Україна в міжнародних відносинах/2/Інститут історії України НАН України

◀ Інститут зовнішніх зносин

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 2 під ред. Миколи Варварцева Інститут історії України НАН України

Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2010

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ НАН УКРАЇНИ — науково-дослідницька установа в складі Національної академії наук України (м. Київ). Створений 1936 (23 липня 1936 — рішенням ЦК КП(б)У та постановою Президії АН УСРР від 27 липня 1936) як Інститут історії України. Від 2 березня 1953 — Інститут історії АН УРСР, 21 листопада 1990 — Інститут історії України АН УРСР (від 1991 — Інститут історії України АН України, від 1994 — Інститут історії України НАН України).

На початковому етапі до складу інституту входило 3 сектори: історії України епохи феодалізму; історії України доби капіталізму; історії України радянського періоду. Працювало в Інституті 16 співробітників. Першим директором Інституту історії України був А. Сараджев. 1940 у Львові створено відділ інституту, який очолив І. Крип'якевич. Того ж року Вченій раді інституту було надано право присудження наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальностей «Історія України», «Історія СРСР», від 1954 — «Всесвітня історія».

У роки Другої світової війни Інститут історії України евакуйовано до м. Уфи (нині столиця Республіки Башкортостан, РФ). 17 липня 1944 інститут відновив свою діяльність у Києві у складі 4-х відділів. На початку 1945 тут працювало 13 наукових співробітників, у тому числі 3 доктори і 7 кандидатів наук. 1950 до його складу входило уже 8 відділів. 1969 на базі Ін-ту історії АН УРСР було створено Археографічну комісію АН УРСР (очолив акад. АН УРСР А. Скаба), яка невдовзі припинила своє існування.

1973, у зв'язку з підготовкою багатотомної «Історії Української РСР», постановою Президії АН УРСР було затверджено нову структуру інституту, що передбачала створення у його складі 6-ти секторів. 1982 структуру було приведено у відповідність до загальноакадемічної. 1985 в інституті діяли 2 відділення, 14 відділів і 7 секторів. 1987 було відновлено діяльність Археографічної комісії АН УРСР (очолив її чл.-кор. АН УРСР П. С. Сохань).

Станом на 2010 рік в інституті функціонують 13 відділів: історії України середніх віків та раннього нового часу; історії України XIX — початку XX ст.; історії української революції (1917–1921 рр.); історії України 20–30-х рр. XX ст.; історії України періоду Другої світової війни; новітньої історії та політики; історії України другої половини XX ст.; всесвітньої історії і міжнародних відносин; української історіографії; спеціальних галузей історичної науки та електронних інформаційних ресурсів; регіональних проблем історії України; науково-технічної інформації. З 1993 очолює Інститут історії України НАН України академік НАН України В. А. Смолій. Друкований орган інституту (від 1957) — «Український історичний журнал». Відділами установи публікуються тематичні збірники наукових праць. Від початку 1990-х років учені інституту регулярно проходять стажування у закордонних наукових центрах, беруть участь у міжнародних наукових конференціях, публікують свої праці у зарубіжних виданнях. При інституті діють аспірантура та докторантура, спеціалізована вчена рада із захисту кандидатських і докторських дисертацій.

Серед основних напрямів наукових досліджень інституту — історія України з часів Київської Русі до сьогодення, регіональна історія України, історичне краєзнавство, національна історіографія, спеціальні історичні дисципліни. Вагоме місце посідає тематика, пов'язана з вивченням актуальних проблем всесвітньої історії і міжнародних відносин, з'ясуванням місця й ролі України та українського народу у всесвітньо-історичному процесі.

Цим проблемам присвячено чимало студій учених інституту на сторінках «Українського історичного журналу», а також тематичних збірників наукових праць, які видаються відділами установи, зокрема «Україна в Центрально-Східній Європі», «Соціум: Альманах соціальної історії», «Проблеми вивчення історії української революції», «Ruthenica» тощо.

Головним осередком вивчення проблем історії окремих зарубіжних країн і народів, міжнародних зв'язків та зовнішньої політики України є відділ всесвітньої історії і міжнародних відносин, який має довгу, багату традиціями історію. Відділ фактично бере свій початок з 1950, коли у складі інституту діяли відділ історії країн народної демократії (зав. Ф. П. Шевченко) та відділ загальної історії і міжнародних відносин (зав. О. К. Касименко, 1952–1957 — О. Д. Война). 1963 ці два відділи були об'єднані в один — відділ нової й новітньої історії зарубіжних країн (зав. В. І. Клоков). 1965 відділ було розділено на відділ історії зарубіжних соціалістичних країн (зав. І. М. Мельникова) та відділ нової й новітньої історії (зав. В. І. Клоков).

У 1973 в інституті було створено сектор історії країн соціалістичної співдружності з відділом історії і міжнародних відносин соціалістичних країн, Ужгородським і Чернівецьким відділами інституту. 1985 у складі відділу історії соціалістичних країн і міжнародних зв'язків України був сформований сектор історичних зв'язків України з зарубіжними країнами (зав. сектору П. С. Сохань). 1991 було затверджено нову структуру інституту, за якою сектор було ліквідовано, а відділ отримав назву історії міжнародних зв'язків України. Від 1996 останній має назву відділ всесвітньої історії і міжнародних відносин. 1965–1988 рр. відділом завідувала чл.-кор. АН УРСР І. М. Мельникова, 1988–1991 — чл.-кор. АН УРСР П. С. Сохань. Від 1991 відділ очолює д.і.н. С. В. Віднянський.

Серед наукових проблем, що розроблялися у відділі у перші роки його діяльності, головне місце посідали питання новітньої історії країн Центральної та Південно-Східної Європи, їх спільного досвіду в формуванні і удосконаленні нових, соціалістичних міжнародних відносин. У 1960–70-ті роки співробітники відділу широко висвітлювали питання внутрішньої історії зарубіжних країн, зокрема Польщі (І. Ф. Євсєєв, П. М. Калиниченко), Чехословаччини (І. М. Мельникова, І. А. Петерс), Німеччини (І. М. Кулинич), Болгарії (П. С. Сохань), Румунії (С. М. Пархомчук), а також історичних зв'язків і співробітництва України з країнами Центральної та ПівденноСхідної Європи. Найважливішими результатами роботи були колективні монографії «Украинская ССР и зарубежные социалистические страны» (1965), «На магістралях дружби і братерства. Участь Української РСР у співробітництві Радянського Союзу з європейськими соціалістичними країнами (1966–1970)» (1974). Остання відзначена премією Академії наук УРСР ім. Д. З. Мануїльського. Лауреатами стали І. М. Мельникова, І. М. Кулинич, П. С.Сохань. 1977 вченими відділу підготовлено колективну працю «За дружбу з країною Великого Жовтня», в якій досліджувалася діяльність масових громадських організацій, спілок і товариств дружби і культурного зв'язку з СРСР у Болгарії, Угорщині, НДР, Польщі, Румунії, Чехословаччині, Югославії, роль цих організацій у розвитку дружби з радянським народом.

Подальше вивчення історії східноєвропейських держав, їх зв'язків з Україною у політичній, економічній і культурній сферах, участі громадських організацій в міжнародному співробітництві знайшло своє втілення у підготовці інших ґрунтовних праць, написаних на базі джерел з вітчизняних і зарубіжних архівів. Серед них: «Породненные социалистическим интернационализмом. Дружественные связи и сотрудничество породненных областей и городов УССР и братских стран социализма» (К., 1980); «Сотрудничество общественных организаций стран социализма» (К., 1983); «Деятельность обществ дружбы с СССР в странах социалистического содружества» (К., 1987); «Укрепление братской дружбы и сотрудничества стран социалистического содружества» (К., 1987) та ін.

Крім участі у колективних роботах науковці відділу І. М. Кулинич, І. А. Петерс, П. С. Сохань, М. М. Варварцев, В. У. Павелко, М. В. Знаменська, І. Т. Лісевич, В. В. Павленко, С. В. Віднянський, Вас. М. Даниленко, М. С. Держалюк, О. В. Павлюченко, Т. В. Клинченко підготували низку монографій, в яких досліджували різні аспекти всесвітньої історії, зокрема проблеми історичного розвитку Болгарії, Італії, Німеччини, Польщі, Угорщини, Чехословаччини, Югославії та деяких інших зарубіжних країн.

У 1967 на базі відділу була створена Наукова координаційна рада Академії наук України з питань історії та міжнародних відносин країн Центральної та Південно-Східної Європи, яка до кінця 1980-х рр. була координуючим центром усіх досліджень з цієї проблематики в Україні.

З проголошенням незалежності України перед колективом співробітників відділу постало складне завдання — переосмислити фундаментальні підвалини радянської історичної науки, визначити перспективну проблематику та нові методологічні підходи і концепції вивчення актуальних проблем всесвітньої історії, міжнародних зв'язків України й українського народу, їх місця й ролі в контексті європейської та світової історії. Перш за все передбачалось об'єктивно та всебічно дослідити недостатньо вивчені складні питання новітньої історії країн Центрально-Східної Європи, сучасних міжнародних відносин, починаючи з історії Першої світової війни, участі в них України. З'явилася можливість використовувати недоступні раніше архівні й друковані джерела.

У першій половині 1990-х рр. колектив відділу проводив дослідження в рамках комплексної теми «Україна і Європа: історичні традиції взаємин та проблеми співробітництва на сучасному етапі», метою якої була розробка її конкретних аспектів. Вагоме місце в плані науково-дослідницьких робіт посідала тематика, пов'язана з історією міжнародних зв'язків України, становленням зовнішньої політики незалежної Української держави та формуванням її пріоритетів на міжнародній арені. Результати досліджень оприлюднені у наукових збірниках «Культурные и общественные связи Украины со странами Европы» (1990), «Україна в європейських міжнародних відносинах» (1998) та збірнику документів і матеріалів «З історії міжнародних зв'язків України: наука, освіта (XIX — 30-ті роки XX ст.)» (1999). У межах загальної теми уперше було розпочато розробку маловивчених питань з історії національних меншин в Україні, української еміграції, історії й сучасного стану міжнародних зв'язків України. В процесі їх вивчення було видано понад 10 монографічних досліджень М. М. Варварцева, С. В. Віднянського, М. С. Держалюка, Т. І. Єременко, І. Т. Лісевича, А. Ю. Мартинова, В. В. Павленко, І. М. Кулинича, Н. В. Кривець.

Подальшим кроком у вивченні проблематики відділу стала науководослідницька тема «Європа і Україна: загальне і особливе в культурноцивілізаційному розвитку та міжнародних взаєминах у XX столітті» (2000–2003 рр.). Її метою було вивчення й узагальнення основних подій і явищ новітньої історії і міжнародних відносин. Підсумком дослідження даної теми стала участь співробітників відділу (С. В. Віднянського, А. Ю. Мартинова) у підготовці узагальнюючих наукових видань «Все про Україну» (У 2-х тт., 1998), «Україна: утвердження незалежної держави (1991–2001) (2001). С. В. Віднянський є співавтором академічного видання «Політична історія України XX століття». У 6-ти томах. (2002–2003). Вагомим доробком науковців відділу з вказаної тематики стало видання анотованої історичної хроніки у двох частинах «Україна і Європа (1990–2000 рр.)» (2001) і «Зовнішня політика України в умовах глобалізації (1991–2003)» (2004), а також ювілейного видання до 10-ї річниці незалежності України тематичного випуску наукового збірника «Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки» (Вип. 10, 2001).

Наступним етапом наукової роботи відділу була розробка конкретноісторичних та комплексних, узагальнюючих проблем у рамках загальних тем: «Процеси модернізації, соціальні, національні і демократичні рухи в Європі та Україні: політичні й духовно-культурні рецепції та взаємини (XIX–XX ст.)» (2003–2005 рр.); «Україна в європейському просторі у XIX — на початку XXІ століть: історичні зв'язки, проблеми та перспективи інтеграції» (2006–2008 рр.). На 2009–2011 рр. основою науково-дослідницької діяльності відділу визначено розробку теми: «Європейський історичний процес і рецепції України у XIX — на початку XXІ століть: джерела, напрями та суспільно-політичні впливи». За результатами досліджень підготовлені й опубліковані численні наукові праці, у т.ч. колективні та індивідуальні монографії.

До новітніх публікацій, які відображають напрацювання співробітників з проблематики відділу, належать колективна праця Енциклопедичний словник-довідник «Україна в міжнародних відносинах». Вип. 1 (2009); монографії С. В. Віднянського, А. Ю. Мартинова «Україна в Організації Об'єднаних Націй» (2006); С. В. Віднянського, А. Ю. Мартинова «Об'єднана Європа: від мрії до реальності. Історичні нариси про батьківзасновників Європейського Союзу» (2009); М. М. Варварцева «Італійці в культурному просторі України (кінець XVIII — 20-ті рр. XX ст.)» (2000); «Україна й Італія у наукових, освітніх та літературних взаєминах (друга половина XIX — початок XX ст.). Документи, епістолярій, матеріали» (2000); «Джузеппе Мадзіні, мадзінізм і Україна» (2005); О. М. Горенка «Соціально-політичний вимір європейської інтеграції та Україна» (2002); А. Ю. Мартинова «Соціал-демократична партія у політичній історії Німеччини XX століття» (2003); «Об'єднана Німеччина: від «Боннської» до «Берлінської» республіки (1990–2005 рр.)» (2006); Н. В. Кривець «Українськонімецькі відносини: політика, дипломатія, економіка» (2008); О. А. Іваненко «Українсько-французькі зв'язки: наука, освіта, мистецтво (кінець XVIII — початок XX ст.) (2009).

Науковці відділу беруть активну участь у підготовці багатотомної «Енциклопедії історії України», яка видається інститутом, навчальних посібників, підручників. Зокрема, С. В. Віднянський та А. Ю. Мартинов у складі авторського колективу взяли участь у написанні посібника для вузів «Історія Центрально-Східної Європи» (2001), С. В. Віднянський є автором навчального посібника для 11 класу «Всесвітня історія. Новітня історія. 1939–2003» (2000, 2001, 2003, 2004).

Відділ має широкі міжнародні зв'язки. Його вчені беруть активну участь у роботі багатьох міжнародних наукових конгресів і конференцій, постійно спілкуються зі своїми колегами з Росії, Білорусі, Словаччини, Чехії, Угорщини, Польщі, Італії, Німеччини й інших країн, є членами новостворених двосторонніх Комісій істориків: українсько-російської, українсько-польської, українсько-угорської, українсько-словацької, українсько-болгарської.

У 1975–1989 рр. у відділі видавався міжвідомчий збірник наукових праць «Історичні дослідження. Історія зарубіжних країн». Всього було опубліковано 15 випусків щорічника. 1991 започатковано новий міжвідомчий збірник наукових праць «Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки» (вийшло 19 випусків).

За роки української незалежності у відділі підготовлено і успішно захищено 10 докторських і понад 30 кандидатських дисертацій з актуальних проблем всесвітньої історії і міжнародних відносин.

У відділі працює 13 співробітників, у т.ч. 4 доктори і 5 кандидатів наук.

Літ.: Коваль М. В., Рубльов О. С. Інститут історії України НАН України: перше 20-річчя (1936–1956 рр.) // УІЖ, 1996, № 6; У лещатах тоталітаризму: Перше двадцятиріччя Інституту історії України НАН України (1936–1956 рр.): Збірник документів і матеріалів. — К., 1996, ч. 1–2; Інститут історії України. 1936–1996. — К., 1996; Реєнт О., Лисенко О. Огляд видань Інституту історії України НАНУ за останнє 10-річчя. — К., 1997; Вчені Інституту історії України: Бібліографічний довідник. — К., 1998: Бібліографія основних видань Інституту історії України НАН України, 1936–2001. — К., 2002; Рубльов О. С., Юркова О. В. Інститут історії України НАН України: віхи історії (1936–2006) // Інститут історії України НАН України. 1936–2006. — К., 2006; Віднянський С. В. Відділ всесвітньої історії і міжнародних відносин // Інститут історії України НАН України. 1936–2006. — К., 2006.

С. В. Віднянський, Н. В. Кривець.