Україна в міжнародних відносинах/3/Караїми

◀ Канадський інститут українських студій

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 під ред. Миколи Варварцева Караїми

Карибська криза 1962 ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2012

КАРАЇМИ (самоназва — къарай, у множині — къарайлар, від давньоєвр. — читці) — корінний народ Криму. В Україні К. проживають також на Поділлі, Волині, Галичині. Мова К. належить до кипчацької групи тюркських мов. За віросповіданням К. — караїмісти, в основу їхнього релігійного віровчення покладено П'ятикнижжя Мойсея. Етногенез К. є предметом дискусій у науковій літературі. Існують дві основні його версії: 1) К. є субетнічною групою єврейського народу; 2) К. — нащадки тюркських племен, що у 8–10 ст. населяли Хозарський каганат.

Згідно з караїмськими легендами, 1246 на запрошення Данила Романовича Галицького близько 80 родин кримських К. переселилися до Галицько-Волинського князівства. Поселення К. існували у Львові, Луцьку, Жовкві, Самборі та інших містах. У 15 ст. засновано караїмську колонію в Києві. 1751 К. створили в Чуфут-Кале першу кримську типографію. Після приєднання Криму до Росії (1783) у межах імперії на К. з 1795 не поширювався накладений на євреїв подвійний податок, вони мали право на придбання землі й володіння нерухомістю, 1827 їх було звільнено від військової повинності. 1826 духовний центр К. перемістився з Чуфут-Кале до Євпаторії. 1837 створено Управління релігійних справ К., згодом перейменоване на Таврійське й Одеське караїмське духовне правління. Коштом К. 1894 в Євпаторії засновано Олександрівське караїмське духовне училище.

Упродовж 2-ї пол. 19 — поч. 20 ст. К. у Російській імперії активно займалися підприємницькою діяльністю й доброчинністю. 1861 першу тютюнову фабрику в Криму заснував В.О. Стамболі. 1914 більшість кримських підприємств з виробництва тютюну належала К. У Києві власниками найбільших тютюнових фабрик були брати Когени. С. Коген надавав кошти на створення в Євпаторії караїмського ремісничого училища (1895), будівництво в Києві по вул. Ярославів Вал кенаси (1902) тощо. 1913 серед К. нараховувалося 11 мільйонерів. 1916 у Євпаторії створено національну бібліотеку «Карай-Битиклиги».

Після 1917 значна частина К. емігрувала. Їхні культурні та релігійні осередки зазнали переслідувань з боку радянської влади. 1944 К. були частково депортовані з Криму, половина примусово переселених загинули. За всесоюзними переписами населення 1926 в Україні проживало 2341 К., 1959 — 3301, 1970 — 2596, 1979 — 1845, 1989 — 1404, згідно зі всеукраїнським переписом 2001 — 1196. Нині в усьому світі нараховується близько 2000 караїмів, з них приблизно 1200 — в Україні. З метою відродження караїмської культури 1989 створено Всеукраїнську асоціацію кримських К. «Кримкарайлар». 2000 відновлено Духовне управління караїмів України. 2003 відбувся національний з'їзд, на якому обрано Вищу раду кримських К.

Літ.: Шапшал С.М. Караимы и Чуфут-Кале в Крыму. — СПб., 1896; Наулко В.И. Развитие межэтнических связей на Украине. — К., 1975; Караимская народная энциклопедия. — М., 1995; Полканов Ю.А. Караи — крымские татары — тюрки. — Симферополь, 1997; Кримські караїми в Україні: Науково-допоміжний бібліографічний покажчик (1917–1941). — К., 2001; Тюркские народы Крыма: Караимы. Крымские татары. Крымчаки. — М., 2003; Kizilov M. The Karaite communities of Chufut-Kale and Mangup: history and topography of the settlement. — Leiden–Boston, 2003; Karaj kiuńlari: dziedzictwo narodu karaimskiego we współczesnej Europie. — Wrocław, 2004; Kizilov M. The Karaites of Galicia: an ethnoreligious minority among the Ashkenazim, the Turks and the Slavs, 1772–1945. — Leiden–Boston, 2009; http://karai.crimea.ua; http://karaites.narod.ru.

О.А. Іваненко.