Україна в міжнародних відносинах/3/Лоєвська битва 1649

◀ Ліхтенштейн

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 під ред. Миколи Варварцева Лоєвська битва 1649

Лозаннська конференція 1922–1923 ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2012

ЛОЄВСЬКА БИТВА 1649. У ході загального наступу польських військ на землі, що 1648 стали підвладними Б.Хмельницькому, польний гетьман литовський князь Я. Радзивілл (згідно з задумом, він мав завдати удар українському гетьманові з тилу) після перемоги литовців 17 (7) червня 1649 під містечком Загалле (нині село Гомельської обл., Білорусь) вирушив на Київ. 23 (13) липня він зупинився з військом (10–11 тис. осіб і кілька десятків гармат) табором між м. Лоєв (нині с-ще міськ. типу Гомельської обл.) і р. Лоєвка (басейн Дніпра). Б. Хмельницький, щоб не допустити вторгнення литовського війська в Україну, направив проти нього на чолі 10 тис. вояків гетьмана наказного С.-М. Кричевського. Останній бл. 8 (28 червня) липня вступив до м. Чорнобиль і з'єднався там із 7,5 тис. вояків козацьких полків. Звідти розпочав похід з 15 тис. осіб (по дорозі до нього приєдналося 5 тис. повстанців). 24 (14) липня його військо переправилося через р. Прип'ять, а 29 (19) зайняло містечко Холмеч (нині село Гомельської обл.). Увечері 30 (20) Кричевський на чолі 10 тис. кіннотників (позаду рухався обоз з піхотою) рушив далі, вночі зробив обхідний маневр і ранком 31 (21) липня вийшов до литовського табору й блискавично його атакував.

Спочатку перебіг битви складався на користь українців, і кн. Я. Радзивілл почав схилятися до думки про необхідність відступу до м. Рєчиця (нині місто Гомельської обл.). Саме в той час з тилу нападаючим вдарили понад 2 тис. литовців, які повернулися з роз'їзду. Вояки правого крила разом із Кричевським відступили до лісу й там звели табір, а лівого крила — майже всі полягли. Обоз із піхотою литовці розбили на підході до Лоєва. Підрозділи полк. С.Пободайла (він стояв біля гирла р. Сож, прит. Дніпра) не змогли надати належної допомоги Кричевському; відбивши три приступи литовців, вони вночі відступили. Сам Кричевський, вважаючи себе винним за поразку й будучи двічі пораненим, наказав залишити себе на місці табору. Там його і знайшли литовці. Кн. Я. Радзивілл розпорядився надати Кричевському медичну допомогу, але останній від неї відмовився і невдовзі помер.

Зазнавши в Л.б. значних втрат, кн. Я.Радзивілл вирішив не продовжувати похід на Україну.

Літ.: Капустянський М. Козачі війни. В кн.: Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років ХХ ст.). — Львів, 1992; Грушевський М. Історія України-Руси — К., 1995, т. 8, ч. 3; Сергійчук В. Армія Богдана Хмельницького. — К., 1996; Стороженко І.С. Богдан Хмельницький і воєнне мистецтво у Визвольній війні українського народу середини XVII століття, кн. 1: Воєнні дії 1648–1652 рр. — Дніпропетровськ, 1996; Serczyk W.A. Na plonacej Ukrainie. Dzieje Kozaczyzny 1648–1651. — Warszawa, 1998; Степанков В. Михайло (Станіслав) Кричевський. В кн.: Полководці Війська Запорозького: Історичні портрети — К., 1998, кн. 1; Biernacki W. Powstanie Chmielnickiego: Dzialania wojenne na Litwie w latach 1648–1649. — Zabrze, 2006.

В.С. Степанков.