Твори (Франко, 1956–1962)/7/Лис Микита/8

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Твори в 20 томах
Том VII
(1956

Іван Франко
Лис Микита
Пісня восьма
Видання: Нью-Йорк: Видавниче товариство «Книгоспілка», 1956.
ПІСНЯ ВОСЬМА
 

Вранці рано по сніданню
В подорожньому убранню
Лис царю вклонивсь до ніг.
„Царю, будь мій рідний тато.
Поблагослови завзято,
Щоб на прощу[1] йти я міг.“

Лев сказав: „То шкода, сину,
Що так швидко йдеш в чужину!“
„Царю, — скрикнув Лис, — ох цить!
Серце в мене краєсь тоже!
Та що вдіємо! Що Боже,
Богу треба відплатить!“

Лев сказав: „Так, так, мій друже!
Радує мене це дуже,
Що такий побожний ти,
Рад би я тобі й від себе
Для мандрівної потреби
Хоч чим будь допомогти.“


„Ца…рю — хлипав Лис крізь плач —
Дуже ласкав ти… Ось бач:
Я і торби в путь не маю!
А в Ведмедя у Бурмила
Доброго кожуха сила,
Він шматок віддасть, я знаю“…

„Схоче, чи не схоче дати,
Ми накажемо зідрати!“ —
Мовив Лев. — „Ну, ще чого?“
„Дуже ласкав ти, мій царю!
Чобіток би ще хоч пару.
Бач, я босий! Як його

Тілький світ чимчикувати,
Ноги шпигать та збивати?
Скалічію денебудь!
А он має Вовк дві парі,
То одну чей схоче в дарі
Відступить мені в ту путь“.

„Що там схоче, чи не схоче!“ —
Крикнув Лев та аж тупоче.—
„Гей там! У тюрму підіть,
Із Бурмила торбу здріте[2],
А з неситого здійміте
Пару Лисові чобіт!

„Ви ж, моя дружина славна,
Щоб усім зробилась явна
Ласка наша для Микити,
Проведіть його з гонором[3]
До могили там під бором!
Я ж іще піду спочити.“


І потюпав Лис мій гладко,
Смирний, тихий як ягнятко,
При торбині, з костуром…
А круг нього, мов ворони,
Всі бояри та барони, —
Провожають всім двором!

Цап — секретар гоноровий[4]
Зайць — ґвардиста[5] народовий.
Поруч Лиса дружно йдуть.
Хоч і як розмова мила,
Та вже ось тота могила,
Попрощаться треба тут!

Лис Микита промовляє,
Сльози рукавом втирає:
„Ах, Яцуню, притулись!..
Я… з тобою розстаюся!
Ах, подумати боюся,
Жаль пройма мене наскрізь.

„Ох, Базильку, любий друже!
Я тебе люблю так дуже,
Що без тебе й жить не рад.
Не відмов же просьбі моїй,
Ще шматок дороги тої
Проведи мене як брат!“

Це сказавши, прослезився,
Їм у ноги поклонився.
„Ви оба з-між всіх звірів

Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 7. Дитячі твори (1956) - page 120.png

Справедливі й непорочні.
Лиш траву й листочки сочні
Все їсьте — і я так їв!

„Про убийства, про грабунки
В вас немає ані думки,
Вам м'ясних не треба страв.
Вас то, щирі праві душі,
Я, пустинником ще бувши,
За взірець[6] собі обрав.“

Так то лесними словами
Лис їх знадив, аж до ями
Лисової підійшли.
„Слухай — каже Лис — Базильку,
Ти зажди на нас тут хвильку,
Ось траву собі щипли!

„Ти ж Яцуню, любий свату,
Потрудись зо мною в хату!
Знаєш, жінка там моя
Як почує чутку тую,
Що на прощу я мандрую,
То-то буде плач!.. А я

„Страх не рад з жінками плакать,
І не вмію забалакать,
Ні потішить їх гаразд!
Мій Яцуню, ти в тім справний!
То ж ходи, мій друже давній,
Вид твій духа їй додасть!“

Серце в Заяця добряче:
Вчув це й мало сам не плаче.

„Бідна жінка!“ — він озвавсь. —
„Я її, як рідну маму,
Рад любить!“ І в лисю яму
Він з Микитою попхавсь.

Входять — Боже! Серед ями
Микитиха з діточками
Плаче, сліз потоки ллє!
Як побачила Микиту,
Схопилась… „Микито! Ти ту[7]!
Діти! Батько ваш живе!“

Ну Микиту цілувати
І до серця пригортати!
„Любий! Що ж? Біда пройшла?
Говори бо швидше, швидше!
Я гадала, що ти згиб вже…
Ох, що сліз я пролила!“

„Радуймось!“ — сказав Микита. —
„Цар наш — славою покрита
Будь його держава вся! —
Дарував мені провини,
І від нинішньої днини
В ласці царській тішусь я.

„Вороги ж мої запеклі
Десь там нині ледве теплі:
Царський гнів їх б'є всіх трьох:
Кіт, Неситий і Бурмило
Мусіли стулити рило,
Ще й попали в темний льох.


„А оцей фальшивий паяц[8],
Що свідчив на мене, Заяць,
Відданий мені у вдасть:
Чи живим його лишити,
Чи відразу задушити,
Скоро викупу не дасть!“

Як почув це Яць сарако[9]
Стало так йому ніяко,
Мов би хорт за ним туй-туй.
„Базю! — крикнув, — чесний отче,
Лис мене тут з'їсти хоче!
Базю, Базю, ох рятуй!“

„Зараз тихо будь, драбуго[10]!“
Крикнув Лис і вхопив туго
Зайця й горло перегриз.
„Ось тобі від мене штука!
І всій злюкам то наука,
Щоб Микити стереглись!“

А відтак, поссавши крови,
Лис Микита втішно мовив:
„Та й смачний же бестіон[11]!
Діти, нині на вечерю
Маєм з Заяця печеню!
Славний буде потім сон!

„А тепер послухай, люба,
Як мені грозила згуба
І як вибрехався я!“

І розсівшися вигідно,
Розповів усе довідно[12]
З початку аж до кінця.

А Лисиця й Лисенята
Посідали коло тата —
То сміються, то тремтять.
„Голово моя ти мила! —
Так Лисиця говорила, —
Ну, та й знав ти, як їх взять!

„Лиш одне́ оце негарно,
Що ти нас покинеш марно
І на прощу йдеш кудись“.
„Жінко, — скрикнув Лис поспішно, —
Ти гадаєш, що я дійсно
Зараз дурень став якийсь?

„Там, де смерть перед очима,
То плелось, що тільки слина
Приносила на язик.
Чи я па̀ломник[13], або що?
Що там Лев мені і проща?
Я тепер сміюся з них!

Хай їсть сіль, в кого оскома!
Я ж лишусь з тобою дома,
А про прощу ні ду-ду!“
В тім почувся крик з надвору:
„Яцю, де ти? Кільку пору
Я вже тут на тебе жду!“

Вибіг Лис. „Базильку, друже,
Ти не гнівайся так дуже!

Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 7. Дитячі твори (1956) - page 126.png

Нічим нам тебе зайнять.
Яць там з жінкою моєю
І з маленькою сім'єю
Преприязно гомонять“.

„Кажеш: гомонять приязно?..
Але ж бо я чув виразно
Яців крик: „Рятуй!“ — рік Цап.
„Правда, — Лис рік, — як Лисиця
Вчула, що нам тра[14] проститься,
Вмліла і на землю хляп!

„Тут то Яць — здоров хай буде! —
Жбухнув їй води на груди,
Та й почав рятунку звать:
„Ой-ой-ой, рятуй, Базильку,
Моя тітка вмре за хвильку!“
Та тепер вже благодать“.

„Ну, то дякувати Богу!
Я гадав, що Яця мого
Там зо шкури хто дере“.
„Базю, чи ж тобі не стидно?
Яць прийде, лиш що не видно,
Ще й дарунків набере.

„Базю, бородатий ребе[15],
В мене просьба ось до тебе!
Бачиш, цар мені казав,
Щоб заким ще рушу з дому,
Про одну річ, нам відому,
Лист йому я написав.


„Отже поки Яць там бавивсь
З жінкою й дітьми, я справивсь:
Два грубезнії листи
Написав. Тебе, мій друже,
Я просити хочу дуже
До царя їх занести“.

„Добре, — Цап сказав, — гляди лиш,
Щоб де в мене не згубились,
Не зламалась би печать!“
„Правда! Підожди хвилину,
Я в ведмежую торбину
Зав'яжу їх, можеш брать!“

І побіг до хати живо,
А в душі смієсь злосливо:
„Будеш мать лист! Жди лише!“
Зайця голову криваву
В торбу шасть, шнурками жваво
Позав'язував, несе.

„Ось, Базуню мій любезний,
Тут в тій торбі лист грубезний,
І два меншії лежать.
Ти неси їх осторожно,
А розв'язувать не можна
Бо зламається печать.

„А про Зайця не журися,
Він там так заговорився,
Що казав перепросить!
Йди наперед шмат дороги,
А вже Заяць бистроногий
Дожене тебе за мить.

„І ще знаєш що, мій друже?
Лев, наш батько, любить дуже

Дотеп, гарний, гладкий стиль.
Ці листи — я не хвалюся —
До смаку йому прийдуться,
В них майстерства мого шпиль!

„Вже ж я де лиш міг, небоже,
І про тебе слово гоже
Вкинути не занедбав.
І я певний, що цар тато
Ласки й чести ще багато
Більше дасть тобі, чим дав.

„Тільки будь ти все притомний[16],
Не чинися надто скромний!
Смілість виграє в війні.
Мов цареві: „На листи ті
Я дораджував Микиті,
Їх завдячив він мені“.

Як почув це Цап Базилій,
Задрижали в нім всі жили,
Аж підскочив з радощів!
Ну Микиту цілувати! —
„От тепер я буду знати,
Хто мені добра хотів!

„Друже, брате! Я мов в раю!
О, твій дотеп добре знаю!
Лев задре з утіхи хвіст!
Не минуть мене гонори,
А і край весь заговорить:
Бачте, Цап який стиліст[17].


„Тут я виступлю вже сміло,
Бо як справді малось діло,
Це ніхто не буде знать.
Ну, прощай же! Дасть Бог, може,
Я й тобі віддячусь тоже,
То не будеш жалувать!“

„Прощавай!“ — сказав Микита.
А як Цап пішов, то скрита
Вилилась словами злість:
„Оцей дурень квадратовий[18]
Він — секретар гоноровий!
Ух, аж б'є на мене млість[19].

„Що за ряд! Яка держава!
Дурням в ній гонори й слава.
Бідний, слабший хижих лап
Не уйде! А членом суду,
Що мене судив на згубу,
Чи ж не був цей глупий Цап?

„Але я помстивсь на тобі!
Будеш жив, чи ляжеш в гробі,
Вже не змиється цей хляп[20],
Що прилип на твоїй пиці;
Стане притчею в язиціх
Слово те: дурний як Цап!“

За той час Базьо поспішно
В царський двір прибіг і втішно
Перед троном гордо став:
„Лис Микита із дороги

Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 7. Дитячі твори (1956) - page 132.png

Клониться цареві в ноги,
І оцей пакет прислав.

„Три листи у нім грубезні;
Мова, стиль, думки — чудесні!
Це й не диво. Аджеж я
Не одну йому дав раду
Що до стилю, що до складу,
То й заслуга тут моя!“

Цар до рук пакет приймає,
Шнур за шнуром відпинає,
Глип у торбу — аж зумівсь[21].
„Що це! Лист якийсь ухатий!
Базю, Цапе ти проклятий,
Ти кривавий лист приніс!“

Зайця голову нещасну
Вгору вийняв, рикнув страшно,
Що аж Цап на землю впав:
„Так то Лис сміється з мене!
На таке письмо мерзене
Цап йому ще раду дав!

„Га, клянусь на царську гирю[22],
Що вже більше не повірю
Клятим Лисовим брехням!
Гей, біжіть в тюрму що сила,
Вовка і Кота й Бурмила
Увільніть з тяжких кайдан!

„О, безсовісний брехачу!
Через тебе то я, бачу,

Дурно мучив вірних слуг!
Та зате даю їм плату:
Цапа й всю рідню патлату,
Щоб із неї дерли смух!

„А поганий той Лисюра,
Що так вибрехавсь від шнура,
Буде вийнятий спід прав:
Хто де здибле цю облуду,
Може вбить його без суду,
І не буде кари мав“.

Так то Яць і Цап Базилій
Головами наложили,
Винуваті без вини;
А хоч жертви злоби й сили,
Та проте не полишили
Й згадки доброї вони.

Особливо Цап сарака!
Ну, скажіть, яка подяка
Випала за те йому,
Що до сильних він лестився,
В царський двір він примостився,
Мав царицю за куму?

Що дворак був ордеровий[23]!
І секретар гоноровий,
В трибуналі засідав?
А проте на кпини, з жарту
Через Лисову ту карту
Душу цап'ячу віддав.

І донині цю пригоду
Хто з хрищеного народу

Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 7. Дитячі твори (1956) - page 136.png

Добрим словом ізгада?
Як хто злий з марниці[24] згине,
Чи ж не кажуть: за цапине
Покоління пропада?

А хто дметься і балює[25]
І леститься й спекулює
На нечесні бариші,
Всім любенько рад балакать! —
Чи ж по нім не будуть плакать,
Як по Цаповій душі?

——————

  1. На прощу — на богомілля.
  2. Здріте — здеріть.
  3. З гонором — з пошаною.
  4. Гоноровий — значний, почесний.
  5. Ґвардиста народовий — під час польських повстань цивільного населення організувалося військо національне — народня ґвардія.
  6. Взірець — приклад, зразок.
  7. Ту — тут.
  8. Паяц — блазень, комедіянт.
  9. Сарако, сарака — бідолаха.
  10. Драбуга — босяк, голодрабець.
  11. Бестіон — бестія, тварина.
  12. Довідно — докладно.
  13. Паломник — богомолець.
  14. Тра — треба.
  15. Ребе — рабіне.
  16. Притомний — тямкий, не дурний.
  17. Стиліст — хто вміє складно писати.
  18. Квадратовий — подвійний.
  19. Б'є млість — робиться млосно, нудно.
  20. Хляп — ляпас.
  21. Зумівсь — вразивсь, здивувався дуже.
  22. Гиря — буйне волосся на шиї у льва.
  23. Ордеровий — з орденами.
  24. Марниця — дрібниця, дурниця; з марниці — нізащо.
  25. Балює — бенкетує.