Три мушкетери (1929)/2/28
| ◀ XXVII. Крапля води | Три мушкетери пер.: С. Столбцов Частина друга XXVIII. Чоловік у червоному плащі |
XXIX. Суд ▶ |
|
Розпач Атосів поступився місцем притаєній скорботі, яка ще яскравіше виявляла блискучі здатності цього чоловіка.
Увесь понятий думкою про дану їм обіцянку й про взяту на себе відповідальність, він останній пішов до своєї кімнати, попросив хазяїна принести для нього мапу провінції, нахилився над нею, роздивився на накреслені на ній лінії, встановив, що від Бетюна до Армантьєра ведуть чотири різні шляхи й звелів покликати до себе льокаїв.
Плянше, Грімо, Мускетон і Базен з'явились й одержали від Атоса певні, докладні розпорядження. Назавтра, світанком вони повинні були податись до Армантьєра, кожен своєю дорогою. Плянше, як найспритніший з них, мав вивчити шлях, де зникла карета, екскортована льокаями Рошфора. В неї, мусимо пригадати, стріляли наші приятелі.
Атос скористався перш за все льокаями, бо від того часу, як вони стали до нього та його друзів, він виявив головні здатності кожного зокрема.
Усі четверо мусіли зійтися завтра об одинадцятій. Коли вони викриють притулок міледі, то троє мали залишитися стерегти її, а четвертий — повернутись до Бетюна, щоб попередити Атоса й провести туди чотирьох друзів.
Вислухавши ці розпорядження, льокаї пішли до себе.
Незабаром вийшов Атос. Було вже пізно. Стрінувши якогось перехожого, він наблизився до нього й сказав йому кілька слів. Особа, до якої звернувся Атос, віджахнулася, а проте жестом одповіла на запитання мушкетера. Атос запропонував йому півпістолі, аби той проводив його, та перехожий одмовився.
Атос пішов далі. Дійшовши до перехрестя, він знову спинився, очевидно, вагаючись, бо не знав, куди йти. А що на перехресті, скорше ніж де інде, можна було сподіватися стрінути когонебудь, Атос залишився на місці. І дійсно, за кілька хвилин пройшов нічний сторож. Атос повторив запитання, яке поставив уже першому перехожому. Нічний сторож так само віджахнувся й теж одмовився провести Атоса, показавши рукою дорогу, якої треба було держатись.
Атос пішов у вказаному напрямку й дістався околиці, розташованої на краї міста, противнім тому, через який він із своїми товаришами туди в'їхали. Тут, здавалось, він знову почутив неспокій, завагався й спинився втретє.
На щастя, якийсь жебрак підійшов до нього попросити милостині. Атос запропонував йому екю, щоб той провів його. Жебрак на хвилину замислився, але, побачивши срібну монету, що блискотіла в темряві, наважився й пішов попереду.
Дійшовши до рогу одної вулиці, він вказав на маленький будинок віддалік, ізольований, самотній, похмурий на вигляд.
Атос попрямував до нього, а жебрак, одержавши гроші, прожогом побіг назад.
Атос обійшов круг будинку, перше ніж вгледів двері на тлі червонуватої фарби, якою був помальований той будинок.
Крізь щілини віконниць не було видко ні іскри вогню. Відсутність будь-яких звуків виключала думку, що будинок заселений. Він стояв сумний та німий, як могила.
Атос постукав тричі, але спершу ніхто не відповідав. Тільки по третьому разі почулися кроки. Нарешті двері трохи прочинилися, і в отворі їх з'явився високий на зріст чоловік, блідий, з чорним волоссям і чорною бородою.
Атос і незнайомий перекинулися кількома словами. Потім високий чоловік жестом запропонував мушкетерові ввійти. Атос поквапився скористатися з цього дозволу.
Двері по нім зараз же зачинилися. Чоловік, що його з такими труднощами розшукав Атос, провів мушкетера до своєї кімнати.
Обстава приміщення свідчила про його нахил до природничих наук.
У незнайомого не було ні родини, ні слуг. У цьому будинкові він жив сам.
Атос, з'ясував йому причину своєї візити й сказав, на яку послугу з боку його сподівається. Довідавшись, чого чекають від нього, незнайомий, що ввесь час залишався стояти на ногах, жахаючись, ступив крок назад і відмовився пристати на прохання Атосове. Тоді Атос витяг з кешені невеликий клаптик паперу, де було написано два рядки, стверджені підписом та печаткою, і подав людині, що так недвозначно виявила свою огиду. Прочитавши ці два рядки, побачивши підпис і впізнавши печатку, високий чоловік вклонився на ознаку того, що не заперечує і ладний скоритися.
Атос не вимагав більшого. Він підвівся, вклонився, пішов з будинку й попрямував тою ж дорогою, якою прийшов, а повернувшися до готелю, зачинився в своїй кімнаті. На світанні до нього завітав Д'Артаньян і спитав, що робити.
— Чекати, — відповів Атос.
Призначеного для похорону часу лорд Вінтер і чотири приятелі прибули до манастиря. Ударили у великий дзвін. Двері каплиці стояли навсяж, але ґрати на криласі були зачинені. Посеред криласу лежало тіло жертви в убранні послушниці. З обох боків криласа й за ґратами вишикувались усі сестри-кармелітки. Вони слухали жалібну месу й супроводили співами співи священиків, не бачивши інших молитвеників і самі незримі для них.
Коло дверей каплиці Д'Артаньян почутив, що його знову покидає мужність. Він обернувся, шукаючи очима Атоса, але той щезнув.
Вірний своєму завданню месника, Атос звелів провести себе до саду, де сліди на рині показували шлях, яким втекла отрутниця.
Мушкетер наблизився до фіртки, що виходила в ліс, наказав відчинити її й побрався межи дерев.
Усі його здогадки ствердилися. Дорога, якою проїхала карета, ішла круг лісу. Атос деякий час не збочував з неї й посувався наперед, втупивши очі в землю. Невеликі криваві плями, — наслідок поранення чоловіка, що супроводив карету, або одного з коней, — визначали путь екіпажа.
Пройшовши три чверті льє, бувши майже в п'ятьдесятьох кроках од Фестюбера, Атос побачив пляму більшого розміру. Земля була потоптана кіньми. Між лісом і цим виявним місцем було видко такі самі сліди маленьких ступнів, як і в саду. Очевидно, карета тут зупинилася.
На цьому місці міледі вийшла з лісу й сіла в карету. Задоволений своїм відкриттям, — що стверджувало всі його згадки, Атос повернувся до готелю, де застав Плянше, що нетерпляче чекав на нього.
Усе відбулося так, як і передбачав Атос. Плянше обслідував дорогу, теж бачив криваві плями й знайшов місце, де зупинили коні. Але він пройшов далі, ніж Атос. Одвідавши в селі Фестюбер коршму, щоб вихилити склянку вина, він, навіть ні в кого не питаючись, дізнався, що напередодні, пів до дев'ятої вечора, один поранений, який разом із дамою їхав у поштовій кареті, примушений був спинитися тут, не мавши сил їхати далі.
Плянше кинувся шукати фурмана карети й розшукав його. Виявилося, що фурман довіз даму до Фромеля, звідки вона подалася до Армантьєра. Дізнавшись про це, Плянше звернув на польову дорогу і о сьомій рано дістався до Армантьєра.
Там був лише один готель при поштовій станції. Плянше удав з себе слугу, що шукає посади. По десятихвилинній розмові зі слугами, він довідався, що вчора, об одинадцятій вечора, в готель приїхала якась жінка, найняла кімнату, покликала хазяїна й сказала йому, що хоче деякий час перебути в цьому краї.
Більшого Плянше й не треба було знати. Він побіг до призначеного місця побачення, знайшов там трьох льокаїв на своїх місцях, поставив їх вартувати коло всіх виходів з готелю, а сам помчав до Атоса. Коли Атос закінчував розпитувати Плянше, увійшли мушкетери.
Обличчя їх були смутні й похмурі, навіть Арамісове.
— Що робити? — спитав Д'Артаньян.
— Чекати, — відповів Атос.
Кожен повернувся до своєї кімнати.
О восьмій вечора Атос наказав сідлати коні й попередив лорда Вінтера та своїх друзів, щоб вони ладналися рушити.
За хвилину всі п'ятеро були готові. Кожен обдивився, чи справна його зброя й направив її. Атос спустився останній. Д'Артаньян був уже на коні й виявляв велику нетерплячку.— Терпіння, — промовив Атос, — нам бракує ще декого.
Усі здивовано озирнулися, бо не зрозуміли про кого говорить Атос.
Тої ж хвилини Плянше підвів Атосові коня. Мушкетер легко скочив у сідло.
— Почекайте на мене, — сказав він, — я зараз повернуся. І він помчав учвал.
За чверть години він і дійсно повернувся в супроводі чоловіка в машкарі, закутаного у великий червоний плащ.
Лорд Вінтер і троє мушкетерів запитливо перезирнулися. Ніхто не міг нічого сказати, бо ніхто не знав цього чоловіка. Та вони вирішили, що інакше й не може бути, раз так робить Атос.
О дев'ятій невеличка кавалькада, з Плянше на чолі вирушила в путь тою дорогою, якою їхала карета.