Твори (Франко, 1956–1962)/9/Петрії й Довбущуки/2/X

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Твори в 20 томах
Том IX
(1959

Іван Франко
Петрії й Довбущуки
Друга частина.
X. Збори в Жидачеві
Видання: Нью-Йорк: Видавниче товариство «Книгоспілка», 1959.
X
Збори в Жидачеві

Від часу своєї гостини в Жидачеві Бляйберґ познайомився ближче з господарем тамошньої гостинниці Ароном Вайнребом і пізнав у нім не тільки надзвичайно розумного та практичного чоловіка, але також прихильника своїх вільнодумних, у порівнянню до жидівського загалу, поглядів. Розмовляючи часто з ним, він договорювався до деяких практичних планів, яких метою було утворення невеличкої організації для ширення тих поглядів серед ширшого загалу жидів. Оба вони при різних нагодах їздили до Стрия, до Болехова, Калуша та Станіславова, де в одного й другого були знайомі жиди, і разом із ними умовилися на означений день з'їхатися в такім місті, де би на них найменше звернено уваги, й обговорити спільно план організації. Арон запросив усіх до свойого дому, запевняючи, що там буде найбезпечніше. Ходило головно о те, аби війти в порозуміння з віденськими та іншими вільнодумними жидами в західній Европі, дізнатися про їх роботу та при їх помочі розпочати дещо й у себе.

На означений день з'їхалося справді кільканадцять жидів, переважно заможніх купців та торговців, що мали різнородні зносини з християнами, а деякі також із заграничними жидами. В Ароновім домі в окремій кімнаті вони позасідали для товариської розмови, не списуючи ніяких протоколів і не входячи ні в які формальності. Бляйберґ зовсім свобідно виложив свої погляди на потребу світської, новочасної освіти для жидівської інтелігенції, а що зібрані всі чули вже не раз від нього такі промови, то між ними не було такого, хто би противився їм, і вони приступили відразу до обговорення способу засновання формальної організації. Арон звернув увагу на те, що такі жидівські організації існують уже в Відні і по інших великих містах, і що він першою потребою вважає війти з ними в ближче порозуміння. По досить довгій нараді, коли не знайшовся ніхто охочий до писемної кореспонденції з тими невідомими їм досі організаціями, ухвалено без формального голосування, але формальною згодою, зложити на разі по 10 ринських і за ті гроші вислати Бляйберґа, що один між ними мав вільний час, до Відня, а в разі потреби також до інших міст, аби там придивився наочно жидівським організаціям і познайомився з їх цілями та способом їх ведення. Присутні зараз зложили гроші, які передано Бляйберґові, по чім зібрані, щиро стискаючи одні других за руки, бажали собі взаїмно успіху в розпочатім ділі.

Це приємне засідання закінчила досить несподівана й дуже неприємна подія. Виглянувши крізь вікно, до якого кілька разів заглядав нетерпеливо, Арон побачив, що подвір'я його гостинниці майже все зачорнілося від жидів, яких щораз нові громадки входили крізь отворену браму. Всі входили і стояли в подвір'ю мовчки, очевидно чекаючи чогось нового та невідомого. Незабаром серед них появилася незвичайна постать старого жида з довгою, як сніг білою бородою, з кудлатою шабашовою шапкою на голові і в шабашовім убранню. Він ішов згорблений, а два молоді жиди з очевидною пошаною вели його попід руки. Коли оця трійця війшла на подвір'я, обведене від вулиці високим дерев'яним парканом, зібрана юрба жидів мовчки розступилася, лишаючи для них свобідний прохід до дверей гостинниці. Старий жид, очевидно рабин, привітав зібраних коротким поздоровленням: — Güten Tug[1] — на що зібрані відповіли таким самим поздоровленням.

Потім рабин помалу наблизився до запертих дверей гостинниці, а один із тих, що вели його, тричі застукав до дверей. Їм отворено зі середини, вони увійшли всі три, а за ними помалу почали входити інші жиди. Рабін зі своїми провідниками пішов просто до тої кімнати, де було зібрання осторонніх жидів, між якими був також господар гостинниці. Вони здалека побачили його в вікні і не потребували питати нікого в домі.

До дверей кімнати застукано три рази. Арон сквапливо, як випадало услужному господареві, відчинив двері. Війшов рабин зі своїми провідниками і, не здіймаючи шапки, поздоровив зібраних тими самими словами, якими поздоровив згромаджену на подвір'ю юрбу. Зібрані в кімнаті відповіли йому також тим самим поздоровленням. Тоді рабин, зупинившися посередині кімнати, оглянувся довкола і звільна запитав:

— Де тут Ізак Бляйберґ?

Бляйберґ виступив зпосеред зібраних і, наближаючися пів кроку до рабина, відповів:

— Я тут.

— Ти Ізак Бляйберґ? — знов запитав рабин, придивляючися йому трохи потемнілими старечими очима.

— Я Ізак Бляйберґ, — відповів спокійно запитаний.

— Що робиш тут, Ізак Бляйберґ? — знов запитав рабин.

— Що маю робити? — відповів Бляйберґ. — Ми тут знайомі, розмовляємо.

— Про що розмовляєте? — запитав рабин.

— Так собі, про свої діла — відповів Бляйберґ.

— Які це діла? — запитав рабин.

— Наші діла. Кому це цікаво знати? — з відтінком неспокою відповів Бляйберґ.

— Мені не цікаво, — відповів рабин, — але я знаю. Ізак Бляйберґ, ти робиш недобре діло. Ти робиш безбожне діло. Ти робиш таке діло, якого не робили наші вітці, ані наші діди.

— Не почуваюся ні до якого злого діла, — знов спокійно відповів Бляйберґ.

— Не почуваєшся? Це дуже зле. Повинен почуватися. Повинен давно знати, що ти ступив на злу дорогу і на злу дорогу ведеш своїх знайомих. Приступи ближче! Дивися мені просто в очі!

Бляйберґ приступив ближче до рабина, хвилю глядів йому просто в очі, а потім спустив очі вниз.

— Бачу в твоїх очах трьох злих духів, Ізак Бляйберґ, — понурим голосом промовив рабин. — Бачу духа цікавости, духа впертости, і духа брехні. Дух цікавости тягне тебе до того, що не було відоме нашим вітцям і дідам; дух упертости змушує тебе стояти при своїм і не піддаватися нікому, а дух брехні раз-у-раз нашіптує тобі, що лиш те правда, що ти думаєш і що тобі здається, а все інше брехня. І ти віриш самому собі, і більш нікому, а властиво віриш тому злому духові, що дурить тебе і не дає тобі пізнати правди.

— А хто ж знає правду? — несміливо запитав Бляйберґ.

— Слухай, я скажу тобі дещо правдиве, а Bissel vün der Emes[2]. Ти знаєш, що перед віками римляни, ґоїм, знищили наш нарід, нашу самостійність, нашу державу. Правда, — тебе вчили про те? Знаєш, що наша доля від віків — неволя, погорда, насильство й нужда! А знаєш ти, що нас спасло від цілковитої затрати серед потопи таких нещасть, що стало для нас дошкою спасення з розбиття нашої свободи? Знаєш? Здається, не знаєш того, та я скажу тобі. Нас спасло те, що на думку наших ворогів повинно було погубити нас, — нас спасло наше розсіяння по світі, нас спасла окремішність нашого життя, нас спасли наші перекази та писання, наші обряди, нас спасла наша ненависть до переслідувачів, нас спасло наше лукавство з ними та наша єдність зі своїми! Це спасло нас! Але ти, здається, не знаєш цього! Слухай, що ще скажу тобі! Хто повстає проти того, що нас спасло, той губить нас, той видирає нам останню дошку, яка лишилася нам із великого корабля серед моря. А хто нас губить, той губить Богом вибраний народ. А хто його губить, на того прокляття наше й Боже прокляття! Але тричі проклятий, хто підіймає руку на власний народ, тричі проклятий син Ізраїля, що хоче знищити святі перекази свого народа! Ізак Бляйберґ, — і ти простяг руку на святі перекази, — і на тебе трикратне прокляття!

Мимовільна дрож пробігла по всіх присутніх при цих рабинових словах.

Ізак хотів щось говорити, але рабин махнув рукою аби мовчав.

— Не говори нічого, не виправдуйся, ми знаємо твої діла і твої слова! Тільки безоглядний відклик усього може тебе звільнити від прокляття. Вибирай: або держатися строго закона предків, або довіку бути вигнанцем поміж синами Ізраїля!

Арон несміло, крадькома приступив до Ізака і шепнув йому:

— Відклич!

Ізак нерішучо обернувся і промовив до Арона:

— Відкликати? Що відкликати?

— Відклич усе! Згодися на все, а то пропадеш! — шептав йому Арон з виразом перестраху. — Ти не знаєш, що тобі грозить.

— Що мені грозить? — мов непритомний перепитав Бляйберґ. — Що мені може грозити? Я ні до чого злого не почуваюся.

А потім, обертаючися до рабина, сказав рішуче:

— Не знаю, хто ви такий і хто дав вам право проклинати мене та говорити про якийсь відклик. Я ні з ким ні на що не змовлявся. Догадуюся що ви рабин, але не признаю ніякої вашої власти над собою. Я гість у цім домі і прошу вас випустити нас, гостей, свобідно, та надіюся, що не захочете нарушити права чужого дому.

Рабин сумно похитав головою.

— Чи не казав я? — промовив він. — Із тебе говорить злий дух. Ти знаєш тільки себе й своє право, і не почуваєш себе ні до якої провини. Але ми знаємо дещо більше і не на те прийшли, аби уступити перед твоїми дитячими словами. Ізак Бляйберґ, ти без переслухання, на основі зізнань многих гідних віри і вірних синів Ізраїля, засуджений сінедріоном не на виключення з-поміж синів Ізраїля, а на таку покуту, яку для таких відступників призначує наш закон і наші перекази, і від цеї хвилі ти невільний, і ми поступимо з тобою по своєму осудові, а не по твоїй волі.

Тоді два шкільники, що привели сюди рабина, приступили до Ізака Бляйберґа, зняли з нього його верхню одежу, обгорнули його вовняною плахтою сірої барви, потім зв'язали назад його руки, зняли з голови шапку та ярмурку, посипали голову попелом, а потім випровадили його на подвір'я перед зібрану громаду. Поставили його серед подвір'я на невеличкім стільці так, аби кожний міг бачити його. Тоді рабин приступив перед нього і, показуючи на нього пальцем, сказав голосно:

— Сини Ізраїля, оце Ізак Бляйберґ, відступник від нашого закону, засуджений на прилюдне зганьблення і досмертну покуту в невідомості, з утратою всього, що має, і навіть його імени. Плюньте на нього кожний, хто признається до правдивої віри, так як оце я плюю.

І по цих словах рабин тричі плюнув на Бляйберґа, а за ним учинили те саме шкільники, по чім до нього зі всіх боків почала тиснутися громада вірних синів Ізраїля. Його зіпхнули зі стільця, оплювали та обкидали болотом так, що й лиця його не можна було пізнати, а по довершенню цієї церемонії, з настанням ночі шкільники, закнеблювавши[3] йому рот, вивели його зв'язаного з подвір'я гостинниці, посадили на приготовану до цього однокінку і повезли невідомо куди.

Рабін тим часом із Ароном та іншими жидами, що всі були з ним у порозумінню, сидів за столом у кімнаті і покріпляв себе вечерею, в якій брали участь також запрошені гості. Про Бляйберґа ніхто з них не згадував ані словом, так як коли би його ніколи не було на світі.

——————

  1. Добрий день!
  2. Частину правди.
  3. Закнеблювати — заткати.