Україна в міжнародних відносинах/3/Карибська криза 1962

◀ Караїми

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 під ред. Миколи Варварцева Карибська криза 1962

Карловий (Празький) університет ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2012

КАРИБСЬКА КРИЗА 1962 — різке загострення радянсько-американських відносин, що супроводжувалося виникненням загрози війського конфлікту. Приводом до її виникнення стала таємна операція «Анадир», що передбачала розміщення на Кубі 42-х радянських ракет середньої дальності з ядерними боєголовками та 40 тис. військового контингенту згідно з радянсько-кубинськими конфіденційними домовленостями. Радянський керівництво виправдовувало свою політику необхідністю захисту кубинської революції від зазіхань «американського імперіалізму». Проте основним мотивом операції було прагнення вирівняти стратегічне становище СРСР та США, зробивши територію США вразливою не тільки для міжконтинентальних балістичних ракет, чисельність яких на озброєнні СРСР на той час була незначною, але й для ракет середнього радіусу дії. Американські ракети такого класу були розміщені на території Італії й Туреччини і могли досягти територію СРСР. 14.10.1962 американський розвідувальний літак У-2 зафіксував будівництво на Кубі стартових майданчиків для ракет.

16.10.1962 фотоматеріали та висновки до них військових експертів лягли на стіл президентові США Дж. Кеннеді. 22.10.1962 американський президент оголосив про встановлення морської блокади острова та передав наказ воєнно-морським силам США про перевірку радянських суден, що йшли до берегів Куби. Була також розпочата підготовка до можливого вторгнення на Кубу. Дж. Кеннеді сповістив про свою ухвалу головним союзникам, згодом радянському уряду. Він дістав цілковиту підтримку прем'єр-міністра Об'єднаного королівства Г. Макміллана, президента Франції Ш. де Голля, поінформував про свої наміри також Організацію американських держав та Організацію Об'єднаних Націй. Фото, одержані з борту літака, були опубліковані по цілому світу. 24.10.1962 керівництво СРСР заявило рішучий протест проти встановлення блокади Куби та інших військових заходів США і висунуло вимогу негайно скликати Раду Безпеки ООН. Одночасно радянські збройні сили були переведені в стан підвищеної готовності.

Конфлікт досяг критичної точки. 25.10.1962 Генеральний секретар ООН У. Тан звернувся до лідерів СРСР та США із закликом про припинення конфронтації. 26.10.1962 голова ради міністрів СРСР М. Хрущов надіслав президенту США Дж. Кеннеді лист, у якому запропонував вивести радянські ракети з Куби в обмін на зняття блокади та зобов'язання не здійснювати інтервенцію на острів. 27.10 1962 Хрущов висунув американській стороні додаткові вимоги — припинити польоти літаків-розвідників над територією СРСР та вивести ракети середньої дальності із Туреччини. 28.10.1962 США повідомили керівництво СРСР про готовність в односторонньому порядку вивести свої ракети з території Італії й Туреччини, проте це не мало стати частиною угоди по Кубі. З іншими вимогами СРСР США погодилися. Того ж дня Хрущов віддав розпорядження про припинення установки ракет на Кубі. Криза пішла на спад. СРСР так і не домігся розміщення ракет на Кубі, США зобов'язувалися не нападати острів. Зіткнення поблизу Куби поставило основних фігурантів холодної війни СРСР та США обличчям до обличчя. Усвідомлення лідерами обох країн реалістичності виходу конфронтації з-під контролю, прямої загрози ядерної війни дозволило розв'язати кубинський вузол дипломатичним шляхом. Кубинський лідер Ф. Кастро залишився незадоволеним рішеннями обох сторін конфлікту, оскільки воно було схвалене без попередніх консультацій з ним в умовах крайньої недовіри до США, що в деякій мірі зашкодило радянсько-кубинським відносинам. У ході кубинської кризи було встановлено так звану «гарячу лінію» — систему прямого телефонного зв'язку між Білим Домом та Кремлем для швидкого вирішення нагальних питань. 7.01.1963 США та СРСР направили Генеральному секретарю ООН спільний лист із пропозицією зняти питання карибської кризи з порядку денного Ради Безпеки в результаті її двостороннього врегулюванням. Важливим наслідком конструктивного розв'язання конфлікту довкола Куби в подальшому став Договір 1963 р. про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі та під водою.

Літ.: Гобсбаум Е. Вік екстремізму. Коротка історія ХХ століття. — К., 2001; Гренвилл Дж. История ХХ века. — М., 1999; Дипломатический словарь. — М., 1985, т. 3.; Джонсон П. Современность. — М., 1995, т. 1–2; Дюрозель Ж-Б. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів. — К., 1995; Кредер А.А. Словарь по новейшей истории. — М., 1999; Palmer A. The Dictionary of XX th centuary history. — Harmondsworth, 1999; Кальвакоресси П. Мировая политика после 1945 года. — М., 2000; Холодная война. 1945–1963 гг. Историческая ретроспектива: Сб.ст. / Отв. ред. Н.И. Егорова, А.О. Чубарьян. — М., 2003.

О.С. Черевко.