Україна в міжнародних відносинах/2/Запорозька Січ
| ◀ «Записки чина св. Василія Великого» | Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 2 під ред. Миколи Варварцева Запорозька Січ |
Запорозько-Кримська угода 1668 ▶ |
|
ЗС являла укріплену фортецю, в центрі якої були розташовані майдан із церквою. Навколо стояли курені (хати, де жили козаки), будинки старшини, канцелярія, зброярня та ін. Кількість козацького населення ЗС за різних часів становило від кількох сот до кількох тисяч. Частина козацтва і їхні сім'ї жили поза її межами у так званих зимівниках, займалися різними промислами, скотарством. Ці землі від другої половини 17 ст. називалися «Вольності Війська Запорозького».
Верховним органом влади ЗС була рада (або коло), у якій мали право брати участь усі без винятку козаки. До її повноважень входило вирішення (на основі голосування) усіх основних військово-адміністративних й політичних питань, обрання кошового отамана, старшини та ін. Проводилися також старшинські ради і ради куренів (так звана «чорна рада» від слова «чернь» — народ). З огляду на наявність виборної системи органів влади ЗС в історіографії дістала ймення «християнська козацька республіка».
Виконавча влада належала кошовому отаману — першій особі ЗС, який і репрезентував її у зносинах із зовнішнім світом
Основною військово-адміністративною і господарською одиницею ЗС був курінь, кожен з яких об'єднував козаків — вихідців із певних місцевостей. До вищої козацької старшини ЗС належали: військовий суддя (друга особа після кошового отамана), писар, осавул, обозний.
До 1649 ЗС офіційно підпорядковувалася польському уряду, потому — гетьману Війська Запорозького.
Вже у першій половині 17 ст. запорозьке козацтво вийшло на рівень кращих європейських армій. Запорозька піхота вважалася неперевершеною в Європі. Кіннота також вирізнялася високим рівнем військового мистецтва. Запорожці блискуче володіли технікою ведення морського бою і, на думку сучасників — французького посла у Стамбулі графа де Сезі (XVII ст.), таємного радника швецького короля та посла у Польщі Жака Русселя (XVII ст.) та багатьох інших, були справжніми володарями Чорного моря. Також запорожці вважалися майстрами сторожової і розвідувальної справи, будівництва земляних укріплень.
Майже постійно перебуваючи у стані війні (з незначними перервами у часі), запорозьке козацтво здійснило безліч військових операцій. Неодноразовими були походи на турецькі міста Стамбул, Синоп, Трапезунд (тепер м. Трабзон, Туреччина), Очаків і Кафу (нинішня Феодосія), татарський Гезлев (нині м. Євпаторія, Україна) тощо. Активність військових походів запорожців досягає апогею, починаючи від першої половини 17 ст. Упродовж 20–40-х рр. переважна більшість цих походів відбувалася у союзі з донським козацтвом. Разом із російською армією запорозьке козацтво брало участь у азовсько-дніпровських походах 1695–1696, Північній війні 1700–1721 та ін.Особливо визначною подією в історії ЗС стала визвольна війна українського народу середини 17 ст., яка охопила всю територію України, підвладну Речі Посполитій. Козацтво під проводом гетьмана Богдана Хмельницького виступило головною рушійною силою у цій боротьбі, під час якої відбулося вісім найбільших баталій — під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, Зборовом, Берестечком, Білою Церквою і Батогом. Лише у двох з них (під Берестечком і Білою Церквою) військо Богдана Хмельницького зазнало поразки. Заключним актом війни стала Переяславська рада, що відбулася 8 січня 1654 у м. Переяславі за участю представників від усіх козацьких полків та російської делегації на чолі з думним боярином В. Бутурліним. Ухвалене Радою рішення про визначення політично-правового статусу України у складі Росії (на умовах протекторату) було закріплене пізніше (березень 1654) у так званих Березневих статтях. Однак царський уряд Росії майже відразу потому почав обмежувати автономію ЗС, відміняти права й привілеї, надані її населенню зазначеною угодою.
З.С. перетворилася на потужну військово-політичну силу, широко відому в Європі. Вже від другої половини 16 ст. її відвідували посли багатьох держав, зокрема з метою залучення козацтва до участі у війнах і походах за кордоном. Перші описи ЗС здійснили наприкінці 16 ст. австрійський дипломат Еріх Лясота та польський хроніст Марцін Бєльський. Діяльність З. С. відтворювали у своїх працях також й автори ХVII–ХVIII ст. — французький військовий інженер і картограф Гійом Левассер де Боплан («Опис України»), польський хроніст італійського походження Олександр Гваньїні («Опис Сарматії Європейської»), французький історик Жан-Бенуа Шерер («Літопис Малоросії, або Історія козаків-запорожців та козаків України, або Малоросії»), французький філософ і письменник Вольтер («Історія Карла XIІ»). Упродовж XIX ст. історія ЗС стає темою для художніх творів англійського поета Джорджа Байрона («Мазепа»), французьких літераторів Віктора Гюго («Мазепа»), Проспера Меріме («Українські козаки та їх останні гетьмани», «Богдан Хмельницький») тощо.
Літ.: Костомаров Н. И. Богдан Хмельницкий. — СПб., 1904; Кириченко М. Соціально-політичний устрій Запорожжя (XVIII ст.). — Дніпропетровськ, 1931; Голобуцький В. О. Запорізька Січ в останні часи свого існування. 1734 –1775. — К., 1961; Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків. — Львів, 1990–92, т. 1–3; Нудьга Г. Республіка козаків: середньовічна Європа про Січ та козаків. — Львів, 1991; Скальковський А О. Історія Нової Січі або останнього коша запорозького. — Дніпропетровськ, 1994; Грушевський М. С. Історія України-Руси. — К., 1995, т. 7; Наливайко Д. Очима Заходу: Рецепція України в Західній Європі XI — ХVIII ст. — К., 1998; Україна — козацька держава. Ілюстрована історія українського козацтва. — К., 2004.
В. В. Піскіжова.
Ця робота поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 4.0 Unported (Із зазначенням авторства — поширення на тих самих умовах 4.0 неадаптована), яка дозволяє вільне використання, поширення й створення похідних робіт за умови дотримання і зазначення ліцензії та автора оригінальної роботи.