Україна в міжнародних відносинах/3/Карловий (Празький) університет

◀ Карибська криза 1962

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 під ред. Миколи Варварцева Карловий (Празький) університет

Карловицький конгрес 1698–1699 ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2012

КАРЛОВИЙ (ПРАЗЬКИЙ) УНІВЕРСИТЕТ — перший слов'янський університет, заснований 7 квітня 1348 у Празі імператором Карлом ІV за зразком Болонського й Паризького (Сорбонна) університетів з чотирма класичними на той час факультетами — богословським (теологічним), гуманітарним (вільних мистецтв), правовим (юридичним) і медичним.

Протягом століть у ньому викладали та навчалися не лише піддані Чеського королівства, але й мешканці інших земель Центральної Європи, у тому числі й русини-українці. Вже наприкінці 14 ст. у списках студентів К.у. можна зустріти імена вихідців з українських земель — Волині, Галичини та ін. За роки свого існування К.у. пережив періоди розквіту та занепадів, але завжди залишався однією з провідних в Європі освітніх і наукових інституцій, вірних ідеї його засновників — служити чеській нації та прогресу. На початку 15 ст., коли ректором університету був Ян Гус, він приєднався до гуситського реформаторського руху, на початку 17 ст. та під час Тридцятилітньої війни (1618–1648) — до антигабсбурзької коаліції. Реформування К.у. відбувалося за часів імператора Фердинанда ІІІ (1654 його перейменовано на Карлово-Фердинандовий університет, ця назва проіснувала до 1918), імператора Йосипа ІІ у 80-х роках 18 ст., під час революції 1848– 1849, коли він перетворився на модерну вищу школу й державну установу.

У період апогею національного політичного руху Карлово-Фердинандовий університет у 1882 було поділено на два університети — чеський і німецький. На межі 19 і 20 ст. обидва університети досягли значних наукових успіхів: у німецькому, наприклад, працював проф. Альберт Ейнштейн, у чеському — проф. Томаш Масарик, який 1918 став першим президентом самостійної Чехословацької республіки. З 1883 тривалий час на медичному факультеті Празького університету викладав всесвітньо відомий український біохімік, гігієніст і епідеміолог проф. Іван Горбачевський, який у 1902–1903 був обраний ректором цього університету. У 1902 в К.у. продовжувала навчання українська студентська молодь (близько 30 чол.), яка на знак протесту проти заборони австрійськими властями заснувати український університет у Львові покинула батьківщину. Після утворення 1918 Чехословацької республіки в К.у. навчалися вже сотні студентів з Галичини, Закарпаття та інших українських земель, утворивши 1919 у Празі Українську академічну громаду. Восени 1921 в приміщеннях К.у. — Каролінумі, Клєментінумі та природописному інституті — розпочалися заняття для слухачів першого вищого навчального закладу і другої наукової установи української еміграції міжвоєнного періоду — Українського Вільного Університету, який за згодою чехословацької влади було переведено з Відня до Праги. Завдяки підтримці академічного сенату К.у. Український Вільний Університет розгорнув плідну культурно-освітню й наукову діяльність і проіснував у Празі до травня 1945 та відіграв виняткову роль у розвитку української культури, науки й громадської думки, підготувавши цілу плеяду відомих учених і справжніх патріотів України. Водначас чимало його професорів, зокрема такі відомі українські вчені, як С. Дністрянський, Д. Дорошенко, О. Колесса, І. Панькевич, О. Бурггардт, Я. Рудницький, у міжвоєнні роки викладали в К.у. Після окупації Чехословаччини гітлерівською Німеччиною, демонстрацій студентів К.у. та загибелі студента-медика Яна Оплетала в листопаді 1939 чеські високі школи були закриті, а студенти й викладчі університету зазнали переслідувань. Діяльність К.у. була відновлена після закінчення Другої світової війни. Встановлення в Чехословаччині комуністичного режиму в лютому 1948 тривалий період перешкоджало його вільному розвитку. Після придушення «празької весни» у 1968 репресіям було піддано чимало викладачів і студентів К.у. Саме масова студентська демонстрація в Празі 17 листопада 1989 проти тоталітарної системи поклала початок демонтажу комуністичного режиму в Чехословаччині.

Прийнятий у країні 1990 закон про вищі навчальні заклади відновив університетську автономію і свободу навчання й наукових досліджень. Нині К.у. складається із 17 факультетів (3 з них діють за межами Праги), на яких навчається понад 42 тис. студентів. У ньому працюють тисячі викладачів, які здійснюють навчання й науково-дослідну роботу з різноманітних дисциплін — від соціально-гуманітарних до природничих та медицини. У співробітництві з АН Чеської Республіки засновано нові спеціалізовані дослідницькі центри: теоретичних, середньовічних, біблейських досліджень тощо.

К.у. є членом багатьох міжнародних наукових організацій та університетських програм: Європейської асоціації міжнародної освіти, Об'єднання університетів столиць Європи, Дунайської ректорської конференції, Міжнародної асоціації університетів та інш. Університет реалізує програми обміну й співпраці з іншими вищими навчальними закладами по всьому світу, в тому числі й в Україні.

Літ.: Краткая история Чехословакии. С древнейших времен до наших дней. — М., 1988; Віднянський С.В. Культурно-освітня і наукова діяльність української еміграції в Чехо-Словаччині: Український вільний університет (1921–1945). — К., 1994; Чехия и Словакия в ХХ веке: очерки истории: в 2 кн. — М., 2005.

С.В. Віднянський.