотою, то, може, я вам тут більше допоможу. Бо тут головна річ — око бистре й розум делікатний. Слухайте ж, який у мене плян. Вороже військо буде літати в повітрі, то правда. Але нам про нього байдуже. Ми ходімо просто до Короликового гнізда й заберім у неволю його дітей. Скоро їх будемо мати в руках, то присилуємо старого Королика, щоби закінчив війну і піддався нам, і тоді ми виграли.
— Славно, славно! — закричали всі звірі.
— Значить, — говорив далі Лис, — треба нам іти густою лавою, держатися купи, бо там у неприятеля є й Орли і Шуліки і всяка погана птиця; як будемо йти в роздріб, готові нам очі видовбувати або що. А разом, то все безпечніше.
— Правда, правда, — крикнув Заяць, у котрого на саму згадку про Орлів аж ноги затряслися.
— Я буду йти попереду, а ви всі за мною, — говорив далі Лис. — Бачите мій хвіст, це буде у нас боєва хоругов. Усі маєте пильно дивитися на мій хвіст. Поки я буду його держати просто догори, то знак, що все безпечно, що можна йти сміло. Якби я завітрив десь якусь засідку, то зараз похилю хвоста трохи в долину; то знак для вас, що маєте йти трохи помаліше й осторожно. А якби вже зовсім біда була, тоді я затулю хвіст між ноги, а ви всі тоді втікайте щодуху.
— Славно, славно! — закричали всі звірі й дуже величали Лисову розсудливість. Комар, вислухавши весь той премудрий плян, полетів до Королика й розповів йому все докладно.
На другий день, скоро світ, зібралися звірі до походу. Земля дуднить, галуззя хрустить, рев, крик та писк по лісі, аж сум побирає. А з другого боку птаство почало злітатися: повітря шумить, листя з дерев сиплеться, крик, гамір, крапання, що не дай Господи. Густою лавою йдуть звірі просто до Короликового гнізда; густою хмарою літає понад ними пташня, та що, не може їх спинити. Та старий Королик про це не дбає. Побачивши Лиса, як цей гордо маршерує поперед війська з хвостом, мов свічка, піднесеним угору, він кликнув Шершня й каже до нього:
— Слухай, небоже! Бачиш ти он цього Лиса? Це ворожий генерал. Лети що духу, сядь йому на живіт і жали, що маєш сили.
_-_page_254.png)
Шершінь полетів та й просто Лисові на живіт. Почув Лис, що щось там шпортає у нього по животі; от-от би знизив хвіст та обігнався, але ні, його хвіст нині — боєва хоругов, не можна! Аж тут Шершінь як не шпигне Лиса в саме болюче місце!
— Ой, лишенько! — скрикнув Лис і знизив хвіст на половину.
— Що там? Що там? — загомоніли звірі.
— Мабуть… якась… засідка, — пробубонів Лис, а сам аж зуби заціплює з болю.— Засідка, засідка! — пішов голос поміж звірячі ряди. — Осторожно, браття, бо засідка.
Та в тій хвилі Шершінь як не вжалить Лиса, що мав сили! Лис як не завиє з болю, як не підскочить на півліктя вгору, як не затулить хвіст поміж ноги, та втеки! А звірі вже не питали, що там сталося, а в переполоху як не кинуться навтікача, куди хто міг одні через других. А Птахи, Оси, Комарі, Шершені за ними, на них, б'ють з гори, дзьобають, рвуть, кусають. Страшна була різанина! Звірі, котрі не погибли, ті порозбігалися й поховалися по ямах, а Королик зі своїми птахами та комахами одержав знамениту побіду.
Радісно прилітає Королик до свойого гнізда й говорить до дітей:
— Ну, діти, тепер можете їсти, бо ми віднесли знамениту побіду над звірями.
— Ні, — говорять Короленята, — не будемо їсти, поки Ведмідь не прийде сюди й не перепросить нас.
Що було робити? Полетів Королик до Ведмедевої ґаври, сів на гілляці над його головою та й говорить:
— Ну, Бурмиле, а смачно воюватися з Короликом, га?
А Ведмедя, що в війську йшов із самого заду, в часі переполоху добре таки Кабани, Сарни та Олені ратицями попід ребра потолочили, так що він лежав та тільки охав.
— Іди, дай мені спокій, — буркнув він. — І десятому закажу, щоби з тобою не зачіпався.
— Ні, небоже, цього не досить, — мовив Королик. — Мусіш піти до мойого дупла й перепросити моїх дітей, бо коли ні, то ще тобі гірше лихо буде.Не було що змагатися. Мусів Ведмідь іти й перепросити Короленят, що вони не є жодні потерчата, а чесних батьків чесні діти.
Аж тоді Короленята задовольнилися й почали знов їсти та пити.
1896
——————
- ↑ У нас зовуть цього пташка також Воловим очком (Ів. Фр.).
- ↑ Потерчата — загублені, не знати чиї, діти, приблуди (Ів. Фр.).
- ↑ Ґавра, — уда, яма (Ів. Фр.).
- ↑ Знак боєвий (Ів. Фр.).