Теогонія

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Теогонія (1913
Гесіод, переклад — Іван Франко
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Джерела: • Гесіод і його твори. // Франко, Іван. Літературна спадщина, Т. 2. К., 1963. C. 74—137.
• Гесіод і його твори. Теогонія (Походження богів) // Франко, Іван. Зібрання творів: У 50 т. Т. 8. Київ, 1977. С. 314-342. (За рукописом Андрія Франка № 415, С. 1-35).
І. Заспів

001
Пісню свою почнемо ми від муз геліконських, що мають
002
На Геліконі житло, на великій горі божественній,
003
Попри блакитну криницю своїми стрункими ногами
004
Довкола вівтаря Зевса могутнього танці виводять,
005
Гарні скупавши тіла у холодних Термесових хвилях
006
Або в воді Гіпокрени, чи в хвилях святого Ольмея.
007
Аж на вершок Гелікону виводять свої хороводи,
008
Гарні, чарівні, дрібцюючи ніжними мірно ногами.
009
Відси, окутані млою густою, вони вилітають,
010
Поночі понад землею виводять прегарнії співи.
011
Егідодержця Зевеса та Геру шановну в них хвалять,
012
Геру, Аргоса богиню, в сандалі злотисті обуту,
013
Також дочку старшини всіх богів, синьооку Афіну,
014
Сонячного Аполлона й богиню-стрільця Артеміду,
015
І Посейдона, що море держить і стряса берлом своїм,
016
Шани достойну Феміду та й Афродіту-моргуху,
017
Гебу в вінку золотім, з нею теж Діонею-красуню,
018
Еоса й Сонце величне, також білолицю Селену,
019
Далі Латону, й Япета, та Кроноса, хитрого в раді,
020
Землю, й грізний Океан, також Ніч — темноту непроглядну.
021
І увесь рід той святий Несмертельних, ще вічно тривають.
022
Ті-то колись Гесіода пісень сих прекрасних навчили,
023
В пору, як пас своє стадо у стіп Гелікону святого.
024
Ось яке слово мені промовляли уперве богині,
025
Музи олімпські, Зевеса егідодержавного доні:
026
«Гей пастухи-селюхи, простаки, лиш про черево дбалі,
027
Брехень ми вміємо много, до правди подібних, сказати,
028
Та як захочемо, можемо також і правду віщати!»
029
Так промовляли Зевесові доні, штукарки словесні,
030
І подали мені берло лаврове, рясне та зелене,
031
Подиву гідне, і духом натхнули мене божественним,
032
Щоб сповіщати я міг і про те, що було і що буде,
033
І повеліли мені оспівати блаженних безсмертних,
034
А перш усього від них починать кождий спів і кінчати.


II. Музи

035
Але пощо мені се говорить, мов про дерева й скелі.
036
Нумо про музи зачнім, що в Олімпі святім величають
037
Батька Зевеса премудрість і радують божеські слухи,
038
Виповідаючи те, що було, і що єсть, і що буде,
039
Єдиногласно; приємний їх спів, не втихаючи, ллється
040
З уст їх; увесь веселиться дім батька Зевеса,
041
Громів володаря голосом милих богинь гармонійним,
042
Що мелодійно луна по верхів'ях сніжного Олімпу,
043
Житлах безсмертних. Вони ж, свій небесний підносячи голос,
044
Спів починають про те найстаріше богів покоління,
045
Що їх породила Гайя й широкий Уран з первовіку,
046
І тих потомків, що з них породились боги, добра давці.
047
В другім коліні Зевес, богів батько і роду людського.
048
Гімн починають богині й кінчать теж його похвалою,
049
Що він найліпший з богів і з усіх також наймогутніший.
050
Далі породу людську і сильнішу породу гігантів
051
Згадують і веселять душу Зевса, премудрість Олімпу,
052
Музи олімпські, Зевеса егідодержавного доні,
053
Що Кронієнкові їх привела, бувши з ним, Мнемозіна
054
У Пієрії, володарка піль Елевтера крутого;
055
Ті дають зло забувать і влагоджують болі людськії.
056
Дев'ять ночей ночував з нею вкупі Зевес-утішитель,
057
Потай безсмертних усіх на святеє вступаючи ложе.
058
Та коли рік проминув і зблизились призначені хвилі,
059
Місяці вийшли й настала уродин година врочиста,
060
Дев'ять дочок привела вона, гарних, усіх однодушних,
061
Співу любовниць, що серця у грудях безжурнії мали.
062
Невдалеці від найвищих вершин снігового Олімпу,
063
Там їх прегарні палати, веселі там їх хороводи.
064
В близькім сусідстві їх грації мають свій дім і бажання,
065
Там серед цвітів із уст голоси випускаючи любі,
066
Правила всього життя і безсмертних прожитки щасливі
067
Музи виспівують та гомонять голосами дзвінкими.
068
Відси вони на Олімп вилітають, щоб співом пишаться
069
Та голосами; довкола ж земля тьмою вкрита лунає
070
Співами їх, а від ніг їх вчувається тупіт веселий,
071
Як до вітця ті підходять; а сей, що царює над небом,
072
Сам посідаючи грім та блискучий розіскрений перун,
073
Силою Крона-вітця побідив і безсмертним уставив
074
Добрий порядок і враз порозділював почесті різно.
075
Ось що співають ті музи, ввійшовши в Олімпу палату.
076
Дев'ять сестер, і всі дев'ять Зевеса великого доні:
077
Кліо й Евтерпе, а з ними Талія, іще й Мельпомена,
078
І Терпсіхора, й Ерато, Полімнія, та Уранія,
079
І Калліопа, що серед сестер являється чільна,
080
Бо з королями вона любить жить, не лише з співаками.
081
Як кого з богохранимих царів почтять Зевсові доні;
082
Ласкаво глянуть на нього, коли на сей світ він приходить,
083
То на язик його ллють вони щось, наче росу солодку,
084
І з його уст словеса солодкі, мов мід той, плистимуть.
085
Будуть ззиратися люди на нього, коли він по правді
086
Буде судить їх діла; говорити він буде поважно
087
І втихомирить своїми словами найтяжчі роздори.
088
Бо лиш тоді мудрий цар, коли люд на публічному зборі
089
Чує від нього правдиві слова і радніше приймає
090
Царськую волю, коли бачить в ній зрозуміння й лагідність
091
Містом іде такий цар, йому моляться люди, як богу,
092
І серед зібраних він виступа все, як перший між ними.
093
Ось який божеський дар дають музи не раз чоловіку.
094
Отже, від муз, а також від влучного стрільця Аполлона
095
Сходять на землю вітхненні мужі, співаки та музики.
096
А від Зевеса царі. Має щастя, кого люблять музи.
097
З уст його, наче з криниці, солодкі слова витікають.
098
Як кого горе приб'є і зневіра пригноблює душу,
099
Сохне недужеє серце, й співак такий з ним зустрінеться,
100
Що служить музам, і в пісні йому нагадає щасливий
101
Побут найперших людей та блаженне життя олімпійців,
102
Зараз забуде журбу, мов мине його власнеє лихо,
103
І він неначе не той стає, бодрий від божого дару.
104
Слава вам, доні Зевеса! Даруйте й мені преподобний
105
Спів, оповіджте про рід прісносущих, високих, безсмертних,
106
Сплоджений сею Землею і сим многозвіздяним Небом,
107
Темною Ніччю, аби початок мав у морі солонім.
108
Все розкажіть, як уперве боги і земля та постали,
109
Ріки і море безмежне, що дується й хвилями б'ється,
110
Зорі блискучі і небо бездонне, що висить над ними.
111
І які з перших постали боги, давці всякого блага,
112
І які області хто позаймав, які почесті має,
113
І як уперве вони здобули той Олімп многоверхий.
114
Се все скажіть мені, музи, що там живете на Олімпі,
115
Від початку, і скажіть, що найперш було поперед всього.


III. Найстарші боги та їх потомство

116
У первопочині, отже, був Хаос, а тільки потому
117
Широкогрудая Гайя, осідок усіх непорушний
118
Вічних богів, що сидять на вершині сніжного Олімпу.
119
Тартар заразом темнезний в безодні твердині земної,
120
Ерос теж, найвродливіший з богів, які смерті не знають,
121
Той, що солодкою втомою всім, і богам, і смертельним,
122
Ум обезсилює в грудях, ламає розумную волю.
123
З Хаосу виник Ереб і понурая темная Нічка,
124
З Ночі ж уродився Воздух і День злотосяйний та ясний.
125
Сплодила ж їх із Еребом серед поцілунків любовних,
126
Гайя ж насамперед вродила рівного величиною
127
Урана, звіздяне Небо на те, щоб її всю покрило,
128
Щоб для блаженних богів вона стала осідком навіки.
129
Зродила й гори великі, оселі богів благодатні,
130
Німф, що проводять свій вік на шпилях їх високих.
131
Також безплоднеє море вона породила бурхливе,
132
Бездну без ласки й любві, а потому до пари
133
З Ураном сплодила теж Океан з глибинами страшними,
134
Койя, і Крія, та Гіперіона, й Япета старого
135
Тею, і Рею, й Феміду, і ще й Мнемозіну блаженну.
136
Фебу з вінцем золотим, і Фетіду, любові достойну.
137
Та найпізніше з усіх уродився той Кронос злохитрий,
138
З них найстрашніший, що змалку зненавидів батька свойого.
139
Зродила також кіклопів надмірно зухвалої вдачі,
140
Бронта, й Стеропа, й Аргея, що страху не знали ніколи;
141
Ті-то Зевесові громи дали й блискавки спорудили.
142
У всьому іншому ті до богів були зовсім подібні,
143
Тільки що серед чола лиш одно із них кождий мав око.
144
Тим-то й кіклопами прозвано їх, що у кождого око
145
Кругле було посереду чола і страшенно велике.
146
Сила була превелика у них, і майстри на всі штуки.
147
Ще троє інших дітей народилось від Гайї й Урана,
148
Сильних страшенно й великих, яких і назвати нам страшно,
149
Котт, Бріарей і Гієй, над усіх найгордіші потвори.
150
Кождому з рамен його виростало сто рук незвитяжних,
151
А над могутнії плечі у кождого аж п'ять десятків
152
Повиростало голів. Незмірима була у них сила,
153
Що вповні відповідала їх величині незвичайній.
154
З-поміж усіх тих дітей, що наплодили Уран і Гайя,
155
Ті були найжорстокіші і батькові найбільш ворожі.
IV. Уран, Гея и Кронос

156
Зразу, як тільки родились вони, мов жаліючи діла лихого,
157
Уран сховав усіх трьох, щоб не бачили денного світла,
158
В темних безоднях землі. Містячи їх у своїй утробі,
159
Важко стогнала Земля і жорстоку придумала штуку.
160
Швидко зробила з металу, неначе сивавої сталі,
161
Серп величезний і тим многоруким потворам вручила,
162
І додаючи відваги, до них промовляла се слово:
163
«Діти мої й безсердечного батька, коли ви послухать
164
Схочете ради моєї, на батькові ми помстимося
165
За вашу кривду, бо перший вчинив він нечуване діло».
166
Так вона [мовила], тих же такий обняв страх, що ніхто з них
167
Слова не рік. Та осмілився Кронос великий злохитрий,
168
Зараз такими словами озвавсь до шановної мами:
169
«Мамо, се діло на себе беру й довершу його певно.
170
Жадної шани не варт наш отець ні від них, ні від мене,
171
Тим що він перший на нас допустився паскудного діла».
172
Так сказав, і звеселилося в Гайї великеє серце.
173
В яму сховавши його, вона в руку дала йому тут же
174
Серп величезний зубатий і підступ йому свій відкрила.
175
Скоро лиш Ніч надійшла і Уран до Землі прихилився,
176
Повний бажання обняв її всю й притулився до неї,
177
Син із криївки піднявся і вхопив лівою рукою
178
Батька, правою ж ухопивши серп той великий і довгий
179
Острозубатий, і ним батька рідного свого щодуху
180
Мужеський член відчахнув і шпурнув геть далеко за себе.
181
Сей же недармо злетів із рук Крона; краплі кроваві
182
Бризнули густо із нього і всі на Гаію упали.
183
З них, як минули роки, породилися три еріннії
184
Та силачі величезні потім, що їх звано гіганти,
185
Що одягалися в зброю блискучу, в руках же носили
186
Списи довжезні, і німфи, що криються в земних безоднях,
187
Звані Меліями. Божеський член, вперве вістрям відтятий,
188
Впав із облитого хвилями берега в темнеє море,
189
Довго носили його морські хвилі, аж поки на тому
190
Тілі безсмертному білая піна насіла, а з неї
191
Вийшла богиня нова; приплила вона зразу в Кітеру,
192
Потім до берега Кіпру, облитого морем, допливши,
193
Вийшла з води там прегарна богиня, а де лиш ступила,
194
Від її ніг зацвітали цвітки. От тому Афродіта
195
Зветься вона, що родилася з моря, і звесь Кітерея,
196
Також і Кіпрогенея, на острові Кіпрі явлена.
197
Любить же мужеські члени, бо з члена такого родилась.
198
З нею, як тільки у зборі богів появилась по вродженні своїм,
199
Ерос почав невідступно ходить і вродливий Гімерос.
200
Зразу ж таку вона честь і таку собі участь дістала
201
Поміж усіми людьми та безсмертними всіми богами,
202
Все товариство дівоче і усміхи злуди повабні,
203
Втіху солодку й любов і всі поваби ніжності милі.
204
Тих же синів, що їх сплодив великий Уран із Землею,
205
Іменував він титанами й сим зазначив їх провину.
206
І віщував, що наважать вони нерозсудно на діло
207
Престрашне і за се понесуть престрашенную кару.
V. Плем'я ночі

208
Ніч була матір'ю Мору понурого й темної Кери,
209
Смерті, та сплодила й Сон і блаженне дитя Сновидіння.
210
Сих привела сама Ніч без нічиєї спілки, богиня
211
Тьми, потім родила Мома-шута і гіркую Недолю,
212
І гесперід, котрі стад золотих стережуть над шумним Океаном,
213
Там же й пильнують дерев, котрі овочі золоті родять.
214
Мойри та кери породила, парки оті невмолимі,
215
Клото, Лахезіс й Атропос їх імена; вони людям,
216
Вродженим спільно, дають злу чи добрую долю.
217
Ті переслідують проступки чи то людські, чи то божі
218
І не кидають богині свого пересердя страшного,
219
Поки той, хто прогрішив, не прийме ними суджену кару.
220
Сплодила ж і Немесіду, той бич на всі смертнії люди,
221
Ніч сама, потім Ошуку й Захланність, ніколи не ситу,
222
Старість плачливу й Незгоду, що нівечить душі людськії.
223
Потім Незгода породила Працю важку, примусову,
224
І Забуття, й лютий Біль, і Терпіння, що плач викликають,
225
Битви і Вбійства, Борню і Мордовання поміж мужами,
226
Спори, і Брехні, і ту Клевету, яка честь пожирає,
227
І Беззаконність, і Самообман, нерозлучную пару,
228
Врешті фальшиву Присягу, найгіршеє зло в чоловіка,
229
Що не боїться надармо богів на свідоцтво призвати.
VI. Плем'я моря

230
Море Нерея породило правого, що правду любить;
231
Се його найстарший син, і тому й називається старець,
232
Щирий усе й добродушний і не забуває ніколи
233
Про справедливість, а повен усе правоти й милосердя.
234
В спілці з Землею уродився з Моря і Тавмас великий,
235
Форкіс відважний, за ним краснолицяя Кето й нарешті
236
Та Еврібія, що має залізнеє серце у груді.
237
А від Нерея та гарноволосої жінки Доріди,
238
Доні того Океана, що землю усю обпливає,
239
Вийшло вродливеє плем'я богинь, усіх гідних любові,
240
Вийшла Протона й Евкрата, Саона й свята Амфітріта,
241
І Еодора й Фетіда, Галена і Главка вродлива,
242
І Кімотоя, і скора Спейона, й Талія премила,
243
І граціозна Меліта, і ще й Евлімена, й Агава,
244
І Пасітея, й Ерато, й Евніка, що лікті рожевії має,
245
Далі Дотона й Протона, Феруса і ще й Дінамена,
246
З ними ж Несая, й Актая, і Протомедея ввічлива,
247
Далі Доріда, й Панопа, й прекрасна лицем Галатея,
248
Любая всім Гіппотоя й рожеволікта Гіппоноя,
249
І Кіммодока, що хвилі бурхливії моря втишає,
250
Бурею й вихром розгойдані, з Кіматолегою разом
251
І з Амфітрітою жвавою словом одним усмиряє.
252
Далі Кімона, й Айона, і в гарнім вінці Алімеда,
253
І Главконома, весела сміхунка, і Понтопорея,
254
Далі Леагора, з нею Евагора, і Лаомедея,
255
І Полінома, іще й Автоноя, і Лісіанасса,
256
Далі Еварна, премила на вроду, з лицем без догани,
257
Далі Псамата, гнучкая у стані, і пишна Меніппа,
258
З ними Несона й Евпомпа, Проноя теж, і Темістона,
259
І Немертея ', що має весь розум безсмертного батька.
260
Се ті дочки, що їх сплодив правдивий Нерей бездоганний,
261
Всіх п'ятдесят і усі всяких діл милосердних свідомі.
262
Тавмас узяв за жону Океана глибокого доню
263
Звану Електру, вона породила швидкую веселку,
264
Гарпії з гарним волоссям на йм'я Аелло й Окіпета,
265
Що на прудких своїх крилах літають наздогін з вітрами,
266
Птиць доганяють; і все у повітрі високо літають.
267
Форкісу ж жінка Кетона породила грай краснолицих,
268
Сивих з уродження, тим-то і граями їх прозивають
269
Врівень безсмертні боги й по землі теж ходячії люди;
270
І Пефредону стрійну й Еніону в плащі шафрановім,
271
Сплодили потім горгон, що живуть за шумним Океаном,
272
Близь краю Ночі в сусідстві отих гесперід голосистих,—
273
Три їх: Стейнона одна, й Евріала, й Медуза нещасна.
274
Смертна Медуза була, ті ж безсмертні і всі молодії.
275
З нею одною зійшовся той бог лазуроволосий
276
У пречудовому лузі і посеред цвітів весняних.
277
А коли голову їй відчикрижив Персей богорівний,
278
З крові Хрізаор постав великан і кінь Пегас крилатий.
279
Сей тому названий так, що поблизьку джерел Океана
280
Родився, перший тому, що в руках своїх меч злотий носить.
281
Сей, підлетівши І матір покинувши, Землю плодючу,
282
В боже житло долетів і живе у палаті Зевеса,
283
Блискавки й громи грізні подає там премудрому богу.
284
Той Хрізаор триголового мав Геріона за сина
285
Від Каллірої, дочки Океана шумного, та того
286
Вбив переможний Геракл при волах його лінивоногих,
287
На Ерітеї, водою облитій в той день, коли гнати зібрався
288
Широкочолих волів до святого Тірінту, вперед повбивавши
289
В стайні невидній пса Ортра та пастиря
290
Еврітіона І перегнавши волів на сей бік Океана шумного.
291
Ся ж Калліроя породила в темній, глибокій яскині
292
Дивну потвору Єхідну, якій між людьми й між богами
293
Жаден подібний не був, безсердечно жорстоку богиню.
294
Верхня її половина — вродлива та мила дівчина,
295
Нижня ж в подобі змії величезної й дуже страшної,
296
Лютої й дуже прудкої, що криється в земних щілинах.
297
Там вона має яскиню внизу під крутою скалою,
298
Здалеку від несмертельних богів і від смертного люду
299
Скрита в Арійській горі, під землею понура Єхідна,
300
Діва безсмертна, якій не загрожує старість ніколи.
301
З сею красунею, знай, колись Тіфон зійшовся в любові,
302
Найшаленіший, найгірший з вітрів. І почавши від нього,
303
Стала вона приводити на світ дивовижнії діти. Першого
304
Ортра, страшливого пса, що служив Геріону,
305
Потім уродила Кербера, пса-ненажеру, що Адові служить,
306
З голосом бронзу дзвінкого і з п'ятдесятьма головами,
307
Непереможної сили, що страху не знає ніколи.
308
Третю породила Гідру Лернейську, потвору жорстоку,
309
Тую кормила грудьми білораменна Гера-богиня,
310
Через ненависть страшну до Геракла могутнього сили,
311
Вбив же її син Зевесів мечем з харалуга твердого,
312
Амфітріоненко з поміччю войовника Іолая,
313
Радою ж їм помогла на се здобичодайна Афіна.
314
Ся ж і Химеру вродила, що дише огнем страховинним,
315
Сильну потвору, грізну, величезну і ще й бистроногу.
316
В неї три голови: перша львина із ясними очима,
317
Друга козяча, а третя гадюча, страшного дракона.
318
Лев зверху, ззаду змія, всередині коза лісовая,
319
З рота ж її вибухали потоки огню престрашнії.
320
Вбив її Беллерофонт, славний муж, при підмозі Пегаса.
321
Ся, спарувавшися з Ортром, породила Сфінкса страшного,
322
Що був погрозою Фів, і Немейського льва, що кормила Гера,
323
Зевеса подруга велична, й пустила на ниви Немеї
324
Людям на згубу; пануючи там, він пожер людей безліч,
325
Опанувавши весь Трет, і Немею, й луги Апесанта,
326
Але нарешті його побідила Гераклова сила.
327
Врешті Кетона, зійшовшися з Форкісом в вільній любові,
328
Сплодила дракона, що у відлюдній яскині підземній
329
На краю світу в саду золотії плоди все сторожить.
330
Ось і усе вам Кетони та Форкіса з нею потомство.
VII. Плем'я Океана

331
У Океана з Фетідою породились бистрії ріки Ніл і Алфей,
332
Ерідан, що пливе по вирах глибочезних, Істер блискучий,
333
Стрімон і Меандер, крутий над всі ріки,
334
Фасіс і Рес, Ахелой, що піском золотим вєличаєсь,
335
Нес, Галіакмон і Родій, Гептапора теж семиріччя,
336
Гранік, і Айсеп, і той, що близь Трої хвилює, Сімоейс,
337
Гермон, а також Пеней, і Каїк, ріка дуже спокійна,
338
І многоводний Сангарій, Ладона, й Партеніон бистрий,
339
Евен, і Авдеск, і той, богам милий Скамандер близь Трої.
340
Сплодила також дочок святий рід, для яких по всіх землях
341
Враз з Аполлоном-державцем мужі обстригають волосся
342
Й кидають в ріки; такий їм дістався уділ від Зевеса.
343
Ріки Пейтона, й Адмета, й Іанта, й Електра прудкая,
344
Бистра Доріда, Прімнона та богоподібна Уранія,
345
Далі Гіппона й Клімена, Родея-ріка й Калліроя,
346
З ними Дзевксона й Клітія, Ідія та ще й Пасітоя,
347
Далі Плексавра з Глаксаврою та миловидна Діона,
348
Мелобосіда, і Тоя, і гарна, шумна Полідора,
349
Любоподобна Керкея, й Плутона ота волоока,
350
І Персеїда, й Янейра, й Акаста, і Ксанта шумная,
351
Люба Петрая і ще й Менестона, й Європа бурлива,
352
І Еврінома, й Метіда, й Телесто в плащі шафрановім,
353
Азія і Хрісеїда, і ще й Каліпсона повабна,
354
Тіха, й Евдора, при них Амфірона, і ще й Окіроя,
355
Й Стікс, що з усіх них найбільшую має повагу в Зевеса.
356
Се Океана й Фетіди були всі найстаршії доні,
357
Та ще молодших за ними породилось дуже багато.
358
Єсть їх три тисячі всіх струнконогих тих океанянок,
359
Скрізь по землі всій вони розбігаються й джерела мають
360
Ясні, глибокії гирла, богині прекрасної діти.
361
Стільки ж і інших ще рік, що вливаються шумно до моря,
362
Всі Океана сини і Фетіди шановної діти,
363
Всіх їх імен чоловікові смертному годі назвати,
364
Та знають кождій ім'я хіба ті, що живуть понад нею.
VIII. Плем'я неба

365
Гея породила Гелія, Сонце велике, й Селену блискучу,
366
Ранню Еону, що світить усім на землі тій живучим
367
Та і безсмертним богам, що широке замешкали небо,
368
Сплодила з Гіперіоном, зійшовшися в пару любовну.
369
З Крієм Еврібія-німфа, зійшовшися в парі любовній,
370
Велетня Палласа родить й Астрея богиня велична,
371
З ними й Персея, що розумом перевищив усіх смертних.
372
З тим же Астреєм Еона вітрів породила могутніх,
373
Ясного Зефіра, й бистролетючого вітра Борея,
374
Й Нота, в любові богиня зійшовшися з богом в постелі.
375
З ними ж та ранку богиня зорю привела Геосфора
376
Й звізди блискучі усі, що вінчають широкеє небо.
377
Стікс, Океана дочка, спарувавшися з Палласом мудрим,
378
Сина породила Зелоса й гарну Побіду в палаті,
379
Силу і вдасть придала, переможнії божеські діти
380
Невдалеці від палати Зевеса стоять їх доми й їх престоли,
381
Шляху нема їм туди, де той бог володіння не має,
382
Але все тільки сидять при боках громовержця Зевеса.
383
Так-бо дорадила Стікс, незнищима дочка Океана,
384
В день, коли всіх олімпійців безсмертних Зевес-громовержець
385
Скликав богів і богинь на широку вершину Олімпу,
386
Й слово сказав: «Хто зо мною з богів до борби піде проти титанів.
387
Жадної з почестей своїх не стратить і матиме всяку
388
Честь, яку досі він мав між безсмертними всіми богами.
389
Хто ж під панбванням Крона без почесті був та пошани,
390
Гідність одержить і честь, яку їм призначить Справедливість».
391
Отоді перша прийшла незнищимая Стікс до Олімпу,
392
З двома своїми синами, що їх за їх батька любила.
393
Честь їй Зевес дав велику і дар над усіх надзвичайний:
394
На її води зробив всім богам найсвятіше закляття,
395
Двом же синам її дав проживать біля себе навіки.
396
Так він усім і сповнив, що було ним обіцяно в той день,
397
Сам же здобув необмежену силу і власть безкінечну.
398
Фойба вступила в постелю премилого демона Коя,
399
Злягши ж опісля, богиня від бога обіймів любовних,
400
Вродила синьоодягнену німфу Латону, завсігди лагідну,
401
Милу безсмертним богам і людському смертельному роду,
402
Лагідну зроду, з Олімпу богів усіх найприязнішу.
403
Вродила також Астерію славну, яку потім Персес
404
Ввів у великий свій дім як своє наймиліше подружжя,
405
Ся зайшла в тяж і Гекату вродила, яку понад всіми
406
Чтив Кронієнко Зевес і надав їй дарунки чудесні,
407
Часть посідати землі й часть також непривітного моря.
408
Ся ще в часах звіздосяйного Урана почесті мала
409
І від безсмертних богів все найбільшую має пошану.
410
Бо ще й тепер, коли дехто з людей, на землі сій живучих,
411
Жертву благальну приносить, щоб відпуст дістать по закону,
412
Кличе Гекату; чиї молитви ся могутня богиня
413
Вислуха, той здобува собі честь і маєтки великі;
414
Щастям вона наділя, бо велика на те в неї сила.
415
З тих, що вродилися з Урана й Гайї і почесть дістали,
416
Тої часть має й Геката, і в неї Зевес анітрохи
417
Не відібрав тої честі, що мала іще при титанах
418
І при найперших богах, але має усе в повній мірі,
419
Що було надано їй ще при першому поділі здавна,
420
Їй лиш одній у тім роді не вменшено почестей божих,
421
Ані пошани ні в небі, ані на землі, ні на морі,
422
Тільки й прибільшено, бо й сам Зевес її цінить високо.
423
Смертним, котрому захоче, дає поміч сильну й підмогу:
424
В зборах і радах народних вона їм дає верховодство;
425
Тим же мужам, що в кроваву вдаються війну, ся богиня
426
Як лиш захоче дать поміч такому, що їй до вподоби,
427
Дасть і побіду блискучу й багату здобичу здобути.
428
Ся при судах засіда між шановними все королями,
429
Та засіда й на ігрищах, де силою борються люди;
430
Там кому схоче вона помага і дає перевагу,
431
Хто ж переможе відвагою й силою, той нагороду
432
З радісним серцем прийма, собі честь, роду своєму славу.
433
І на кінських перегонах тому помага, кому схоче,
434
І морякам, що живуть в небезпеці від синього моря;
435
Ті молитви шлють Гекаті й йому, Землетрясцю гучному.
436
Легко стрільцю ся богиня дає пребагату добичу,
437
Легко покаже й візьме, дасть іщезнуть, як того захоче.
438
З Гермом ураз у стайнях і над скотом вона має силу:
439
Множаться вівці, корови, і кози, й воли або гинуть,
440
І пастухів-вівчарів ся богиня по своїй вподобі
441
З бідних багатими робить, багатих до вбожества зводить.
442
Так вона як одиначка у матері й в роді єдина,
443
Всякими серед безсмертних наділена почестьми в небі.
444
Ще й опікункою всіх, що на світ сей приходять малими,
445
Настановив її батько Зевес, щоб була їм і нянька і мати.
446
Се споконвіку опіка її над дітьми, й за се честь їй.
IX. Плем'я Кроноса

447
Рея, піддавшися Кронові, вродила діти преславні:
448
Гестію-доню, й Деметру, і Геру золотоволосу.
449
Ада грізного, що має домівку свою під землею,
450
Немилосердного і Посейдона, що трусить землею.
451
Мудрого, врешті, Зевеса, що батьком богів і людей став
452
І своїм громом широкую землю усю потрясає.
453
Кожде з них Кронос великий пожер, скоро тільки котреє
454
З матері лона святого йому на коліна поклали,
455
З боязні, щоб ні один з тих величних потомків Урана
456
Царськую власть не загарбав собі над усіми богами.
457
Бо від Землі й звіздяного Урана про те він дізнався,
458
Що йому суджено впасти в кайдани від сина одного,
459
Що уярмить його силу Зевеса великого воля.
460
Тим-то, не тратячи часу, лиш дбаючи про небезпеку,
461
Всіх він дітей пожирав, і в тяжкому жалі була Рея.
462
Та коли мала Зевеса на світ привести, богів батька
463
Й людського роду, то любих родителів стала благати,
464
Гайю святу, свою матір, і Урана в зорянім сяйві
465
Хитрість зробити, щоб вродження милого сина укрити,
466
Щоб він колись покарати міг лютого батька свойого,
467
Хитрого Крона, що власних дітей пожирав безсердечно.
468
Вчули вони доні милої плач і сповнили благання,
469
Все їй відкрили, що доля судила упадок цареві
470
Кроносу й сину її непоборному світлу побіду.
471
Вислали в Ліктос її, у багатої Крети місцевість,
472
Де мала вродити парість остатню великого роду,
473
Зевса великого; Гайя сама була в неї за бабку,
474
В Креті широкій його мала викормить і згодувати.
475
Там, несучи його, вмить серед темної ночі прибула
476
В Діктос спершу, і, принявши його в свої руки, прамати
477
Скрила в глибокій печері, в криївці землиці святої,
478
В горах Егейських, густим та непрохідним лісом покритих.
479
Камінь великий обвивши в пелені, божественна Рея
480
В руки дала Ураненку, що перший був цар між богами.
481
Взявши у руки його, він як стій проковтнув каменюку,
482
Злістю осліплений, він і не знав, що замість каменюки отсеї
483
Син його спасся, що мав непоборним зістать і безбідним,
484
Що його скоро ума свого силою й рук побідить мав,
485
Власті позбавить і всіх несмертельних володарем стати.
486
Скоро над всякий звичай побільшалася сила й відвага
487
Бога нового. Коли заповідні літа проминули,
488
Радами дуже вимовними Гайї ошуканий Кронос,
489
Хоч як великий і хитрий, а виблював діти пожерті,
490
Змушений силою рук і умом наймолодшого сина.
491
Перший він виблював камінь, що був проковтнув замість нього;
492
Сторцом поставив його сам Зевес на широкому полі,
493
Серед Піфої святої яскинь у підніжжя Парнасу,
494
Щоб був знаком на будуще і чудом для смертного люду.
495
Він увільнив і братів свого батька, потомків Урана,
496
Що їх завзятий отець його був закував у кайдани.
497
Сі були вдячні йому за великеє те добродійство,
498
Громи дали йому й непереможної сили перуни
499
Й блискавки, що були досі укриті у Гайї безоднях.
500
Сими він власть над богами держить і над смертним народом.
X. Зевес і Прометей

501
Япет за жінку узяв собі гарную океаніду,
502
Звану Клімену, і з нею, полежавши в ліжку одному,
503
Атласа-сина создав, велетенської сили потомка,
504
Потім Менойтія славного і штукаря Прометея,
505
Хитрого в вигадках всіх, недотепу теж Епіметея,
506
Що початком був усякого зла для людей роботящих.
507
Бо від Зевеса він перший дістав ним сотворену жінку,
508
Дівку Пандору. Гордого Менойтія громом зразивши,
509
В Ереб укинув Зевес за відвагу його та зухвальство.
510
Атласа ж непереможна Конечність на край землекруга загнала,
511
Щоб держав небо на своїх плечах і руках непоодаль
512
Від гесперід голосистих. Сю службу Зевес хитромудрий
513
Дав йому. А Прометея прехитрого він у кайдани
514
Нерозрішимі зв'язав і до стовпа страшного привісив.
515
Надто й орла присилав із широкими крильми, що в нього
516
Кождого дня вижирав несмертельну утробу, а тая
517
Знов відростала за ніч, що удень пожер птах міцнокрилий.
518
Того відважний Геракл, королеви Алкмени нащадок,
519
Вбив і звільнив Япетенка від муки тієї страшної
520
І від мучителя. Се допустив бог з вершини Олімпу,
521
Щоб переможця Геракла Фіванця великая слава
522
Стала ще більша, ще ширше пішла по землі многолюдній.
523
Сим він почтити хотів непоборного свойого сина.
524
І задля нього всмирив він свій гнів супроти Прометея,
525
Що колись смів поступить навпаки постанов Кронієнка.
526
Се було в той час, коли зайшов спір між людьми і богами
527
В місті Меконі; отут Прометей предложив раз Зевесу,
528
Щоб одурить його ум, величезную тушу волову,
529
Хитро її розділивши. Одна часть у шкірі звірячій
530
М'ясо вміщала, і товщ, і нутро, а в другій були кості,
531
Штучно уложені й зверху огорнені лоєм білявим.
532
Тут відізвався до нього отець всіх богів і народів:
533
«О Япетенку, з усіх ти володарів найрозумніший,
534
Любчику, ти поділив, бачу, все на нерівнії часті!»
535
Жартом сказав се Зевес, постанов незнищимих свідомий.
536
Сьому ж на те відповів Прометей хитромудрий з усміхом
537
Лагідним, що не скривав його підступу й хитрої штуки:
538
«Славний Зевесе, найвищий з богів, що живуть
539
безконечно, Вибери з частин сих ту, що найбільше тобі до вподоби».
540
Так сказав, здумавши жарт, та Зевес, постанов вічних свідом,
541
Знав про той підступ, та мав постанову недобрую в серці,
542
Помсту на смертних людей, і завзявся її доконати.
543
Вхопив обома руками і здер лоєву поволоку,
544
Та спалахнув аж увесь, і обняв його гнів непомірний,
545
Скоро побачив ті білії кості, підступно укриті.
546
І відтоді між людьми пішов звичай для учти безсмертним
547
Білії кості палить на кострах, що клубляться димами.
548
Сильно сердитий сказав Прометею Зевес-хмарогонець:
549
«О Япетенку, всіх штук і всілякої хитрості свідом,
550
Любчику, ти й на сей раз не забув про підступную хитрість».
551
Так повен гніву Зевес рік, судеб невідмінних свідомий,
552
Тим-то, тямуючи все ту зневагу собі Прометея,
553
Людям нещасним, що тут на землі живуть і вмирать мусять,
554
Не допустив дать огню непоборно движучої сили,
555
Але ще раз одурив його син хитромудрий Япета,
556
Вкравши святого огню невгасиму блискучую іскру
557
В пушки нутрі. Знов у серці кольнула гіркая сердитість
558
Зевса високого, й гнів запалав у душі його милій,
559
Скоро в оселях людей він побачив огнища блискучі.
560
Гнеть замість того огню сотворив зло великеє людям:
561
З глини зліпив з волі Зевса прославлений бог кривоногий
562
Постать спокусливу на соромливої дівки подобу.
563
Сю оживила й убрала сама синьоока Афіна
564
В білу одежу, накинула їй прозірчастий серпанок,
565
Зроблений чудно, й руками стягла глядачам всім на диво.
566
І олову їй заквітчала вінцем із квіток найсвіжіших,
567
Ними прегарне волосся вкрасила Паллада Афіна.
568
А поверх них над чолом золоту положила корону,
569
Що змайстрував власноручно прославлений бог кривоногий;
570
Праці не жалував, щоб догодити Зевесовій волі,
571
Повиробляв він на ній усілякі предивні потвори,
572
Що їх виплоджує море й земля глядачам всім на диво.
573
Много їх там наробив і світила в них грація божа
574
Дивно так, що мов живі вони, тільки що не говорили.
575
Так змайструвавши се гарнеє лихо замість благодаті.
576
Ввів у зібрання її, де боги були й смертнії люди,
577
Вкриту прикрасами блакитноокої тої богині.
578
З дивом поглянули всі несмертельні і смертнії люди,
579
Вздрівши покусу страшну, що людей невикрутно всіх дурить,
580
З неї почав іти рід привабливий, жіноча порода,—
581
Пагубна, склонна до зрад та порода і вдача жіноча,
582
Горе тяжке, що чіпляється мужа й жиє з ним довіку.
583
Люблять достаток із ним поділять, та не люблять бідноти.
584
Зовсім не так, як у вулеях бачимо пчоли невтомні,
585
Що в воскових комірках кормлять трутів ненатлеє плем'я,
586
З ранку до заходу сонця вони цілу днину працюють,
587
Все поспішають, свої щільники наповняючи медом;
588
Трути ж сидять у нутрі, в того вулея темній комірці,
589
З праці чужої плодів животи свої, знай, наповняють.
590
Так само мужам смертельним для помсти Зевес-громовержець
591
Рід дав жіночий, щоб жив з плодів його праці тяжкої:
592
Так-то дружина мужам стає злом замість доброго дару.
593
Хто ж умикає подружжя, з жіноцтвом турботної спілки,
594
Хоче безженним прожить, того старість гірка дожидає.
595
Дармо він ждатиме, хто б йому в немочі дав запомогу,
596
В горі потіху, а вмре у достатку, то кревні далекі
597
Ділять добро. Кому доля дала чесну й добрую жінку,
598
Злучену з ним у любові, не мине лиха й злої пригоди
599
В своїм житті; хто ж візьме собі жінку поганого роду,
600
Житиме вік, носячи невідв'язну гризоту на серці,
601
Горе й журбу, від яких тільки смерть увільнить його
602
може. Так-то ніхто не уйде і не вирвесь з-під волі Зевеса,
603
Так не уйшов її й той доброчинний потомок Япета,
604
Але почув лютий гнів, і Конечність його непоборна,
605
Хоч як удалий він був, у кайдани тяжкі закувала.
XI. Війна гігантів

606
Як з первовіку отець ізненавидів був Бріарея,
607
Котта й Гієя і їх закував у тяжкії кайдани,
608
Величі їх боячись і незмірної сили й постави,
609
І закувавши втолочив Землі в її груди широкі,
610
Там вони в муках тяжких довгий вік прожили під землею
611
Сидячи на краю світа в глибокій безодні підземній,
612
В тузі безмежній, в серцях безнадійності криючи болі.
613
Але Кроненко Зевес і з ним інші богове безсмертні,
614
Що їх породила Рея із Кроносом в злуці любовній,
615
Вивели знов на ясне світло денне за радою Гайї.
616
Ся-бо їм все об'явила, що призначено їм було зроду
617
З ними у спілці побіду і славу велику здобути.
618
Довго вони воювали, приймаючи труд і терпіння,
619
Плем'я титанів і тії боги, що дітьми були Крона,
620
Одні на одних б'ючи у завзятих бійках незліченних.
621
Із превисокого Отріса, знай, наступали титани величні,
622
А добротворні боги із вершини Олімпу, хоробре
623
Плем'я, що сплодила Кронові Рея прекрасноволоса.
624
Одні на одних б'ючи у завзятих бійках незліченних,
625
З рівним успіхом вони воювали вже літ цілих десять.
626
І не було ні кінця тяжких звад сим і тим, ані міри,
627
Годі було зміркувать, коли люта війна та скінчиться.
628
Але коли їм дісталася та животворна пожива,
629
Нектар й амброзія, що їх боги одиноко вживають,
630
Всім їм змоглася у грудях нова величезна відвага,
631
Бо вони нектар пили і амброзію їли премилу.
632
Отоді батько богів і людей сі слова до них мовив:
633
«Слухайте Гаї, мене та Урана, пресвітлії діти,
634
Хочу сказати вам те, що душа мені в грудях говорить.
635
Дуже вже довго триває між нами ота ворожнеча,
636
І за побіду та вдасть день у день боротьбу ведемо ми,
637
Тії боги, що від Крона пішли і Титана завзяті,
638
Нуте в рішучій борбі покажіте титанам ворожим
639
Силу всю вашу страшну і могучі узброєні руки!
640
Приязнь згадайте, що нас в'яже разом і що ви терпіли,
641
Поки ви вийшли на світло з кайданів своїх нерозривних
642
З пітьми безодень страшних через раду мою і підмогу».
643
Так сказав; зараз йому відповів на се Котт благородний:
644
«Зевсе блаженний, не тайне нам те, що ти мовив; самі ми
645
Знаємо, що над усіх наймудріший ти й найрозумніший,
646
Став оборонцем богам ти не раз у найтяжчих пригодах.
647
Через премудрість твою ми із наших кайдан нерозривних
648
Вийшли назад на сей світ із страшної підземної пітьми,
649
Пане наш, Кроноса сину, з безнадійності й муки тяжкої!
650
Тож ми тепер із незламним умом і з охотою щиро палкою
651
Силу свою зберемо помогти вам в завзятому бою,
652
І на титанів усі підемо ми страшною війною».
653
Так сказав, і сим словам приплеснули боги добротворні
654
Згідно; відвага зросла бойова, і ще й запал воєнний
655
Більший став, як перед тим, і зчинили завзятую битву
656
Ще того самого дня всі боги і богині шановні,
657
З ними й титани і всі хитромудрого Крона нащадки,
658
Що їх Зевес із Ереба підземного вивів на світло,
659
Сильні й страшенні, бо їм була дана могучість безмірна,
660
Кождому з них із могутніх плечей по сто рук виростало,
661
Кождий теж по п'ятдесят мав голів, що йому виростали
662
Понад кремезні сустави на в'язах отих широчезних.
663
Проти титанів вони до рішучого рушили бою,
664
Острії скелі в могутніх руках підіймаючи вгору.
665
З другого боку титани ступали рядами до бою,
666
Повні завзяття й собі ж показати, що може рук сила.
667
Страшно нараз заревло необмежене море, твердиня
668
Вся затремтіла земна, застогнало широкеє Небо,
669
І величезний Олімп аж затрясся у своїх основах
670
Від тої стички безсмертних. Дійшов той нечуваний лускіт
671
Вниз аж до Тартару тьми, тупіт ніг, що важенно ступали,
672
Окриків галас страшний і ще й грюк велетенський ударів.
673
Звідси і звідти ревли престрашнії стогнання та вереск,
674
І голоси сих і тих аж під зоряне Небо лунали,
675
Бій зігріваючи; ті ж з лютим криком вдаряли на себе.
676
Тут і Зевес не вдержав довше гнів свій і запал воєнний,
677
Що в його груді кипів; аж тепер він усю свою силу
678
Виявив; раптом із неба й з вершини Олімпу зійшовши,
679
Громами сипав раз в раз; огняні перуновії стріли
680
Бистро летіли з страшним гуркотанням і блискали грізно
681
З рук його сильних, святе розкидаючи полум'я густо,
682
Широко геть затріщала плодюча Земля запалена,
683
І величезні ліси затріщали в горючій пожежі.
684
Скрізь закипіла Земля й Океана бурливі потоки,
685
І неплодючеє Море, а тих землеродних титанів
686
Пара жарка обняла, а огонь у повітрі святому
687
Так блискотів, що сліпив навіть сильнії очі, незвичні
688
Блискавок і перунів ненастанне мигтіння зносити.
689
Аж до Хаоса дійшла від пожежі задуха. Очима
690
Бачити можна було тоді й чути ушима такий гвалт,
691
Мов би земля й небеса враз валилися одно на одне,
692
Ся затріщала внизу, а там ізгори падали з тріском.
693
Гуркіт зчинився такий, коли в бою боги спотикались.
694
Тут же й вітри заревли, підіймаючи пилу тумани,
695
Сиплючи блискавки, й грім, і грізнії перуни огнисті,
696
Стріли великого бога, розносячи крик і стогнання
697
З-посеред полків обох; звідси йшов неописаний галас
698
Тої страшної борби. Виявлялися діла геройські.
699
Бій ще вагався: одні і другії всіх сил добували,
700
Та найстрашнішу борню підняли три гіганти найперші —
701
Котт, і завзятий Гієй, і їх брат Бріарей непоборний.
702
Триста скель раз по разу престрашними своїми руками
703
Кидали ті без перерви, вкриваючи тьмою титанів,
704
Поки з поверхні землі не зігнали їх в темну безодню,
705
І хоч як рвалися ті, не зв'язали їх узами кріпко,
706
І не заперли в безодню, що так під землею далеко,
707
Як від небес до землі, бо там Тартар у тьмі віковічній.
XII. Кінці світу

708
Якби залізнеє ковало хто скинув з неба, то дев'ять
709
Днів і ночей би летіло, і аж у десятій би впало,
710
Кинене ж знов із землі дев'ять днів і ночей би летіло
711
І аж десятого дня воно впало б у Тартарі темнім.
712
Муром спижевим обведений Тартар, а довкола нього
713
Ніч перед входом лежить, як потрійна стіна. Понад нею
714
В'ється коріння Землі і шумного безплодного Моря.
715
Тут же у пітьмі густій замуровані злії титани
716
З волі Зевеса, що хмари збирає, в величезній яскині
717
Геть поза краєм Землі. І не має їм виходу звідтам,
718
Бо звідусюд їх охоплює мур, а залізную браму
719
В ньому поклав Посейдон. Перед нею стоять на сторожі
720
Котт, Бріарей і Гієй, що живуть отут теж безвихідно,
721
Сторожі вірні й міцні невідмінної волі Зевеса.
722
Чорно; мами Землі і безмежної Тартару пітьми,
723
Моря безплодного й світлих небес, що в них зорі ясніють,
724
Тут початки і кіпці, тут і джерела й устя остатні.
725
Темний, порожній простір, що й богів самих жахом проймає,
726
Бездна безмірна, яку не пройшов би всю в цілому році
727
Той, хто знайшовся би раз біля брами; ішов би й ішов би
728
В сей і той бік, бо його все гонили би бурі страшнії
729
В пітьмі. Се місце страшне для богів навіть, самих безсмертних.
730
Тут недоступна стоїть і страшливая Ночі палата,
731
Хмарами й пітьми валом непрохідним закрита навіки.
732
При її вході Атлас Япетенко міцними плечима
733
І головою й руками піддержує Небо широке,
734
В вік непохитний. Тут Ніч зустрічається з Днем кожду добу,
735
Тут і вітаються, кожде в далекую йдучи дорогу
736
Небом спижевим; вона геть виходить, він входить до дому,
737
Але ніколи обоє в тім домі знайтися не можуть.
738
Все, як вона вируша з того дому, щоб землю широку
739
Вколо оббігти, він жде, пробуваючи в домі, аж поки
740
Час і йому не прийде в таку саму дорогу рушати.
741
День несе світло усім, що живуть на землі сій багатій,
742
Ніч же понура, що все покривається чорною тьмою,
743
Водить за руку дитя своє, Сон, брата рідного Смерті.
744
Тут проживають ураз оті діти понурої Ночі,
745
Сон і Смерть, боги страшні, і ніколи блискучеє Сонце
746
Своїм промінням на них не глядить, ні тоді, як на Небо
747
Сходить, ані же тоді, як під ніч знов униз поринає.
748
Він понад землю плідну й понад хвилі широкого моря
749
Тихо літає й дає всім утомленим людям потіху;
750
В неї ж спижевая грудь і залізнеє серце у груді.
751
І кого з смертних візьме в свої руки, не пустить нікого.
752
Навіть безсмертним богам вона ворог грізний і ненатлий.
753
Тут теж палата шумна і підземного бога страшного,
754
Ада могутнього та Персефони з твердою душею.
755
Пес престрашенний Кербер сторожить раз у раз біля брами,
756
Немилосердний та дуже зрадливий; супроти прихожих
757
Любо махає хвостом і обома вухами поводить.
758
Але хто раз увійшов, того вже він не пустить, ухопить
759
І пожира, хто би хтів віддалитися з брами страшної
760
Ада могутнього та Персефони з твердою душею.
761
Там живе також богиня, ненависна всім несмертельним,
762
Стікс, страховита дочка Океана, що сам тече в себе,
763
Найстарша. Здалека від всіх богів у препишній палаті
764
Посеред скель величезних живе, що з усіх боків тую
765
Срібними скрізь обступили стовпами, що неба сягають.
766
Іноді доня Тавманта,Іріда струнка,бистронога,
767
Вість їй приносить понад широчезнії морськії хвилі,
768
Як де незгода й убійство постане посеред безсмертних
769
Або як збреше котрийсь із богів, що живуть у Олімпі,
770
Зевс ту Іріду там шле, щоб великую божу присягу
771
Відтам знесла Стіксової води у збанку золотому.
772
Там та холодна вода витікає із скелі стрімкої
773
Звисока; много тієї води по землі широчезній
774
В темную ніч уплива Стіксовою святою рікою
775
У Океана відногу; та се лиш десята частина.
776
Дев'ять же інших довкола землі і широкого моря
777
Срібними перепливають струями й вливаються в море;
778
Вся ж вона з скелі тече, для богів найстрашніша погроза.
779
Хто би з безсмертних забув свою честь і зламав би
780
присягу, Серед богів, що живуть на вершинах Олімпу сніжного,
781
Впаде без духу й весь рік так лежатиме, наче померши.
782
Ані амброзія вже, ані нектар його не доходить
783
Задля поживи; лежить він без голосу і без дихання
784
На застеленому ліжку, у сплячці тяжкій потонувши.
785
Потім, як сон той мине по упливі предовгого року,
786
Кари його постигають, одна від другої прикріша.
787
Дев'ятиліття ціле він відлучений від несмертельних,
788
Не засіда ні до рад, ні до бенкетів поміж богами
789
Протягом дев'яти літ; аж десятого знов повертає
790
В збір несмертельних усіх, що живуть на Олімпі високім.
791
Ось яку силу вложили боги в незнищиму ту воду Стигійську
792
Прастару, що по Землі незамешканій перепливає.
793
Чорної мами Землі і безмежного Тартару пітьми,
794
Моря безлюдного й світлих Небес, що в них зорі ясніють,
795
Тут початки і кінці, тут і джерела й устя остатні.
796
Темний, порожній простір, що й богів самих жахом проймає.
797
Там теж блискучая брама й спижевий престол незрушимий
798
Нерукотворний, що має глибоке коріння до споду.
799
Там від безсмертних усіх оддалік проживають титани
800
У самих меж непросвітнього Хаоса; над берегами
801
Вічно шумної ріки Океану живуть у палатах
802
Котт і Гієй, многославнії помічники ті Зевеса.
803
А Бріарея за добрість його пан шумливого моря
804
Зятем своїм учинив, дав за нього дочку Кімополу.
XIII. Тіфей і його сини

805
Потім, як з неба Зевес у війні прогнав плем'я титанів,
806
То наймолодшого сина Тіфея породила Гайя широка
807
З Тартаром в зв'язку любовнім через золоту Афродіту.
808
Руки його непоборні і сильні до всякого діла,
809
Ноги невтомні могутнього бога, з плечей же у нього
810
Сотня голів виростала гадючих, дракона страшного.
811
Чорні язики звисали з пащек, а з очей, що по парі
812
В кождій були голові, огонь бухає через повіки.
813
З кождої теж голови висипалися іскри огнисті,
814
З кожної пащі ішли голоси різнородні, страшливі,
815
І невимовно різкі, раз слова для богів зрозумілі,
816
То знов ричання вола незвитяжне, що стриму не знає,
817
Або рик льва, що безстрашную має відвагу, а часом
818
Наче скомління щенят, що аж слухати всім було дивно,
819
Іноді ж свист випускав, яким гори широкі лунали.
820
Певно, що був би нечуване щось він зробив дня одного,
821
Вдасть над людьми й над богами безсмертними був би захопив,
822
Якби не був се провидів отець всіх богів і всіх смертних.
823
Грім він пустив голосний і страшний, від якого земля вся
824
Загуркотіла страшенно і небо широке над нею,
825
Здвигались моря, й Океан, і всі ріки, і Тартар підземний.
826
У стіп Зевеса увесь захитався Олімп величезний
827
В хвилі, як встав його пан; і земля враз ціла застогнала,
828
Від двох огнів розігрілося море блакитне; одного
829
З громів і блискавок тих, і від тих, що Тіфей ними сипав,
830
Від задушливих вітрів і від блискавок палахкотячих.
831
Заклекотіла Земля, і все небо, і море широке,
832
По берегах і лугах загуляли великії хвилі
833
Від тої стрічі богів; задудніло потрясення сильне,
834
Заворушився й сам Ад, що над тінями вмерлих панує,
835
Навіть титани на дні самім Тартару й Кронос між ними,
836
Від невдержимого гуку й потрясення того страшного.
837
Силу свою всю зібравши, Зевес ухопився за зброю,
838
Громи і блискавки та в ціль далекую влучні перуни
839
Став із Олімпу завзято стрілять і спалив нерунами
840
Цілую сотню гадючих голів престрашної потвори.
841
Сам же Тіфей, ненастанними вдарами густо ражений,
842
Гримнув на землю, й земля широчезна під ним задрижала.
843
Полум'я бухало з тіла раженого громами бога,
844
Наче із гирла гори сіцілійської Етни стрімкої;
845
Пари клубами земля була вкрита і таяла з жару,
846
Як та цина, що в горнилі дірявім майстри огрівають,
847
Або залізо, хоча і найтвердше з металів, від сили
848
Роздиманого огню у яскині гірській в божім краю
849
Топиться й м'якне у кузні святій під руками Гефайста.
850
Так і земля тоді таяла від громової пожежі.
851
Але Тіфея Зевес із обуренням кинув у Тартар.
852
Сього Тіфея сини — се вітри, що нам вогкість приносять,
853
Нот, і Борей, і Зефір, що розгонює темнії хмари;
854
Всі вони божі сини, для людей вони дуже корисні.
855
Інші ж пустії вітри, що бушують самопас над морем,
856
Хвилі збивають страшні на воді непривітного моря,
857
Людям на горе тяжке підіймають шумні урагани;
858
Віючи з різних сторін, кораблі вони геть розганяють,
859
Топлять не раз моряків, і немає в біді тій рятунку
860
Людям, яких отакий ураган серед моря заскочить.
861
І над землею вони пролітають, що цвітами вбрана,
862
Нівечать любі плоди хліборобного роду людського,
863
Пилом вкриваючи їх, наповняючи шумом повітря.
XIV. Зевесове потомство

864
А як свій труд закінчили боги несмертельні блаженні,
865
Силою перемогли й засудили на кару титанів.
866
Отоді власть віддали й царювання над всіми богами
867
Широкоглядному Зевсу за мудрою радою Гайї,
868
Він же безсмертним усім їх паї порозділював мудро.
869
Цар над богами, Зевес першу жінку собі взяв Метіду,
870
Що мала більше знання, як боги всі і смертнії люди.
871
Та коли мала вона синьооку богиню Афіну
872
Родити, підступом їй одурив материнськеє серце
873
Словом облесним, нутро проковтнув її власне чудесно
874
З мудрої Гайї поради та Урана теж зоряного.
875
Сю вони раду дали, щоб із інших богів ані один
876
Власть королівську не взяв від Зевеса над всіми богами.
877
Бо від Метіди — було віщування — премудрії діти
878
Мали постать; перша — ся синьоока дочка третьородна,
879
Силою рівна вітцю і умом без порівняння мудрим.
880
Потім породити мала ще сина, що в серці мав мати
881
Силу безмірну і стать королем над людьми і богами.
882
Але Зевес проковтнув у нутро її власне чудесно,
883
Щоб відслонила йому все пізнавання доброго й злого.
884
Другу дружину узяв він, блискучу Феміду, що гори
885
Вродила, Діку, Евномію й третю Ейрену розкішну,
886
Що на сторожі стоять усіх діл чоловічого роду,
887
Мойри, яким сам Зевес віддає якнайбільшую почесть,
888
Клото, і Лахесіс, і Атропос — назви їх; ті смертельним
889
Людям у їхнім житті посилають злі й добрі пригоди.
890
Трьох йому грацій родила прегарна лицем Еврінома,
891
Ся Океана дочка, вони ж три були любі й приємні,
892
Перша Аглая, по ній Евфрозіна й Талія сердешна,
893
Їм, як гляділи, з повік солодощі любовні спливали,
894
Ніжність і чари краси з-під їх брів позирали довкола.
895
Він же вступив у свій час у Деметри плодючої ложе,
896
Ся ж Персефону йому привела білоруку, та в мами
897
Ад сю дочку зрабував, а Зевес дав на се свою згоду.
898
Потім собі покохав Мнемозіну прекрасноволосу,
899
Що породила йому дев'ять муз у вінках золотистих,
900
Що у забавах, танках всі любуються й в радощах співу.
901
З тим же Зевесом-егідодержавцем у зв'язку любовнім
902
Двоє родила Лето, Аполлона й дочку Артеміду,
903
Що любить лови,— найкращую пару між всіми богами.
904
Геру блискучу Зевес за останню собі взяв дружину,
905
Ся ж породила йому Гебу, й Ареса, й Ейлейтіію,
906
В зв'язку любовнім з царем і людського і божого роду.
907
Сам з голови видав він синьооку богиню Афіну,
908
Дуже грізну, що провадить війська, любить крик,
909
непоборну, Вельмишановну, якій милі війни, борба й мужів галас.
910
Гера ж Гефайста преславного в зв'язку зовсім не любовнім
911
Родила, в сварці раз в раз і в незгоді живучи з супругом,
912
Що ковалем-штукарем став найбільшим між всіми богами.
913
Від Амфітріти і від землетрясця того Посейдона
914
Родився широкогрудий Тритон величезний, що в морі
915
На самім дні біля матері любої й владаря батька
916
В домі жиє золотім, бог страшний. Але богу Аресу,
917
Що розбиває щити, Кітерея породила Страха
918
Й Жаха страшного, що мужів густі розсипають фаланги
919
З батьком, що бурить міста, бік о бік у кровавому бою,
920
І Гармонію-дочку, що за жінку взяв Кадм многоумний.
921
Мая, Атланта дочка, від Зевеса породила Герма,
922
Злягши на ліжку святому,— він стався герольдом безсмертним.
923
Кадма-дочка із Зевесом у зв'язку любовнім Семела-
924
Сина породила, славного Діоніса, радості творця,
925
Смертна безсмертного, та тепер стали обоє богами.
926
Врешті героя Геракла породила гарна Алкмена
927
В зв'язку любовнім із тим же Зевесом, що хмари збирає.
928
Славний хромий бог Гефайст наймолодшу й найкращу із грацій
929
Взяв за жону Аглаію. Діоніс золотоволосий Взяв Аріадну,
930
Міноса дочку жовтокосу, собі за дружину, їй же для нього
931
Зевес дав безсмертність і молодість вічну.
932
Син же могутній Алкмени прекрасної, сила Геракла,
933
Земне своє житіє многотрудне скінчивши, у небі Гебу,
934
Зевеса дочку і золотоволосої Гери,
935
Взяв за стидливу жону на вершках снігового Олімпу
936
Благословенний, що діл за життя доконавши великих
937
Поміж богами без болю живе і без старості вічно.
938
З Гелієм неутомимим преславна дочка Океана,
939
Та Персеїда, породила Кірку й царя Аетея.
940
Сей Аетей, світлодайного Гелія син невідродний,
941
Іншу дочку Океана, ріки безконечної, гарну
942
Ідію Взяв за жону із поради богів. Ся ж у зв'язку любовнім
943
Силі підлягши принад і намов золотих Афродіти,
944
Вродила прекрасноногу Медею йому на потіху.
XV. Плем'я півбогів

945
Ви прощавайте тепер, всі жильці олімпійського дому,
946
Володарі островів, сухопуття й солоного моря!
947
Ви ж тепер, солодкомовнії музи, Зевеса-державця
948
Доні, про тих ще богинь заспівайте, що, мавши сполуку
949
З мужами смертними, з них породили безсмертне потомство,
950
Що по земному житті до богів поставало подібне.
951
Божеська серед богинь Деметера породила сина
952
Плутоса, з героєм Язієм у зв'язок зайшовши любовний
953
На перелозі, що тричі був ораний в Креті плодючій,
954
Бога ласкавого, що усі землі широкі та море
955
Все переходить і всім, кого здибле й кому се на руку,
956
Сипле достатки й яке лиш можливе поводження й щастя.
957
З Кадмом Гармонія теж, Афродіти дочка золотої,
958
Дочок Інону, й Семелу, й Агаву, красуню вродливу
959
І Автоною, яку пошлюбив Арістай довгогривий,
960
Сплодила, ще й Полідора у пишно увінчаних Фівах.
961
А Каліроя, дочка Океана, у зв'язку любовнім
962
З волі щедрот Афродіти з Хрізаором великодушним
963
Вродила сина, що був між усіми людьми найсильніший,
964
Се Геріон був, якого убила Гераклова сила
965
Задля волів крутоногих на острові, на Ерітеї.
966
Враз із Тітоном Еос мала Мемнона в шлемі спижевім,
967
Що був король ефіопів, і владаря Ематіона.
968
Ся ж із Кефалей уродила великославного сина,
969
Богатиря Фаетона, що муж був подібний до бога.
970
Того в віці молодім, в пишнім цвіті ще юної вроди,
971
В мрій молодечих розпалі охоча до втіх Афродіта
972
Вгору порвала й його в своїм божеськім храмі слугою,
973
Тайн ізробила учасником, демоном поміж богами.
974
Айсона син не по своїй, а з волі богів невмирущих
975
Взяв Аетея дочку, короля і потомка Зевеса,
976
Взяв від вітця, поборовши страшні і важкі перешкоди,
977
Що за одною другу йому ставив король завидющий,
978
Несправедливий Пелій, і жорстокий, і злочинів майстер.
979
Все поборовши, в Іолк повернув, натерпівшися много,
980
На кораблі своїм бистрім везучи кохану дівчину,
981
Айсона син, і узяв він її за шановну подругу.
982
Ся ж у подружжі з Іясоном, пастирем свого народу,
983
Вродила сина Медея, що в горах виховував Хейрон,
984
Філіри син; так сповнилася мудра Зевесова воля.
985
З-поміж Нерея дочок, справедливого діда морського,
986
Мала Псамата, богиня з богинь, з Афродіти велінь золотої
987
Фока, з Аяком міцним сполучившися в зв'язку любовнім,
988
А срібнонога богиня Фетіда у зв'язку з Пелеєм
989
Вродила сина Ахілла, погромця рядів і львиної відваги.
990
Мати Енея була Кітерея в короні блискучій,
991
Як із Анхізом-героєм злучилася в зв'язку любовнім
992
В Іди вершинах лісистих, де много печер і провалля.
993
Кірка ж, Еелія Гіперіоненка доня премудра
994
Від Одіссея багатострадального, в нім закохавшись,
995
Агрія вродила славного, потім меткого Латина
996
І Телегона — усіх через ту ж золоту Афродіту.
997
Всі вони дуже далеко в островів святих закамарку,
998
Над многославним тирсенським народом цілим панували.
999
І Каліпсо теж, богиня з богинь, з Одіссеєм у парі
1000
Сплодила двоє синів: Найсітоя і з ним Навсіноя.
1001
Се були ті, що, в любві зі смертельними злягти мужами,
1002
Самі безсмертні, дітей привели собі богоподібних.
1003
Ну ж ще про плем'я жінок заспівайте, солодковимовні
1004
Музи, Олімпу жильці, доні Зевса-егідодержавця.
Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах та Україні.


  • Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона була вперше опублікована в Україні і станом на 1 січня 1996 (дата URAA) перебувала у суспільному надбанні в Україні
  • Термін дії авторських прав на цей твір в Україні закінчився до 1 січня 2001 року, коли почала діяти нова редакція закону України про авторські й суміжні права, що збільшила термін дії копірайту з 50 до 70 років.
  • Автор помер у 1916 році, тому ця робота є у суспільному надбанні у тих країнах, де авторське право діє на протязі життя автора плюс 100 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.